Автор перекладу: Світлана
Сьогодні ворог виконав комбіновану ракетно-дронову атаку з використанням дронів, балістичних і крилатих ракет, наскільки можна зрозуміти – повітряного та морського базування. На цю мить наші ВПС не надали відомостей про масштаб цієї атаки, а тому можу судити тільки про те, що довелося бачити й чути особисто. Наскільки можна зрозуміти, усі балістика летіла по Києву під ранок, а перед цим, десь після опівночі, напевно, були дрони або крилаті ракети. Скоріше за все – друге, бо дрони з моєї сторони заходять завжди по одному й тому самому коридору, а цього разу все було інакше. Тому з цього можу зробити висновок про те, що по Києву летіла балістика як мінімум у два етапи і крилаті ракети.
Описувати це немає сенсу, бо не один я був такий спостережливий, і все це не могли як мінімум – не чути решта жителів столиці. Ну а з тих результатів, які надала мерія, виходить, що одразу по опівночі й до ранку ЗСУ проводили нараду з інструкторами з НАТО в бізнес-центрі на Оболоні, у приватному секторі, невеликому кафе і магазині, скоріше за все – у відділі іграшок, якщо це був не продуктовий магазин, або у відділі бакалії, якщо у продуктовому. Наскільки можна зрозуміти, всі або майже всі вхідні цілі вдалося уразити з більшим чи меншим ефектом їх руйнування. Принаймні, те що вдалося почути, – були висотні вибухи. І судячи з географії руйнувань, ракети мали або кругове відхилення від цілі в декілька кілометрів, або в москві вирішили вже не соромитися і тупо валити по житловому сектору, не відволікаючись більше ні на що.
Власне кажучи, тут немає нічого дивного, бо насправді вони це роблять завжди, але все-таки як не крути, військові цілі повинні бути пріоритетом для будь-якої армії світу, але не для цієї. Швидше за все, російські військові діють у зовсім іншій парадигмі, і ось чому. Те, що там немає якихось моральних стовпів чи честі офіцерської, доведено історією. Достатньо згадати те, що червоні армійці коїли у Другу світову або громадянську війну, це ж саме вони робили й раніше, просто засоби руйнування змінювалися з часом.
Ну, а логіка тут проста. Військова ціль завжди має свій конкретний вираз або зміст. Коли йдеться про удари по тилових об’єктах, це має бути якийсь склад, штабна споруда чи ще щось. Згадаймо, як ЗСУ занесли дві «плюшки» до штабу Чорноморського флоту, що стояв у центрі тимчасово окупованого Севастополя. Це – саме воно. Але в такому разі ти або уразив ціль, або ні, а це – ризикований захід у тому плані, що влучити в таке складніше, і з урахуванням того, що ми бачимо, як працює їхня зброя, швидше за все, буде промах, і що доповідати начальству та керівництву?
Можна придумати байку і розповісти про те, що влучили саме у призначений цільовий об’єкт, але дуже швидко неправда розкриється і можуть виникнути неприємні наслідки. Якщо ж відразу доповісти про невдачу, то й такі наслідки можуть наступити відразу. Але коли справа доходить не до конкретних цілей, а до ураження міст, що являють собою набір рандомних цілей, то це зовсім інша справа. Все виглядає просто чудово, у стилі:
– Влучили по Кривому Рогу (Харкову, Дніпру, Одесі, Запоріжжю, Києву…)?
– Так точно, ваше благородіє!
– От і пречудовенько.
Тобто площові цілі, по яких наказано завдавати ударів, для російських військових – свято душі, адже в такому разі їм уже нема чого боятися неприємностей. Навпаки, якщо в результаті вийде картинка з трупами, кров’ю та іншим, то можна позачергове звання отримати, нагороду і талон на безкоштовне харчування, бо прутіну це вельми подобається. Та що там прутіну? Це подобається буквально всім. Якби їхня воля, вони б усю Україну перетворили на те, що зображено на заголовному фото.
