День прецеденту (Частина 4)

Зараз цю тему подають як найбільшу помилку Японії, але стратегічної помилки якраз не було. Помилка трапилася тактична. Адже план не обмежувався ударом по Перл-Гарбору. Спочатку завдання ставилося – повністю вивести Тихоокеанський флот США з ладу. Тут ми не станемо занурюватися в тему, але після знищення флоту мала відбутися вже десантна операція та захоплення бази, яку вже нічим ні захищати, ні забезпечувати логістикою. А далі, японський флот мав відштовхнутися від нової бази й вивести з ладу Панамський канал. А всі верфі, які на той момент були заточені на випуск військових кораблів, були на Східному узбережжі США. Виведення Каналу з ладу робило неможливим перекидання кораблів до Тихого океану, хіба що в обхід Південної Америки, де були свої нюанси.

Але удар по базі виявився хоч і ефектним, але безрезультатним у стратегічному плані. Захопившись знищенням лінкорів, виконавці залишили без уваги основні активи – ремонтну базу та гігантські запаси палива, без яких флот просто не може функціонувати. У результаті захоплення Гаваїв стало неможливим і, як наслідок, не було чим перекрити Панамський канал. Дивлячись на все це, адмірал Ямамото й дійшов висновку про те, що війна буде програна. Адже він на власні очі бачив промисловий потенціал Штатів, і якщо з каналом не вийде – усе. Програш – питання часу та ціни.

І справді, удар по Гарбору відкинув рефлексію, і вже нікого не потрібно було переконувати в тому, що війна прийшла, і від неї нікуди не подітися. Це згодом, коли промисловість знову була перезапущена на військові оберти, Штати втерли носа всім її ефективністю та продуктивністю. Авіаносці, літаки, снаряди та патрони там випускали в таких кількостях, що це не вкладалося в голові ні у японців, ні у німців. Але це було потім, а 7 грудня Штати опинилися в найнебезпечнішому шпагаті за всю свою історію. На той момент про всі подальші дива можна було тільки мріяти.

І ось прямо зараз Штати опинилися в ситуації, коли Китай, який уже зімкнувся з росією, йде шляхом Японії. Причому, робить це, виходячи з тих самих мотивів, але краще забезпечивши себе ресурсами. Він відкрито заявляє про те, що має територіальні претензії буквально до всіх сусідів і, як колись Японія, попереджає Штати про те, що якщо вони лізтимуть у регіон, це призведе до війни.

І що у відповідь? Американський президент, на відміну від Рузвельта, сам зайнявся медитацією на тему ізоляціонізму. І якщо Китай гуртує навколо себе вісь зла, то Штати демонстративно розривають відносини зі своїми союзниками та партнерами. При цьому лунають рівно ті ж гасла, що й напередодні Перл-Гарбору. Абсолютно ігноруються всі ознаки катастрофи, що насувається, але майже сто років тому у президента США були проблеми з ногами, але з головою все було гаразд. Зрештою, він зміг вирулити і країну, і весь світ із такої глибокої кризи, якої історія ще не знала. І між іншим, саме тоді США кров’ю завоювали собі становище наддержави, з якою всі змушені рахуватися.

У нинішнього президента з ногами – все гаразд, він бадьоро скаче хоч по сцені, де йому знову щось вручають, хоч по гольфовому полю. А ось з усім іншим – проблема. Його зусиллями Штати вже втратили становище наддержави, він практично кинув усіх союзників, з якими пов’язували десятиліття зусиль для збереження притомного світопорядку, і ось тепер він повністю ігнорує реальність і розповідає про свої прекрасні стосунки з тими, хто вже, не криючись, готується до нової війни проти його країни.

Ніхто не міг навіть припустити, що Америка одного разу розучиться виносити уроки з власних, трагічних помилок. Але для того, щоб це робити, потрібен хоч якийсь рівень інтелекту, який відриває персонажа від повного невігластва. З цим Америці не пощастило, і тепер вона все більше нагадує м’яч на тому самому полі для гольфу, який женуть у лунку. І цей м’яч ще й радіє тому, як він бадьоро й весело підстрибує газоном.