Автор перекладу: Світлана
Зараз можна побачити безліч розповідей про те, що ось, мовляв, прутін збирає сили для потужного… А в мене виникає просте запитання: що було до цього і що триває зараз? Адже з осені 2023 року наступ не припинявся, і що ж, він ішов абияк або «на відчепися»? А якщо взяти й витратити пару годин часу для того, щоб переглянути пресу і виділити повідомлення лише на одну тему – які завдання прутін ставив військовим упродовж цього часу? Або якщо немає цих двох годин, то знайти відповідь на одне цілком конкретне запитання: «За що прутін зняв з посади військового міністра Шойгу?»
Адже з цим діячем прутіна пов’язує занадто багато спільних справ та інтересів ще з часів, коли цар не був царем, а обіймав посаду прем’єр-міністра. За цей час стільки всього перепилено й перероблено, що навіть згадати страшно. Плюс до того, певний час у них була «міцна чоловіча дружба», і вони частенько усамітнювалися в тайзі, де після усамітнення цар іноді не встигав повністю одягнутися і скакав на коні з гвинтівкою, явно намагаючись зобразити індіанця, хай уже і без скальпа. І це ж було не тільки влітку, а й посеред зими. Тоді публіці стало відомо про те, що ці два персонажі усамітнюються в наметі з намальованим на стіні вогнищем.
Це відомо всім, бо кадри цієї чоловічої дружби посилено тиражувала преса. А от злі язики стверджують, що насправді їх там було не двоє, а як мінімум, був присутній шаман, який камлав і приносив жертви різноманітним богам. Ці ж двоє брали в заході пасивну участь, підкорюючись свавільним діям служителя дивної релігії. Тобто там було настільки багато всього таємного і явного, що крісло Шойгу вважалося непорушним, і все одно він з нього злетів. І сталося це після того, як попри численні клятви і передбачення шаманів, Шойгу так і не зміг виконати жодного поставленого завдання в ті строки, які визначив цар.
У такій ситуації треба враховувати, що прутін перевантажений різними комплексами неповноцінності і явно переймається своїм, аж ніяк не гвардійським зростом, і якщо таке трапляється з подібними пацієнтами, вони завжди показують чудеса злопам’ятності та мстивості. А це до того, що там усім відомо, чим загрожує невиконання завдань, поставлених царем. Точніше, не так: поставлені завдання – це половина проблеми, а інша половина – коли холуй бере під козирок і обіцяє їх виконати, а фактично – не виконує. Ось тоді починаються підступи.
Адже всі чули про те, що улюбленою темою прутіна є обговорення того, як його надурили. Але зазвичай це стосується закордонних кривдників, а про своїх підданих такого казати не можна, бо якщо ти наказуєш, а наказ не виконується, то що ти за цар такий? Але говорити про таке немає сенсу, а реакція повинна бути у площині дії. Хтось втратив посаду, хтось – і посаду, і майно, а хтось – здоров’я або життя. Тут нічого нового немає, і там завжди було плюс-мінус однаково. Усі правителі курника діяли в такий спосіб. Звідси випливає, що холуї чудово знають, чим вони ризикують, порушивши обіцянку, яку дали царю. Причому там є й інша традиція – не обмежувати в методах, якими досягається виконання царських указів. У процесі виконання можна переступити через що завгодно, аби був результат. У такому разі будь-які зловживання, порушення чи злочини буде списано начисто, і це теж відомо всім.
І ось тепер знову повернімося до наступу, який противник безупинно веде півтора року. Те, що ЗСУ завдавали ударів в інших місцях, наприклад – у Курській та Бєлгородській областях, винесемо за дужки, бо ці заходи не привели до зупинки наступу на тих ділянках фронту, де противник його вів уже довгі місяці. І що ж, виходить, що весь цей час вони не наступали, а так – валяли дурня, ризикуючи впасти в немилість царя?