Власне, це і є те, що вони називають «русским миром». Просто звернімо увагу на комуністичний Китай. Навіть там ставлять за мету збудувати найбільший у світі міст, аеропорт, тунель ще щось. Зрозуміло, що там це подають як щось, що демонструє перевагу їхнього устрою, і філософія цих будов справді протилежна нормальному світу: якщо там виходять із необхідності та доцільності, а «самість» може стати побічним ефектом якогось проєкту, то в Китаї з самого початку планують збудувати щось «саме», але вони – будують і потім на весь світ пишаються тим, що збудували.
А от у росіян гордість викликає винятково руйнування. Вміння руйнувати чи вбивати там є основним, і тими, в кого це виходить краще за інших, – пишаються і їм ставлять пам’ятники. Причому тут треба чітко розуміти, що прутін лише дозволив робити своєму стаду те, що воно любить робити і робить завжди. Так, наприклад, коли було знято всі гальма з тоталітаризму і закрито всі інститути, покликані боротися з ним або навіть згадувати, – населення відразу стало ставити пам’ятники Сталіну буквально скрізь. Мало того, їх почали ліпити з такою частотою, що це навіть налякало царика, адже його можуть визнати безхребетним слимаком порівняно з вождем і вчителем, і він точно знає, що попри свої понти, він такий і є. У зв’язку з цим на болотах з’являються такі тексти:
«Підготовка до святкування 80-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні йде повним ходом. І подекуди розкриваються не зовсім очевидні подробиці. В Саратові, наприклад, мерія відмовилася встановлювати пам’ятник Йосипу Сталіну, пославшись на відсутність бюджету. Здавалося б, пересічна новина, але не зовсім. За минулий рік представники КПРФ неодноразово виступали з ідеями розміщення пам’ятників та монументів Сталіну по всій росії. Раніше підтримати цю ідею відмовилися і в Калінінграді…»
Очевидно, що давно куплені з тельбухами комуністи просто нездатні фонтанувати власними ідеями просто тому, що їх і так добре годують. У цьому випадку вони відображають бажання мас – розжитися такими чудовими пам’ятниками, до підніжжя яких вони хотіли б носити квіти. Але ж вік прутіна (за офіційними даними) можна вважати мірилом того, хто вже не застав товариша Сталіна. Тільки старші пацієнти в дитячому віці могли щось таке бачити, а якщо так, то генерують ці ідеї ті, хто особисто не знає, що це таке. Це і є «русский мир», який підносить на п’єдестали руйнівників та вбивць.
Тому атака, виконана цієї ночі, і те, що ворог виконує останнім часом, якраз і є проявом їхнього внутрішнього світу, кровожерливого і людожерського. Те, що писав про це населення Геродот 2,5 тисячі років тому, саме зараз повністю відповідає внутрішньому змісту цього стада. Нічого не змінилося і ніколи не зміниться. У зв’язку з цим просто у вигляді заключної думки невеликий географічний відступ.
Як відомо, понад десять років Ізраїль утримував Синайський півострів як «трофей» війни з Єгиптом та очолюваною ним коаліцією в 1967 році і загалом почав там потихеньку обживатися. Так, мені особисто довелося спостерігати будови того періоду в Шарм-аль-Шейху. Коли проїжджали повз групу будівель, що мали дуже дивний вигляд, зовсім не схожий на все інше, гід пояснив, що це «єврейське містечко». Зупинилися, вийшли. Це були житлові будинки дуже дивної конструкції з товстими стінами та вікнами-бійницями, явно встановленими так, щоб перекривати сектори обстрілу. Ну, й низка інших особливостей вказувала на те, що будівлі мають неабияку стійкість у разі нападу.
