Пам’ятник Степану Бандері (Частина 4)

ПОЛЬЩА

Вважається, що Польща першою вчинила збройний опір Німеччині, всерйоз розгорнувши бойові дії проти загарбника, і боролася до останньої можливості. Все це так, але навіть Польща не має бонусної картки на висунення претензій до будь-кого за співпрацю з Гітлером.

Нині вже добре відомо, як совок та Німеччина поділили Польщу та роздерли її на дві частини. Тут просто не потрібні додаткові докази, бо добре відомо, хто, де і як діяв. Також відомо, що совок зробив паузу і вступив на територію Польщі через 17 днів після вторгнення Вермахту. Тут важлива невелика деталь. Через те що Вермахт вступив у війну раніше (за що отримав тавро агресора, а совок, який зробив те саме через 17 днів, – ні), то й територій захопив більше, ніж було обумовлено з совком. Проте договір є договір, а тому німці поступилися совку обумовленими за договором територіями.

Але точнісінько те саме відбувалося роком раніше в Чехословаччині. Німеччина зайняла свою зону окупації, а Польща – свою. Зауважимо: все сталося так само чітко, як згодом – між совком та Німеччиною. Це означає, що Польща вела переговори і якось домовилася з Німеччиною щодо поділу Чехословаччини. Принаймні, історія не має згадок хоча б про найменші зіткнення польських та німецьких військових на території Чехословаччини. На випадковість це не схоже, чи не так?

Ба більше, кожен поляк знає батька своєї нації Юзефа Пілсудського і повинен пам’ятати про те, як до Польщі віялом їхали емісари з Берліна, яких зустрічали з почесною вартою та іншими знаками виняткової поваги. Польські політичні діячі наносили візити у відповідь до Берліна. Так, Варшаву відвідували міністр закордонних справ Ріббентроп, міністр пропаганди Геббельс і багато інших діячів. А у Берліні з Адольфом Алоїзичем спілкувався міністр закордонних справ Польщі Бек. Ми наводили цитату Конрада Аденауера з приводу того, що міністр закордонних справ совка тиснув руку Гітлера, так от, міністр закордонних справ Польщі робив те саме, і це в Польщі не викликає жодної рефлексії.

А коли старий вояка вирушив у найкращий світ, особисто Адольф Алоїзич надіслав розлогі та душевні співчуття і навіть був присутній, разом із верхівкою Рейху, на заупокійній месі по Пілсудському в місцевому кафедральному соборі. Отже, якщо говорити про співпрацю з Гітлером, то Польщі теж не варто було б надто підвищувати голос із цього приводу. Це виглядає настільки дивно, що краще не треба.

Є ще один приклад, який ми побіжно згадували вище і який має дивовижну (у світлі викладених думок) властивість. Він просто нікого не цікавить. Дивним чином жоден політичний діяч, і наскільки можна судити з загальної маси повідомлень на тему – жоден історик не розбиває горщика об цей приклад, а він – досить міцний для цього заходу.

ФІНЛЯНДІЯ

Загальновідомим є факт співробітництва Фінляндії з Німеччиною. Причому вона (Фінляндія) хотіла зберегти нейтралітет у прийдешній війні, але було зрозуміло, що за наявності сухопутного кордону з совком це навряд чи вдалося б. Особливо боляче вдарила фінів звістка про те, що Берлін погодився з передачею Суомі в зону інтересів совка. Історія тут темна, але є дані про те, що на пряме запитання фінів про те, що робити у світлі майбутньої війни з совком, у Берліні відповіли, що попри все бажання, не мають сил для того, щоб перекинути їх до Фінляндії, та й довге плече логістики поховає будь-яку оборонну операцію. Як відомо, в Гельсінкі вирішили дати бій, і очолив опір Карл Густав Маннергейм. Фіни зупинили червону армію на своїх рубежах оборони. Зрозуміло, що ресурсів у совка було незрівнянно більше, і він дочавив би Фінляндію, але загрузнувши в щільній обороні й зазнаючи жахливих втрат, совок таки зупинився і вирішив розібратися з фінами згодом, а поки що – не показувати свою безтямність і не знищувати бойовий дух своїх військ, бо готувалися масштабніші операції, і дуже скоро.

Але після початку війни з Німеччиною Фінляндія включилася в бойові дії, справедливо вирішивши відбити втрачені території. У цій епопеї Гельсінкі та Берлін працювали як союзники. Гітлер таки перекинув одну з дивізій на фінсько-совковий кордон, а сам Маннергейм неодноразово зустрічався з Гітлером. Причому спілкування там було на рівних, бо і Гітлер, і Маннергейм розуміли, що Берлін залишив союзника наодинці з кривавим звіром, і той вистояв самостійно.

(Далі буде)