Чарівник Грудіні (Частина 1)

Уперше опубліковано: 10.01.2018

Авторка перекладу: Світлана

Перу Михайла Жванецького належить славна думка: «Фізкультура продовжує життя на п’ять років, але ці п’ять років треба провести у спортзалі». Приймали цей жарт завжди на «ура», і він справді був би корисним, якби майстер витримав паузу і закінчив думку повністю. А закінчення думки виглядає так: «Але краще провести ці п’ять років у спортзалі, ніж у морзі чи могилі». Як би лягла така кінцівка? Напевно – не дуже. Адже більшість тих, хто сміявся, уявляли в цій ролі когось недалекого, хто мучить себе непотрібними вправами.

Зрозуміло, що Жванецький чудово знає свою публіку і знає, де зупинитися. Він відчуває межу сприйняття і працює малими дозами. Очевидно, що концентрація гумору також може бути різною, і наслідки – теж різними.

Але з власних спостережень і спостережень колег я зауважую, що вдень у спортклуби ходить дуже багато пенсіонерів. Зрозуміло, що в качалці їх побачити – рідкісна справа, але на групових заняттях, зміст яких – розминка та рух – дуже багато. Також багато їх і в басейні. Напевно, картки їм купують їхні діти, проте вони мають «час і натхнення» займатися, і вони таки займаються.

Це їх стосується гумор про п’ять років у залі. Але на це хочеться вказати. Щодо них, швидше за все, спрацює принцип Воланда: «Так, людина смертна, але це було б ще пів біди. Погано те, що вона іноді раптово смертна». Проте швидка смерть є неоціненним благом. Зрозуміти це можна тільки тим, у кого на руках залишаються батьки, яких паралізувало або, ще гірше, які вижили з розуму. Вони спостерігатимуть, як близька людина перетворюється на овоч, і нічого з цим зробити не можна. Багато хто пам’ятає автора ідеї евтаназії Кеворкяна і своє ставлення до неї, але повністю її можуть оцінити лише ті, хто перебуває у стані перетворення на овоч, або близькі родичі такої людини.

Усе це до того, що більшість таких станів зумовлена віковою деградацією судин головного мозку. Це не обов’язково має бути інсульт. Просто поступово вимикаються сектори мозку, куди вже не доходить потрібна кількість крові. Цей повільний процес не веде до смерті, поки не вирубається відділ, який відповідає за життєво важливі функції. Мислення до них не належить. І ось йдуть незворотні процеси руйнування особистості, які не залишають майже нічого з того, що знали й любили рідні та близькі.

Ті пенсіонери, які ходять до спортзалу та в міру своїх можливостей займаються спортом, роблять величезну послугу собі та своїм близьким. Вони дають навантаження організму, а той відповідає підвищенням інтенсивності кровообігу, зокрема і в головному мозку. Іншого безпечного шляху до цієї мети просто немає. Це, у свою чергу, дозволяє зберегти ясну свідомість людини до того моменту, поки системний збій не сповістить про те, що Мойра таки перерізала її нитку. До цього моменту людина, незважаючи на вік, має можливість радіти життю й тішити тих, хто навколо.

Словом, якщо немає якихось важких недуг, будь-який терапевт, у якого спостерігається окремо взята людина, завжди рекомендуватиме займатися спортом або хоча б вести рухливий спосіб життя. Крім того, він наполегливо порекомендує обмежити споживання алкоголю, повністю відмовитися від куріння і постаратися уникати стресів, викликаних різко негативними емоціями. Це настільки банально, що, мабуть, читач заснув, читаючи цей текст. Але це було певним загальним тлом здорового глузду. Він чудово відтіняє ситуацію, яку можна спостерігати просто зараз в особливо великих масштабах.

(Далі буде)