Пам’ятник Степану Бандері (Частина 5)

Що характерно, Маннергейма на батьківщині безумовно вважають героєм і кимось на кшталт батька нації. Причому там чудово знають про його щільні зв’язки особисто з Гітлером та іншою верхівкою Рейху. Досить прихильне ставлення до цього персонажа і в решти світової спільноти, яка в курсі хитросплетінь Другої світової війни. Чому так сталося? Чому немає осуду Маннергейма за безліч документів та яскравих фотографій, що прив’язують його до злочинного режиму? А все дуже просто. Його вважають лідером невеликої, але впертої нації, яка під час грандіозної бійки використала будь-яку можливість, щоб зберегти свою державність і, враховуючи характер противника, – саму свою ідентичність.

Цього виявилося достатньо для того, щоб списати з нього документи, фотографії та практичні дії на боці Третього Рейху. До речі, нехай не так очевидно, але гріхи було списано і з каудильйо, генерала Франко. Це при тому, що в самій Іспанії його війська билися пліч-о-пліч з німецьким експедиційним корпусом, а потім на Східний фронт пішла «Блакитна дивізія», укомплектована кадровими військовими. Але у вирішальний момент Франко не дав згоди на сприяння німецькій авіації та флоту в операції блокування Гібралтару, що й списало всі його особисті стосунки з Гітлером.

ЕПІЛОГ

Отже, кого не візьми з європейців, у всіх є свої підтверджені зв’язки з Гітлером. Найцікавіше в цій ситуації, що до самої Німеччини та її союзниці Італії немає жодних запитань. Немає запитань ні до Угорщини, ні до Румунії, які виставили свої війська до складу Вермахту влітку 1941 року, ні до Франції, яка капітулювала перед Німеччиною і вся її промисловість працювала на Рейх, ні до справжньої кузні німецької могутності – Чехії, чиї машинобудівні заводи забезпечували значну частину потреб армії.

Але найдивніше в цій ситуації, що немає жодних претензій до країни, яка, по суті, зробила війну неминучою і доклала для цього масу зусиль. Навіть якщо відкинути довоєнну діяльність совка і його фактичну участь у Другій світовій війні на боці Німеччини в період між 1 вересня 1939 та 22 червня 1941 років, усе одно на совку залишається така чорна пляма, яку ні змити, ні приховати неможливо.

Справа в тому, що жодна окупована Рейхом територія не дала до складу СС та Вермахту стільки корпусів, дивізій, окремих полків і батальйонів, як совок. Загальна чисельність особового складу, який узяв до рук німецьку зброю, становить понад 600 тисяч осіб. Це – десять армій. Але ні до совка, ні до рф запитань немає.

А все тому, що з процесу Нюрнберзького трибуналу було вилучено всі дані про діяльність совка в цьому напрямі, а підсудним, які постійно намагалися розповісти про те, як почалася війна, – жорстко затуляли рота. А тепер – дуже уважно! Роль совка у початковому періоді війни не розглядалася в принципі! Але на тому ж самому процесі вивчалася діяльність Степана Андрійовича Бандери та очолюваних ним сил українських націоналістів.

Так от, висновки трибуналу однозначні: жодної співпраці не було. Тобто Бандера незрівнянно чистіший за Сталіна, Чемберлена, Даладьє, Ітона, Маннергейма, Пілсудського та інших, та інших. Він не співпрацював, а протистояв Німеччині, як і Польщі, як і совку, і не мав жодних плямочок співпраці з Гітлером. Він не тиснув фюреру руку, не фотографувався з ним, не писав йому чи його соратникам жодного папірця. Це є преюдиційним фактом, який підтверджено міжнародним військовим трибуналом, рішення якого не оскаржено і набуло законної сили.

Бандера робив точнісінько те саме, що й знаменитий, шанований Маннергейм, тільки при цьому не мав жодного відношення до Гітлера. І якщо ставлять пам’ятники Маннергейму, то Бандері вони повинні стояти скрізь, де він вів свою діяльність і де своїм не зламаним духом відстоював інтереси своєї батьківщини, воюючи з будь-яким окупантом будь-якої належності. Всі, хто намагається вилити помиї на Бандеру, нехай уважно подивляться на зазначених вище знаменитостей – його сучасників, і тоді треба відкинути подвійні стандарти і руйнувати пам’ятники своїм історичним постатям саме за те, в чому звинувачують Бандеру.

У цьому сенсі Україні та українцям слід розуміти, що нашими предками можна і потрібно пишатися без огляду на чиєсь незадоволення, бо вони цього гідні більше, ніж величезна кількість знаменитостей тих років. Нині ж ми робимо те, що навряд чи змогла б зробити будь-яка європейська країна. Ми протистоїмо споконвічному Молохові, який, крім смерті, нічого Європі не ніс. Ми вперлися і вирішили, що більше не станемо відступати. Ми робимо те, чого не зможуть зробити ні Німеччина, ні Франція. Так, ми вже зараз маємо досить відчутний крен у мілітаризацію. А завтра ми будемо ще сильніше озброєні. Це так. Ми вже маємо найпотужнішу армію Європи, і це тому, що ми взяли до рук зброю і тепер згадали, як володіли нею наші предки і кого вони нею успішно довбали.

Ми – чиста, молода і сильна нація. Ми не боїмося дивитися в обличчя ворогові і не залишимо його без відповіді. Хто ще в Європі на це здатний?

Ті, хто несуть маячню про слабкість, нехай подивляться на пам’ятники Бандері і згадають, що його не зламали ні польські, ні німецькі катівні, він залишався бійцем аж до своєї смерті і загинув як воїн, від руки підлого і боягузливого ворога.

Те, на що ми зараз перетворюємося, – динамічне та безстрашне. Завтра ми виринемо з постсовкового болота і тоді зможемо розповісти всім любителям вказувати на те, які у нас мовні закони, хто наші герої та інше, – предметно, із зазначенням того, як із цим справи у самих критиків. Час жорстких відповідей ще не настав, але він – не за горами. Нові покоління вже не знатимуть, що таке гнутися під п’ятою окупанта чи озиратися на окрик. Вони чітко знатимуть, що в цьому випадку робитимуть із положення «стоячи». І все це сьогодні робимо ми, я, ти, він, вони. Просто треба пам’ятати свою історію та історію тих, хто нам погрожує чи намагається нас повчати. Все буде добре. Ми це побачимо на власні очі.