Навіть якщо зважати лише на один цей чинник, така конструкція не витримує критики. Навпаки, противник вкладається всіма наявними силами для того, щоб порадувати царя і, відповідно, отримати різноманітні смаколики. При цьому використовується максимум доступних матеріальних та людських ресурсів. Ба більше, це витрачання відбувається в такому темпі, що не може викликати підозр у небажанні воювати на всю міць. Тієї ж думки і цивільні особи федерації, які відправили на заробітки своїх рідних та близьких. Зокрема, вже прямо для преси вони малюють таку картину:
«Сім’ї військовослужбовців військової частини 61899 27-ї мотострілецької бригади звернулися до президента РФ Владіміра Путіна, глави Міноборони РФ Андрєя Бєлоусова та інших вищих чиновників зі скаргою на те, що від них «приховують правду» про долю родичів, які воюють в Україні… За словами авторів звернення, з листопада 2024 року «стрімко зростає» кількість зниклих безвісти солдатів 27-ї бригади. Матері та дружини військових заявили, що ситуація погіршується з кожним місяцем, і багато родин учасників війни нічого не знають про своїх рідних… Сім’ї військових озвучили і проблему шпиталів, які, за їхніми словами, переповнені пораненими бійцями. Як стверджується, співробітникам медзакладів заборонили ділитися інформацією з рідними. «У зв’язку з чим госпіталям поставлено заборону говорити інформацію рідним? Із чим це пов’язано? Ми маємо право знати, що з нашими рідними. Чому від нас приховують правду? Навіть у Велику Вітчизняну війну статистика велася набагато краще, ніж зараз. Це вік високих технологій», — кажуть жінки у зверненні».
А вже не під запис вони розповідають про те, що в пошуках «зниклих безвісти» їм вдалося побувати в багатьох шпиталях, моргах і на цвинтарях, де поховано останки невстановлених «визволителів». Тут слід враховувати, що рухає цими діячами не любов до ближніх своїх, бо якби воно було так, не відправили б їх у м’ясорубку, і не почуття справедливості, яке їм просто невідоме, а прагнення відновити справедливість побутового рівня.
Справді, вони видали цареві тіло, за нього приходила платня, і все було добре, а потім виплати зупинилися. І ось це їх зачепило до глибини душі. Вони прагнуть встановити справедливість, і якщо тулуб живий і воює, то де його платня? А якщо вже ні, то де біла «Лада», де решта належних ніштяків? Крім того, дружинам важливо отримати не лише матеріальне відшкодування, а й довідку про те, що чоловіка надійно закопано і що можна знову виходити заміж, щоб відправити на війну ще одного «добувача».
Тобто мотивація там безумовна, і тому тітки риють сумлінно. А як відомо, коли є така мотивація, то за невелику віддяку можна відчинити будь-які двері в госпіталі, морзі чи крематорії. Тим більше що реципієнт віддяки розуміє мотивацію цих шукачок скарбів, бо бачить, що вони влаштовують свій бізнес на цих речах, то чому б і йому не відщипнути від нього дещицю, влаштувавши свій?
І от, щоб вичавити сльозу, ці дами розповідають про кількість неупізнаних тіл, які влада приховує або у промислових холодильниках, або в таємних могилах. А хтось же чекає на свою «Ладу» чи перерахування відповідної суми на рахунок. Вони ж сумлінно виконали свій обов’язок – випхали на війну алкаша, а деякі взагалі поставили це на потік і вже пройшли два-три цикли з цими компенсаціями, і тут – облом. Їм би якусь медаль за їхні зусилля чи орден варто було б вручити, а тут – держава так жорстоко «кидає» своїх вірних громадян.
Це і багато іншого вказує на те, що воєначальники не грають у піддавки і закидають у топку все, що мають, але результат не вражає. Так, в окремих місцях вдалося просунутися на пару, а десь – і на трійку десятків кілометрів, але це за півтора року і ціною просто величезної гори фаршу. А це означає, що для збільшення наступального потенціалу фаршу має бути набагато більше від того, який може статися зараз. Але це ще не все. Коефіцієнт витрат особового складу прямо залежить від ще одного компонента сучасної війни, що слугує знижувальним або підвищувальним коефіцієнтом як темпів наступу, так і втрат.
Безумовно, коли йдеться про наступальні дії в умовах активної протидії сторони, що обороняється, то втрати сторони, що наступає, будуть кратно більшими. Крім решти, такий стан речей зумовлюється простим міркуванням. Зазвичай оборону утримують на підготовлених для цього позиціях. Для того щоб вести наступальні дії, необхідно вийти зі своїх укриттів. Відповідно, і втрати стають більшими.
Для того щоб скоротити втрати в наступі та відповідно забезпечити можливість наступу, необхідно використовувати належну бронетехніку. Очевидно, що чим більше бронетехніки буде у сторони, що наступає, тим більшою мірою буде захищено особовий склад, який і забезпечує наступ «по землі», і навпаки. Цей принцип цілком зрозумілий навіть дилетантам, і тому в сучасній сухопутній війні можливість успішного і головне – швидкого наступу залежить від насиченості сил, які наступають, різноманітною бронетехнікою. Таким чином, логіка підказує, що для ще більш масштабного наступу противник повинен мати відповідний запас броні, а з цим у нього – проблеми.
