Досьє на путіна

Уперше опубліковано: 24.10.2015

Авторка перекладу: Світлана

Від редакції

Через те що наведену нижче статтю написано від імені жінки, довелося під час її перекладу вже у 2025 році спробувати пригадати її авторство. Можливо, стаття 2013 року належала також Анастасії Кириленко, як і інша стаття, згадана у передмові (про суму під час бесіди), яку у 2015 році було видалено і поновити яку зараз у нас нема можливості.

Передмова 2015 року

Серія «З архіву». Стаття, яку я опублікував на дружньому ресурсі 24.05.15 і до якої вже немає доступу.

Відучора пішла жорстка зачистка російськомовного сегменту Мережі, яка спрямована на знищення інформації, що показує справжнє обличчя російського нацлідера. Під тиском кремля навіть сайт Радіо «Свобода» змушений знищувати свої матеріали. Якби це була просто маячня – такої паніки просто не було б. Наведену нижче статтю було розміщено на РС ще у 2013 році, але вважаю, на неї чекає та сама доля, що й видалену сьогодні статтю «Он просто писал сумму во время беседы» Анастасії Кириленко. Для того щоб не дати матеріалу загинути, викладаємо його тут. Крім того, текст цієї старої статті виходить на певні збіги зі скандально видаленим текстом. Нижче – текст.

***

Найбільш фантастична, на перший погляд, версія звільнення Михайла Ходорковського, з якою я ознайомилася у блогосфері, така: у німецьких спецслужб є козирі, вони мають «дещо в рукаві» на путіна, що й було використано для тиску на президента росії. З офіційної інформації можна зрозуміти, що німецькі дипломати (та/або спецслужби) існують, і за останні два з половиною роки було використано деякі канали зв’язку з володимиром путіним, не доступні американцям. Точніше, «ще існують».

Можна припускати, з яких давніх часів ці зв’язки існують, маючи на увазі наявність «німецького» минулого у володимира путіна. Але порівняно з біографією путіна «Німець у Кремлі» Александра Рара я надаю перевагу книжці німецького журналіста Юргена Рота «Гангстери зі сходу». Відразу після звільнення Ходорковського я запитала у Рота: що сталося з розслідуванням щодо німецько-російської компанії SPAG, яка підозрюється у відмиванні грошей? У 2003 році Рот, у руках якого опинився звіт розвідки ФРН – BND (1999 рік) на цю тему, опублікував присвячену SPAG книгу.

Керуючий цієї компанії зі штаб-квартирою у Франкфурті-на-Майні, ліхтенштейнський адвокат Рудольф Ріттер, згідно зі звітом німецької розвідки, з 1990 року займався відмиванням грошей колумбійської наркомафії. Ріттера було заарештовано, при ньому знайдено мільйони швейцарських франків готівкою, а його співробітники, як з’ясувала прокуратура, вивозили набиті швейцарськими франками валізи до Ліхтенштейну (підозрювалося, що це були доходи від наркотрафіку).

Компанію SPAG заснували у 1992 році сам Ріттер, структури Володимира Смирнова і Володимира Кумаріна (Смирнов – колишній топменеджер «Росатому» і колишній керівник кооперативу «Озеро»; Кумарін (з 2007 року сидить у в’язниці) – лідер організованого злочинного «тамбовського» угруповання, а також Комітет Управління міським майном мерії Санкт-Петербурга). Аж до 2000 року радником без зарплати у фірмі SPAG значився володимир путін.

За повідомленням «Шпігеля» (2001 рік), саме завдяки тиску Німеччини тоді вдалося домогтися початку розслідування в Ліхтенштейні щодо Ріттера та грошей наркокартелів. Причому це був грандіозний успіх німців: у маленькому князівстві, «злодійському раю» подібні справи зазвичай не порушуються, нагадували журналісти. Публікація взагалі випромінювала оптимізм і обіцяла проблеми князівству Ліхтенштейну, як і сусідній Швейцарії. Повідомлялося, що з 1993 по 1998 роки «величезну кількість» золота з Санкт-Петербурга було вивезено до швейцарського міста Лугано.