Мабуть тоді, ізраїльтяни слушно розсудили, що маючи такого сусіда, як Єгипет, який уже кілька разів формував коаліцію для війни з Ізраїлем, будинки потрібно будувати таким чином, щоб вони не стали могилою для мешканців просто від першого удару, а ще краще – дали можливість вижити і витримати оборону, доки не надійде підкріплення. І ось просто подивіться на те, що будували і навіть зараз будують у нас. Вікна в підлогу, повністю скляні фасади тощо. Але ж у нас – набагато кровожерніший сусід, ніж в Ізраїлю. Він завжди був таким і таким залишиться, незважаючи ні на що.
І ще один, вкрай важливий момент, який іншим часом навряд чи міг би сприйматися з усією серйозністю та відповідальністю. Під час першої операції «Буря в пустелі» її перша фаза полягала в тому, щоб ракетними ударами винести ППО та авіацію Саддама під фундамент. І загалом дуже скоро цього вдалося досягти. ППО була совкова, і тому її практично всю було спалено крилатими ракетами, а потім – і спеціальними авіаційними ракетами, а з літаками він вчинив радикально – перегнав їх до Ірану, з яким щойно закінчилася десятирічна війна.
Проте Ірак завдав цілу серію ракетних ударів по… Ізраїлю, хоча його війська не входили до складу коаліції. Удари здійснювалися ракетами «Скад» – старою, совковою розробкою, і тому точність там була у параметрах «аби куди», оскільки в ідеалі там мала б монтуватися ядерна БЧ і точність ролі не грала, але летіла вона далеко і долітала до Ізраїлю. Внаслідок обстрілу кілька ізраїльтян загинуло та кілька десятків було поранено. Руйнування були незначними, але, зазнавши такого обстрілу, населення впало в паніку.
З цього було зроблено висновки. Там заборонили будувати нові будинки та споруди без уже передбачених укриттів. Лікарні з самого початку стали будувати так, щоб у разі потреби все можна було швидко перевести в підземний паркінг, на якому вже були точки підключення до всіх комунікацій, які мали дуже високий ступінь автономності. Але плюс до того, Ізраїль запустив власну програму розробки систем ППО, здатних працювати саме по ракетах і особливо – по балістиці.
Зауважимо: до цього ізраїльтяни не мали досвіду виробництва таких систем, і тому їм з нуля довелося створювати як засоби виявлення і наведення, так і ракети-перехоплювачі, здатні виконувати подібні завдання. Україна має досвід виробництва всього, що необхідне для створення таких комплексів. У нас є власні напрацювання як у галузі РЛС, так і в галузі створення ракет будь-якого класу, в тому числі й важчого, ніж ракети для систем ППО. Іде четвертий рік війни, ми все ніяк не можемо прикрити міста-мільйонники й досі розповідаємо про те, що практично вся територія України є вразливою для балістики ворога.
Ми чуємо казки про те, що частина виробничих потужностей тупо простоює через брак фінансування, але зелень як залікована підвищує зарплати собі, чиновникам, вертухаям, інвалідам-прокурорам та іншій публіці. На це гроші є, а на власну балістику та ППО – нема. Ще раз наголошу: минуло три роки і півтора місяця з моменту початку широкомасштабної війни, чого той самий Ізраїль ніколи не переживав. Проте Ізраїль забезпечив себе системами ППО/ПРО і тепер уже продає їх тій самій Німеччині та іншим країнам.
Тим часом з’явився звіт ВПС про роботу ППО. Кожен може переглянути повну статистику, а ми лише зазначимо, що з шести «Іскандерів» збити вдалося лише один. З дев’яти ракет повітряного базування типу Х-101 – збито шість, і з восьми «Калібрів» морського базування – шість. Куди конкретно прилетіли десять із тих незбитих ракет, напевно дізнаємося згодом, і, можливо, дізнаємося, куди летіла решта балістики. А все це до того, що незабаром знову постане питання про постачання ракет до систем ППО для перехоплення балістики, а своїх досі – нема. Не знаю, наскільки це потужно і незламно, кожен може вирішити самостійно. Зате, як писав Митець: «Довольні хами, ситі в них є**ла».