Метод оцінки (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Зараз, напевно, лише люди зі стажем зможуть пригадати, хто такий Віктор Суворов, він же Різун, і якщо пригадають, то одразу в пам’яті спливе ціла низка його книг, присвячених переважно початковій фазі війни Німеччини проти совка. У той час, коли ці книги вперше стали доступні, вони виявилися вкрай цікавими, бо пропонували альтернативний погляд на ті події, причому заснований на відкритих і доступних джерелах. Простіше кажучи, він узяв те, що було у всіх перед очима, і зібрав із цього зовсім іншу картину, зовсім відмінну від того, до чого ми звикли.

Власне, в цьому було його головне досягнення, а саме – перегляд запліснявілих догм, які справді було створено настільки бездарно, що вони просто вимагали переосмислення. Але через те що пропаганда забила їх у спинний мозок, то зробити це було складно, а частині публіки – неможливо в принципі. Звідси у лаптів і «Можемо повторити». Вони просто уявлення не мали, що вони погрожують повторювати.

Але через певний час стало зрозуміло, що автор тих книг явно перекручує і, спростовуючи один міф, одразу створює інший. Зрозуміло, що він – професійний розвідник і знає всякі методи добування та зіставлення інформації, але коли в тебе перед очима проходять сотні судових справ, у матеріалах яких доводиться розбиратися, з’являються навички роботи з документами дещо іншого характеру. Наприклад, заглиблюючись у висновок експерта, неодноразово доводилося помічати, що текст складено за принципом натягування сови на глобус. Простіше кажучи, дослідження йшло не від конкретики до загального висновку, а навпаки, від заздалегідь сформульованого висновку, під який було підігнано факти.

Щось подібне стало помітно і в працях Суворова. То тут, то там вилазили шорсткості, з яких можна було зробити висновок про те, що він із самого початку знав, що хоче отримати в результаті своєї роботи, і вже під це знання добирав відповідні факти. У такому разі як мінімум стає зрозуміло, що цілком можливо, що є й інші дані, які прямо стосуються теми, але вони не вкладаються в потрібну картину і тому залишаються за бортом. А через те що ніхто при здоровому глузді та твердій пам’яті не стане переглядати поспіль усі ті джерела, з яких він черпав свої дані, то в хід ішли якісь концептуальні суперечності, які ми якось докладно описували.

А тут іще раз нагадаю про те, які загальні висновки він зробив зі своїх досліджень. Те, що совок висунув до кордонів практично всі свої стратегічні запаси, втрачені там у перші дні війни, було зумовлено тим, що в тих прикордонних місцях боїв бути не повинно. Червоні армійці мали відбити перші удари противника силами першого ешелону військ, а потім у бій повинні були вступити війська другого і третього ешелонів, які просто не встигли дістатися до своїх танків, літаків, гармат, снарядів та іншого. Тобто німці зіграли на випередження і встигли не просто позбавити червону армію її стратегічних запасів, а й самі серйозно поповнили свої запаси за рахунок трофеїв.

І ось на підтвердження своїх висновків він навів операцію червоної армії проти Японії в серпні 1945 року. Він назвав це блискучою операцією як щодо оперативного планування, так і виконання цих планів. При цьому він підкреслив, що, як і влітку 1941 року, до кордону було висунуто всі ресурси, але тут ворог не зміг реалізувати ефект випередження, і все покотилося так, як повинно було бути за чотири роки до цього. Причому саме ця війна совку була зовсім не потрібна, але він у неї вступив відповідно до союзницьких зобов’язань. І тут усе стало на місце. Товариш Суворов підганяв дані під те, що він хотів видати за чисту монету.

Зауважимо: все це він писав, перебуваючи в Англії, і як сам потім говорив на ток-шоу продавця пірамідок, працював там з архівами. В цьому випадку він випустив два невеликі моменти, які ставлять «блискучу операцію» догори дриґом. 

(Далі буде)