Повернення?

Авторка перекладу: Світлана

Сьогодні стало відомо, що Туреччина повним ходом веде переговори з москвою про те, щоб якнайшвидше повернути їй комплекси ППО С-400, що не мають аналогів і випередили час. Ворожі джерела пишуть, що Ердогана примусили до цього кроку, бо він хоче повернутися у Програму F-35, з якої Туреччину якраз було виключено за купівлю російського комплексу ППО. Але є й інша думка. Практично щодня над південною частиною Чорного моря баражують літаки-розвідники ВПС Туреччини, які чудово, в режимі реального часу, спостерігають за тим, як діють хвалені комплекси, розміщені на території тимчасово окупованого Криму.

Простіше кажучи, турки на власні очі бачать, як «чергові засоби ППО» все збивають і що з ними відбувається після «успішного» відбиття атаки. Адже коли перестають фіксуватися сигнали РЛС, то це можна трактувати подвійно: або там почалася перерва на обід, або туди прилетіло те, що комплекс мав збити, але не вдалося. Точніше, не вдалося збити ракетою і довелося добивати локатором. І так – десятки разів. Це явище у спеціальних колах уже назвали «Велике Кримське вимирання», де масовий падіж переживають різноманітні засоби ППО, але переважно – ті самі С-400, які самі лапті зарахували в розряд вундервафель.

Турки справедливо вирішили, що експортний варіант будь-якої зброї, в тому числі й зенітні комплекси, завжди випускаються як лайт-версія того, що стоїть на озброєнні власної армії. А з урахуванням того, як західне узбережжя Криму перетворилося на могильник для десятків систем ППО найповнішої комплектації, з додатковими засобами на кшталт «Небо», «Підліт» та іншим, то що можна говорити про те, за що свого часу було заплачено просто божевільні гроші? Таке добро краще повернути взад і отримати свої гроші, яким цілком можна знайти корисніше застосування.

Самі ж лапті опинилися на розтяжці, бо зараз вони відчувають просто найжорстокіший дефіцит систем ППО. І це при тому, що мало не на щоденній основі з ладу виводяться все нові комплекси, а прикривати треба дедалі більше рознесених на значну відстань об’єктів. Тож їм би зараз точно не завадили ці два комплекси, але тут є і зворотний бік питання. Вже нікому не треба доводити, що саме ці вундервафлі в умовах війни на території України виявилися не лише неефективними, а й уразливими для відносно дешевих засобів ураження.

Ну, гаразд, завтра турки повернуть усе це добро. Одну поставлять на місце утилізації під Євпаторією, а другу – під Новоросійськ, щоб замінити нещодавно знищений С-400, – скільки вони там простоять? Адже насправді ЗСУ давно підібрали інструменти для того, щоб виводити з ладу саме такі активи. Але це – половина проблеми, а інша половина – сам факт повернення, а тим більше – прийом повернення: це буде чимось на кшталт пісні «Остання путь» або підпису під тим, що від цього нестерпно цінного заліза відмовляються ті, хто здатний за це платити гроші. Гіршу антирекламу годі навіть уявити.

Адже власному стаду два десятки років згодовувалося гуано про те, що це все – останнє слово науки і техніки. Ба більше, певний час тому прутін особисто розповідав, що «Петріоти» – застарілі системи і що вони не варті й нігтя їхніх нових С-400. Але «Петріоти» регулярно збивають балістику та аеробалістику, а розвалені «Тріумфи» розтягують на брухт кольорових металів після чергової страти комплексу. Тож зараз москва стоїть перед двома рівнозначно неприємними варіантами вибору, коли хтось може поставити запитання про те, навіщо було витрачати гроші за газ і нафту на те, що нікому не потрібно? А це – дуже погані запитання, бо всі грошики освоювали особисті друзі царя.