Два тексти (Частина 3)

Сьогодні Україна зірвала з московсько-гундяєвської церкви маскувальну сітку, і під нею опинилася купа конторських стукачів, збоченців, ненаситних упирів та вбивць. Якщо раніше про це можна було тільки говорити, отримуючи у відповідь промови про канонічність і духовність, то зараз – можна відкрито діяти. Немає у московської церкви ні духовності, ні канонічності, і тепер можна спокійно препарувати цю гадюку, яка прикинулася чимось білим і пухнастим.

Тепер Україна висмикнула з-під москви її скрєпи під назвами «духовність» і «споконвічність». Українська митрополія просто відновила історичний зв’язок із Київською митрополією, і на цьому сьогодні на церемонії вручення Томоса докладно зупинився митрополит Епіфаній. Він видав чітку хронологію християнства на нашій землі від апостола Андрія Первозванного, котрий особисто був на місці майбутнього міста Києва і благословив його як місце, звідки християнство піде далі. Тобто Київ пов’язаний із християнством ще з апостольських часів, і далі, через князя Аскольда, княгиню Ольгу (між іншим – 9-е століття) та її онука, князя Володимира, відбулося хрещення Русі.

Загалом Епіфаній чітко розуміє, в яку частину труни московії слід забивати цвяхи, і він молотить їх чітко і з любов’ю. І ось саме в цьому місці постає вся картина того, що відбувається на наших очах. Щойно московська церква втратила біографію, яку вона звикла називати «тисячолітньою». Все, немає жодних тисячоліть у московської церкви. Тепер нехай вони самі собі обирають день народження, чи то 1648 рік, чи то раніше, чи пізніше, але – на свій смак, бо тепер очевидно, що збіговисько шахраїв у рясах не спромоглося зробити все правильно та отримати від Константинополя схвалення на створення помісної церкви. А якщо її немає і не було, то, за всією логікою, вся ця публіка має прямо підпорядковуватися Святому Престолу. Але ж вони цього не хочуть і швидше перейдуть у шаманізм, попередньо зробивши собі обрізання вух, ніж оголосять себе спадковими мудаками, які століттями проповідували дивну релігію «мудацтво» під прикриттям православ’я. До речі, звідси випливає відповідь на запитання, яке часто лунає і на яке немає прямої відповіді.

Як ми знаємо, Вселенський Патріарх зняв анафеми московської церкви, накладені нею на предстоятелів УПЦ КП та УАПЦ, як політично вмотивовані і неканонічні. Але питання про зняття анафеми з Івана Мазепи якось залишилося поза увагою, але на це була вагома причина. Справа в тому, що не можна зняти те, чого в принципі не існує.

Як відомо, після поразки від військ московського царя Петра 1 Іван Мазепа емігрував і його прийняла вірним мати-церква в Константинополі. Ось як про це пише архієпископ Тельмінський Іов (Геча):

«Незважаючи на накладення Російською Церквою на гетьмана Мазепу неканонічної анафеми, представники Вселенського патріархату її не визнавали, адже її було накладено з політичних мотивів, як засіб політичних та ідеологічних репресій, і вона не мала жодних віросповідальних, богословських чи канонічних причин.

В еміграції в м. Бендери Іван Мазепа вільно сповідався у православних священників Вселенського патріархату. Саме вони напучували його на смертному одрі та відпустили гріхи, а потім і відспівували. Його тіло було покладено у православній церкві містечка Варниця, яка перебувала в юрисдикції Вселенського патріархату, а потім його перепоховали в місті Галац на Дунаї, де в центральному соборі Свято-Георгіївського монастиря місцевий митрополит відслужив заупокійну службу по спочилому гетьману. Цей митрополит був ієрархом Вселенського патріархату. Отже, можемо говорити, що Іван Мазепа помер як вірний Матері-Церкві Вселенського патріархату!»

Тобто Мазепа не мав жодного стосунку до московської церкви, і все те, що вони там собі вигадали, стосується лише їх. До речі, охочі можуть пошукати дані про те, скільки разів та сама московська церква накладала і знімала анафеми з Наполеона Бонапарта і з яких причин. Ця історія багаторазових анафем добре пояснюється перефразованою реплікою з фільму «Інтервенція»: «Вы просите анекдотов? Их есть у меня!» Дослідникам цього історичного епізоду рекомендуємо відвідати кімнату для хлопчиків або дівчаток, бо сміху буде з надлишком.

Але навіть не це головне. Справа в тому, що історія церкви та історія держави дуже щільно переплетені, і якщо зараз обрубується історія московської церкви, то обрубується й історія московської держави. Адже Епіфаній чітко сказав про хрещення Русі та про те, що до цього процесу доклав руку апостол Андрій та князі київські. Все. На цьому – крапка. Андрій вказав місце, на цьому місці виросло місто, у цьому місті правили князі, які привели сюди християнство, і це місто відтоді називається Київ, а земля – Русь. Саме так, і ніяк не інакше, а це руйнує міфологему про тисячолітню «русь» московського розливу.

Тепер їм доведеться повертатися до того, що давно відоме всьому світу. Землі, які вони називають «руссю», завжди були московією і правили там царі московські – васали Орди, а згодом – і кримського хана. Росією або «руссю» ця земля стала за указом Петра 1 з 1721 року, і саме  звідти вони можуть відраховувати свою державність.

Тут справа навіть не в тому, що їхня історія у прийнятному для них вигляді існує лише триста років, а в тому, що всі допетровські часи не мають історії у звичному розумінні цього слова: там іде брудна, суцільна і тришарова брехня. Єдине, що давало московії якось розкидати свою «історію» на тисячу років, – історія Києва та Русі, яку вони окупували та привласнили собі. І ось тепер – все: мухи окремо, а котлети – окремо. Київ остаточно повертає собі свою ж історію державності та християнства. Ми не тільки розірвали мотузки, якими нас зв’язала московія, а тепер зв’язали свою розірвану історію та повернули їй нормальний, всесвітньо визнаний вигляд.

Але повертаючись до історії нашої церкви у виконанні митрополита Епіфанія, уточнимо лише одне. Всі ключові події християнства відбулися в ті часи, коли на місці москви та інших споконвічних населених пунктів кумкали жаби й паскудили шалені білки. Більше там нічого не було. У нас же на той час було побудовано храми, які старші за більшість тих, що зараз є знаменитими і шанованими в Європі. У будь-якому разі, християнський вибір і становлення християнства відбулося в Києві та з Києва тоді, коли жодного лепрозорію ще й у проєкті не було.

Тож сьогодні закінчилася московська церковна історія та історія державна. На їхньому місці залишилися лише купи матеріалу для якутського скульптора, який може виліпити кафедральний собор для московської церкви, а поряд – пам’ятник Гундяєву та путіну.