Ось що пише «Шпігель»: «Створена путіним і Ріттером фірма також випливає в матеріалах справи проти нього і пана Гоффена (бізнес-партнера Ріттера). 23 квітня 1999 року ці пани придбали 30 000 акцій SPAG в обхід біржі по 15 євро за штуку (при ціні на біржі – 10 євро) і розподілили їх у клієнтські портфелі фірм із фантастичними назвами «Конфетный фонд», «Конвертный фонд». Гроші, як припускало слідство, були брудними».

При цьому «дочка» SPAG під назвою Rif Security GmbH здійснювала охоронні функції при кооперативі «Озеро». Колишній керівник цієї дачного товариства в Приозерську Володимир Смирнов (сьогодні, ймовірно, перебуває в Монако) у 2000 році зізнався газеті «Санкт-Петербургские ведомости» (коли кооператив «Озеро», в який входила і дача путіна, вже було виявлено в’їдливим журналістом Володимиром Іванідзе), що познайомився з майбутнім президентом росії в 1991 році у Франкфурті-на-Майні.

Як повідомив мені Юрген Рот, а він продовжує стежити за справою Ріттера – SPAG, розслідування в результаті ні до чого не привело. Я вивчала інтернет-сайт цієї фірми у квітні 2010 року, коли він ще існував. Щоправда, йшов якийсь ребрендинг SPAG, зміна голови наглядової ради і президента фірми, суди. Зараз фірма, за повідомленням німецьких фінансових сайтів, на біржах не котирується.

Чи була участь радника володимира путіна в цій фірмі, яка потрапила в поле зору німецьких спецслужб у зв’язку з наркокартелем, збігом? Можливо. Як люблять нагадувати ті самі німецькі чи швейцарські журналісти, «вироків суду з цього приводу немає», «прямих зв’язків немає».

Однак у Німеччину йдуть багато «кінців» з минулого путіна. Наприклад, одну з фірм, задіяних у бартерному постачанні ресурсів з Пітера (справу вивчено в доповіді Марини Сальє), було зареєстровано у Мюнхені на німецького громадянина. А ще були незрозумілі переговори пітерців (невідомо – кого саме) про постачання продуктів бартером з пані Рудольф зі східнонімецької таємної «Штазі».

Інші збіги стосуються власне наркотрафіку та росії. Так, за повідомленнями петербурзької преси, на початку 1990-х років у Східній Європі відбулася зустріч представників італійської та санкт-петербурзької мафії, «а також вихідців із КДБ». Італійський парламент навіть заслуховував доповідь дослідника з росії з цього приводу, в якій говорилося, що мафії начебто домовилися про спільну контрабанду радіоактивних ізотопів та наркотиків.

За дивним збігом, у лютому 1993 року під Виборгом було затримано контейнер із колумбійською тушкованкою, в якій виявилася тонна кокаїну. У справі про виборзький кокаїн в Ізраїлі було заарештовано, серед інших, бельгійця Оскара Доната. Одним із його підприємств у Пітері був торговельний дім «Аліса». Щоправда, розслідування невдовзі пішло у пісок. Кокаїн, за повідомленнями преси, не знищили, а «відправили до москви на переробку».

Наприкінці вересня – на початку жовтня 1993 року, поки в москві відбувалися пов’язані з розстрілом парламенту історичні події, Петербург жив своїм бурхливим життям. На російсько-фінському кордоні за спробу контрабанди ізотопів осмію було затримано підприємця Матвєєва, через кілька днів – пов’язаного з ним заступника мера Собчака Льва Савенкова, за завданням якого перевозилися ізотопи. Савенков до того ж працював директором торговельного дому «Аліса».

