В цих умовах все ж таки відкат в ізоляціонізм був цілком відчутним, але водночас, відчувши свою силу, Штати стали активніше просувати свої інтереси в Азії, де відразу ж зіткнулися з інтересами Японії. Причому, японці не раз і не два намагалися донести до американців думку, що вони діють у Східній Азії приблизно так, як і США в Америці, і що не варто збиватися лобами з цього приводу, оскільки Японія на Америку не має жодних планів. Це – важливий момент, і просто запам’ятаємо його.
Мабуть, через недосвідченість, ще не маючи навичок глобальних операцій, Штати припустилися стратегічної помилки. Річ у тім, що Японія вже розпочала свої експансіоністські плани, а тому її армія та флот мали найвищий ступінь боєготовності, і, плюс до того, – реальний досвід ведення сучасних бойових дій. Плюс до того, промисловість працювала в режимі, необхідному для підтримки темпів експансії. І загалом, досить довгий час це не викликало у Штатів жодної негативної реакції.
У підсумку, японські офіцери спокійно навчалися в американських ВНЗ, освоюючи не лише загальні військові дисципліни, а й те, як діють їхні збройні сили. Штати без особливих проблем продавали до Японії не тільки технології, обладнання та різного роду специфічну сировину, в основному застосовувану в оборонній промисловості, але навіть деяке озброєння. Загалом, японці ставилися до американців із достатньою часткою поваги й особливо не розглядали їх як противника.
Але потім відбулася низка інцидентів у Китаї, де японські війська, що просувалися, стикалися з американськими гарнізонами в концесіях, які там мали Штати, а також із легким флотом США, що підтримував безпеку торгових шляхів, необхідних для роботи концесій. Справа доходила до серйозних сутичок, але зрештою Японія вибачалася і демонструвала готовність спокутувати провину. Але Штати поступово стали згортати колишні відносини, і це вже говорило про те, що концепція змінилася, і Вашингтон став розглядати Японію як потенційного противника.
Але просто розглядати – недостатньо, треба готуватися до можливої бійки, якщо це вже потенційний ворог. Штати ж цього не зробили, але стали обрізати японцям постачання того, що ще вчора не мало проблем. Зрештою, Штати оголосили Японії нафтове ембарго. Це – сильний хід, але робити його можна лише в тому випадку, коли ти знаєш, яким буде хоча б твій власний, наступний крок. А Японія попередила, що сприймає ембарго як привід для війни. Тим паче, що флот мав запасів нафтопродуктів лише на кілька місяців.
Але знову спрацювала тяга до ізоляціонізму, і коли Рузвельт став зондувати питання військового протистояння з Японією, то там було чітко сказано, що ось ці війни в Європі та Азії – чужі, і що брати в них участь – немає жодного резону. Вже відомо про те, що Рузвельт заходив на цю тему не раз і з різних боків, але без результату. Внаслідок цього, навіть маючи розвіддані про те, що Японія точно перейде до воєнних дій проти США, змінити ситуацію було неможливо. Інерція знову була настільки потужною, що ламала хребет здоровому глузду… вкотре. Саме тому Перл-Гарбор був неминучий.
(Далі буде)