Нещодавно ми вже торкалися теми фундаменту здорового суспільства і того, як цей фундамент можна легко зруйнувати навіть там, де, здавалося б, зробити це неможливо в принципі, оскільки століття витримки надали йому максимальної міцності. Але тема ця настільки багатогранна, що на неї можна заходити з різних ракурсів, і повісті хоча і будуть дещо іншими, але вийдуть до тієї ж самої точки, в якій містяться пояснення того, що і як зараз відбувається. Ну а причина, через яку ми повертаємося до цієї теми, помітна як у нас, так і у США. Але почнемо з більш ранніх, історичних реалій.
🏛️ РИМ
Як відомо, у Стародавньому Римі статус громадян та не громадян Риму суттєво відрізнявся, і тому civis Romanus (римський громадянин) мав безумовну і всім зрозумілу цінність. Але мати громадянство не означало автоматичного просування до вершин влади. Воно давало цю можливість, але реалізувати свої політичні амбіції можна було за певних умов. Оскільки римська армія формувалася з громадян, то кожен громадянин Риму чоловічої статі мав як значні та широкі права, так і низку безумовних обов’язків. До таких належала і служба в армії. Тут ми не станемо занурюватися в деталі того, як і куди йшли служити, оскільки це – не тема цієї повісті.
Фактор служби в армії мав ключову цінність. Ти міг залишатися громадянином і повністю отримувати вигоду зі своїх прав, але без служби в армії у тебе практично не було шансів зробити політичну кар’єру. Навіть більше, якщо твоя служба була яскравою, і ти досяг якихось висот або демонстрував героїчні вчинки, то цей бекграунд був чимось на кшталт катапульти не просто для зростання подальшої політичної кар’єри, а для стрімкого зростання.
Тоді справедливо вважали, що лише в екстремальних умовах війни, коли практично не було дистанційних засобів вбивства і більшість боїв мали рукопашний вигляд, виявляються всі основні якості людини, і звідси стає зрозумілим, хто гідний рухатися нагору політичними сходами, а хто – не гідний. Звідси й маса дуже молодих політичних діячів, які вривалися в політику на гребені своєї військової слави. І в такій ситуації виникала самопідтримувальна алхімія, коли в політичні кола, що складаються з ветеранів постійних воєн, просто не міг протиснутися той, хто ухилився від виконання своїх обов’язків.
Таким чином, створювався природний бар’єр, який пропускав нагору осіб, що вже проявили себе ділом, і відсіював тих, хто не наважився піти воювати, як це робили інші. Зауважимо, ці відсіяні не втрачали прав громадянина і формально вони могли спробувати щастя в політичній кар’єрі, але це не могло спрацювати через зазначені вище причини. Простіше кажучи, кожен з ухилянтів розумів, що він втрачає без служби в армії. Таким чином, кожен із таких громадян сам собі призначав точку балансу своїх прав та можливостей зі своїми обов’язками.
🇺🇦 УКРАЇНА
У нас уже зламано безліч списів на цю ж саму тему, і розумники пропонують усілякі покарання тим, хто ухилився від служби та/або виїхав. Тим, хто виїхав, взагалі погрожували тюремними термінами, але тут треба бути реалістами, оскільки такі каральні заходи призведуть лише до того, що ті, хто виїхав, просто не повернуться в Україну під жодним приводом і залишаться там, де вони зараз знаходяться. Інша річ, наскільки цінним надбанням вони стануть для країни свого перебування, але це вже – їхній клопіт.
(Далі буде)
Я б так легко не розкидався своїми громадянами,особливо тими,що виїхали з країни внаслідок зради вищого керівництва держави. Більшість країн Європи намагається,навпаки залучити нових лояльних та працьовитих громадян,якими ,безумовно є більшість українців,які стали біженцями. Тим більше ,що в нас і без війни спостерігалась демографічна катастрофа, а тепер і поготів. Чи вам більше до вподоби нові співгромадяни з країн “глобального півдня”? Так Європа радісно ними поділиться,залишивши в себе “бракованих”, за вашої точки зору, українців. І ще одне: у всі часи основною мотивацією воювати за свою країну був захист рідної землі,щоб було що передати у спадок наступним поколінням народу. В нас же спільним голосуванням фракцій “слуг народу” та “європейської солідарності” український народ був фактично позбавлений своєї землі, а згодом навіть надр. Економічний потенціал угроблений був ще раніше. От і думай ТЕ .
А кому це Ви написали?
Це він спробував тему перевести, див. https://defence-line.info/?p=8674
> Тим, хто виїхав, взагалі погрожували тюремними термінами, але тут треба бути реалістами, оскільки такі каральні заходи призведуть лише до того, що ті, хто виїхав, просто не повернуться в Україну під жодним приводом і залишаться там, де вони зараз знаходяться.
Наскільки я розумію, є ті, хто переїхав до іншої країни без жодних порушень закону, а є ті, хто зробив це з порушенням закону. Здавалося би, тут могло би бути доречним згадати про верховенство права й невідворотність покарання. Але деякі, хто виїхав з порушенням закону, могли зробити це… через брак верховенства права й невідворотності покарання інших. Робити покарання невідоворотним саме для них — це дійсно якось вибірково. Й вони дійсно можуть обрати залишитися там, де невідворотність покарання однакова для всіх.
В мене запитання з приводу тих, хто виїхав. Чи мають вони право голосувати? Адже повернутись в них є лише НАМІР, і те МОЖЛИВИЙ. А я не хочу, щоб мені тут наголосували знову того, що самі розгрібати не будуть. Нехай їхнє право голосувати призупиняється на час, на який вони втекли, або врятувались, або врятували дітей, або шукали кращої долі – причина неважлива.
Це має стати їхньою точкою балансу.
Мабуть не всі, хто “наголосував” виїхали. А деякі навпаки ждуть “русню” як рідних.
З ними що будете робити?
Тим більше, що серед тих, хто виїхали, можуть бути й ті, хто зробили це через небажання вигрібати наслідки рішення решти 85 %, які навіть до пуття не спромглися продемонструвати усвідомлення своєї помилки.
А чому Ви вирішили, що вони голосуватимуть менш адекватно?
Закордонний виборчий округ завжди голосував адекватніше, наскільки я пам’ятаю.
В якої війні брав участь Ф. Рузвельт, якій 4 раза ставав президентом США?
І був би в п’ятий раз, якщо б його тупо не пристрелили. Так що особиста участь в війни не гарантує, що престол займе гідна особа.
Рузвельт помер 12 квітня 1945 року від інсульту.