У 1994 році під тиском журналістів (вони виявили документи, що вказують на причетність до цієї справи Комітету із зовнішніх зв’язків мерії Пітера, керівником якого був путін; самі документи не публікувалися) сам володимир путін вирішив вступитися за Савенкова. За його словами, «мерія Петербурга шукала нестандартні способи фінансування міського господарства, насамперед постачання міста продовольством». І ось Савенков запропонував продавати на Захід надчистий осмій, отриманий пітерським вченим-самородком (цим вченим виявився раніше судимий Віктор Петрик, який у 2011 році прославився завдяки «фільтрам Петрика – Гризлова»). «Частина прибутку надходитиме до міського бюджету», – сказав тоді Путін. А контрабанда, тобто таємне перевезення, як випливало з інших інтерв’ю, зокрема самого Савенкова, нібито знадобилася для того, щоб захистити інтереси вченого…

Журналісти по-різному оцінювали ці слова віцемера Петербурга, який намагався, але ніяк не міг нагодувати місто нестандартними способами. Однак, якщо повертатися до фактів, то Льва Савенкова все-таки засудили під час закритого процесу – за контрабанду. Незрозуміло, чому районний Петроградський суд відмовив Радіо «Свобода» у можливості ознайомитися з вироком у цій давній справі. Але в цій давній справі хоча б є вирок, на відміну від справи щодо «виборзького кокаїну».

Що є у німецької розвідки «на путіна», достеменно невідомо. Залишається тільки припускати, що таких відомостей у BND може бути більше, ніж у інших розвідок, з історичних причин. Колишній радник князя Монако Роберт Ерінджер, з яким я зустрічалася для розмови про дружбу президента росії з Альбером II, обмовився, що за підсумками спільних нарад зі спецслужбами інших країн (ці розмови записано на аудіо, за його словами) він категорично не рекомендував князеві зближуватися з путіним: зв’язки між главою російської держави та бізнесменами, які відмивали гроші, зокрема в Монако, надто підозрілі та непрозорі. Князь, до речі, за словами Ерінджера, до його поради не прислухався.

Здавалося б, усе це – зовсім не головне порівняно з торгом напередодні Олімпіади та інтригою, приїде чи не приїде в Сочі Ангела Меркель. Але імідж Путіна у зв’язку з бойкотом церемонії відкриття Ігор західними лідерами вже не виправити, занадто пізно щось змінити. Покінчивши з репортажами про проблеми ЛГБТ-спільноти, мігрантів і, звісно, політв’язнів у росії, західні журналісти знову попрямували до Петербурга – з’ясовувати минуле путіна. Репортажі йдуть по колу: «досьє Сальє» – справа SPAG – путінські казино. Давність усіх цих досьє компенсується їхньою важливістю.

А тут ще й «вишенька на торті» – палац у Прасковіївці під Геленджиком: вид з катера, вид з берега, наскільки охоронці дають до берега наблизитися. Про існування палацу стало відомо завдяки петербурзькому бізнесменові Сергію Колесникову. Після паніки, що спалахнула на околицях кремля, палац на якийсь час було переписано на ім’я нафтоналивного олігарха, партнера Аркадія Роттенберга – Олександра Пономаренка. Пономаренко є героєм книжки про «кримську мафію» (книга заборонена до поширення в росії за вироком одного з російських районних судів). Втім, сьогодні Пономаренко – шанований олігарх, який має партнера у Державній думі, героя тієї ж книжки про мафію Олександра Скоробогатька. Як сказав мені оголошений у міжнародний розшук бізнесмен Алімжан Токтахунов на прізвисько «Тайванчик» у відповідь на наївне запитання, що представники різних злочинних угруповань роблять у Держдумі, «по молодості всі шухарили, але ж не можна талановитих людей відсунути!»

Якщо говорити про останній період у два з лишком роки – час, упродовж якого начебто йшли переговори з приводу звільнення Ходорковського, – хмар у небі над путіним і загального інтересу до них побільшало. Якщо десять років тому можна було спокійно говорити про «рівновіддаленість олігархів» від кремля у народних інтересах, то тепер ситуація змінилася. «Кріпаки Дерипаски», шахтарі Абрамовича, для яких не переламані пальці на руках – розкіш, навіть робітники «Роснафти» більше не є безумовним електоратом путіна. Щоправда, з палацу у Прасковіївці це поки що погано помітно.

Безсмертним став жарт когось із журналістів після офіційного повідомлення про розлучення путіна: «А раптом решта теж правда?»