Ці умови бажано пам’ятати за будь-яких обставин, оскільки вони стали причиною, а багато хто плутає це з приводом. Власне кажучи, пряма участь у війні вперлася в одне просте питання: «За що воювати?» Відповідь має бути простою і логічною, оскільки інтересами банкірів і промисловців такі речі не пояснюють. Ще раз звернемо увагу, що Штати не мали жодних зобов’язань перед країнами Антанти, а крім того, треба було якось переступити положення доктрини Монро, яка стала догмою для поколінь вищого політичного цеху США.
У таких випадках потрібен якийсь факт, який народ оцінить самостійно і стане наполегливо вимагати від уряду вступити у війну. У такому разі діє принцип «Vox populi, vox Dei» (Глас народу — глас Божий), і він виправдовує наступні, часто — абсолютно жахливі події. Але якщо народ хотів саме цього, то йому це вже можна дати без жодних наслідків для вищої влади. І ось тут потрібен яскравий і безумовний привід. Першим таким приводом стала тотальна підводна війна, яку Німеччина розв’язала в Атлантиці. Це було задовго до «Вовчих зграй Деніца», та й техніка була ще так собі, але принцип тотальної підводної війни вже діяв.
На дно пішли транспорти, що везли американські товари та американських громадян. Мабуть, найбільш підходящим приводом для вступу у війну стала атака субмарини U-20, яка торпедувала лайнер «Лузітанія» біля берегів Ірландії, 7 травня 1915 року. Серед майже 1200 загиблих було близько 100 дітей і велика кількість американських громадян. Публіка просто вибухнула і вимагала покарати Німеччину. Але знову ж таки, політичний клас ніяк не наважувався переступити через доктрину Монро.
Але ось, практично одночасно, сталися дві події, які остаточно визначили зміну політичного курсу Штатів. У середині осені 1917 року більшовики захопили владу в росії, і оскільки сталося це за безпосередньої участі Німеччини, про що тоді знали всі, вони тут же обвалили Другий фронт, дозволивши німцям перегрупувати війська на Західний фронт, чим посилили свої можливості та перевели війну в іншу фазу. У такому разі Штатам уже треба було щось робити, щоб не втратити свої гігантські інвестиції в економіку Англії та Франції.
Друга подія сталася у січні 1918 року. Німецький міністр закордонних справ Артур Ціммерман запропонував Мексиці вступити у війну проти США в обмін на повернення Техасу, Нью-Мексико та Аризони. Пропозицію було надіслано телеграмою, і вона була перехоплена, після чого – передана пресі. І ось це вже був класичний «казус Беллі» (casus belli, привід до війни). У квітні Штати оголосили війну Німеччині й почали перекидати до Європи свої війська.
Що було далі – добре відомо, як відомо й те, що Штати не брали участі в розподілі «пирога», оскільки у них були інші інтереси, зазначені вище. Тому, поки союзники вирішували, як провести нові кордони та як «обдерти» Німеччину, Штати просто отримували свої гроші, які союзники виплачували за поставлену зброю та інші товари. Ось так Штати увійшли у міжвоєнний період, несподівано отримавши статус світової держави, з якою усі почали рахуватися. Це було настільки несподівано, що Вашингтон не одразу зрозумів, як це можна конвертувати в щось матеріальне.
(Далі буде)
“Друга подія сталася у січні 1918 року. Німецький міністр закордонних справ Артур Ціммерман запропонував Мексиці вступити у війну проти США в обмін на повернення Техасу, Нью-Мексико та Аризони.”-до речі, німецьким агентом був і Валерон, який підняв повстання в Ірландії. Для ірландців він національний герой.
У січні 1917-го. У квітні 1917 вже вступили у війну.