Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Невгамовний імператор»
Маленький, лисий, з намальованим на голові волоссям чоловік, заклавши руки за спину, ходив по діагоналі свого кабінету, демонструючи найвищий ступінь свого невдоволення. У самому центрі стояло кілька військових із широкими лампасами на галіфе, і вони згори вниз поїдали очима свого начальника. Проте коли той ішов повз них і відходив у дальній кут, вони трохи посміювалися та перешіптувалися:
– По ходу, старого знову заклинило.
– Та ні, це він таси нарізає.
– Які такі таси?
– Ну, у прогулянкових двориках в’язниці зеки так ноги розробляють.
– А! Ну, це йому не завадить…
Почувши стишений шепіт у себе за спиною, імператор різко розвернувся, не дійшовши до кута, і, повернувшись у центр, почав свій рознос:
– Хто? Хто цей розумник, який поклявся, що як тільки ми відремонтуємо авіаносець, просто передушимо в Арктиці всіх американських пінгвінів? Хто це мені доповідав? Де? Де, я вас питаю, наш авіаносець? Не змушуйте мене відкривати валізу Пандори!
Начебто нізвідки матеріалізувався молодий лоботряс із валізою, готовий розкрити її будь-якої миті. Присутні мовчки дивилися на цей предмет, і над кабінетом повисла незручна тиша. Першим отямився сам господар кабінету. Він ліниво махнув рукою і сказав:
– Не зараз.
Імператор знесилено впав на трон і лінивим жестом показав, що присутні теж можуть сідати. Усі шумно сіли, залишився стояти лише один військовий у чорній формі. Імператор підняв на нього брову і немовби просигналізував: «Ну, сволото! Що розкажеш?» Власник чорного мундира відкашлявся, закриваючи рота однією рукою, а іншу він тримав за спиною так, щоб колеги могли роздивитися відстовбурчений середній палець. І почав свою відповідь:
– Не звольте непокоїтися, ваше преосвященство. У нас все по красі. Так, «Кузя» ще в ремонті, але ми намагаємося все зробити настільки ґрунтовно, наскільки це можна зробити в принципі. Плюс до того, пінгвіни, дізнавшись про те, що ми розпочали суворий ремонт, покинули межі Арктики та відступили в Антарктиду. Тому ми й не поспішаємо.
Імператор натиснув кнопку на столі, підняв слухавку і сказав у неї:
– Кірієнко, дізнайся швидко, де зараз знаходяться пінгвіни – в Арктиці чи в Антарктиці? Так. Так. Усі? Тобто в Арктиці їх точно немає? Добре.
Поклавши слухавку, він трохи замислився, а потім продовжив.
– Припустімо, пінгвінову кризу ми вирішили. Справді, іноді варто лише продемонструвати зброю, і її вже не потрібно застосовувати. Ось «Посейдон», наприклад. Але тут річ не тільки в цьому. Ось ми з китайцями проводимо військово-морські маневри, і що ми бачимо? Вони виставили авіаносець, а ми – ні! Чому, я вас питаю?
– Ваша величносте, тут усе просто. У нас ніколи не було авіаносців як класу кораблів.
– Як не було? Ось у мене записано: «авіаносець «Кузя». Що ж тоді ми ремонтуємо?
– У нас немає авіаносця, а є авіаносний крейсер, а це – складніша система. Адже авіаносець – він що робить? Запускає свої літаки, і все? А наш крейсер і ракетами може жахнути, і взагалі – хоч куди.
– Та що ви таке навигадували? Нехай літаки запускає, і все.
– Ну, так було поставлено завдання, і за ним таке і створили, а тепер воно ламається.
– Хто ставив завдання, кому?
Власник чорного мундира мовчки розвів руками, мовляв, давно це було, ще до мене, нічого не знаю. Імператор знову підняв слухавку і щось туди тихо сказав. Через 15 хвилин до кабінету зайшов уже зовсім старий дідок у пенсне з масивними лінзами. Імператор зобразив горду поставу і почав допит:
– А скажи мені, старий, це кому на думку спало зробити «Кузю» таким виродком, що не виходить із ремонту, і чому він вийшов таким невдалим?
(Далі буде)