Власне кажучи, наші військові зазначають, що саме класичні варіанти наступальних дій, з важкою бронею попереду, середньою – за нею та логістикою силами легкої броні стали рідкістю. Щойно таке відбувається, про це пишуть усі новинні джерела. І що характерно, саме такі заходи закінчуються для противника недобре. До половини техніки знищується ще до вступу в близький контакт із обороною, а що не встигає згоріти – ретирується.
Але насправді все це має виглядати інакше. Плануючи таку атаку, противник явно розуміє, що на нього чекають втрати бронетехніки, хоча спочатку важко обчислити їхні точні параметри. Однак це стандартна ситуація, і для того щоб продовжувати наступальні дії, має бути певний резерв, який повинен замістити вибулу броню, і так – кілька разів, до отримання запланованого результату. Якщо ж недобита техніка розвертається і йде в тил, це означає, що це був ривок навмання і жодних резервів підготовлено не було. А немає їх тому, що з бронею вже погано і з кожним таким рейдом стає ще гірше.
Очевидно, що якщо ні командування військами, ні керівництво країною не мають жодного ліміту на втрати, а населення вже впіймало хвилю заробітків на цих самих втратах, то як кажуть, show must go on, і воно триває, але вже на мотоциклах, мопедах, самокатах і ослах. Ще раз наголошу: осли замість БМП не тому, що хтось саботує найвищі укази або не розуміє, як треба вести бойові дії, а просто діє тим, що є, і відповідно – не використовує того, чого немає. Але ж ідеться про наступ якихось ще більших масштабів.
І тут важливий момент, який слід мати на увазі. Осли та мотоцикли або, точніше, осли на мотоциклах, з’явилися відносно нещодавно, а до цього все виглядало більш-менш звично. Щоправда, досить довгий час спостерігалося використання дедалі старішої техніки, і от пішли осли. Такі метаморфози повинні мати якесь пояснення, і ряд OSINT-аналітиків, використовуючи відкриті супутникові дані, дають цьому явищу своє пояснення. Так, вони стверджують, що наступ противника, що затягнувся на півтора року, спирався на стратегію повного використання складів глибокої консервації бойової техніки.
Це стосується не лише бронетехніки всіх класів, а й артилерії. Спочатку вибиралися нові моделі, потім – старші, і нарешті справа дійшла до того, що вибирання зазнала техніка, яка в принципі здатна повернутися в більш-менш бойовий стан. Для цього було проведено тотальну канібалізацію всього, що залишилося, і от схоже на те, що саме склади зберігання та консервації виявилися вибраними до дна. Тепер заміщення техніки відбувається практично повністю «з коліс» або за рахунок того, що випускає промисловість.
Але тут починає діяти ще один важливий чинник. Коли ви берете той самий танк з бази зберігання, ви витратите мінімум коштів для того, щоб привести його в бойовий стан. У тому сенсі, що він може голосно гудіти, самостійно пересуватися, а окремих випадках – стріляти. Але, напевно, і у наших, і у ворожих військових вже є власні викладки живучості тієї чи іншої техніки, яка використовується на передньому краї. І якщо умовно, в таких умовах танк живе день, а потім по ньому прилітає і він вигорає, то є велика різниця в реальних втратах для логістики. Адже одна справа, коли згорів танк, на який витратили 100 тисяч доларів для відновлення та модернізації, і зовсім інша – коли згоріла свіжа машина з прайсом у 2 мільйони тих самих доларів. А в бою вони протрималися приблизно однаково.
Знову-таки, може виникнути підозра, що маючи гроші, можна-таки наклепати й танків, і іншої броні, як і гармат, наприклад. Але хто сказав, що там грошей неміряно, крім самих лаптів, звісно? А от їхня преса описує дещо іншу картину, хай і не про військову інфраструктуру. Проте це дає поживу для роздумів:
«Російський ринок вантажівок у ще глибшій кризі, ніж ринок легкових автомобілів: виробництво скоротилося на 20%, а продажі впали вдвічі порівняно з торішніми, склади затоварені, вантажоперевізники повертають машини лізинговим компаніям… Гендиректор групи «Камаз» Сєргєй Когогін також відмічає затоварювання китайськими брендами: за даними корпоративного видання «Вести Камаза», станом на початок 2025 р. на складах зібралося близько 40 000 китайських вантажівок. «Якщо орієнтуватися на поточний прогноз, тобто на продаж 60–65 тисяч автомобілів цього року, то можна взагалі нічого не виробляти, всі ці машини вже є».
Як відомо, КамАЗ не зовсім цивільне підприємство і місцями – зовсім не цивільне, і раз у нього стільки багато «неліквіду», а в армії – маса грошей, то, напевно, логістика мала б здійснюватися саме цими вантажівками, а не «буханками». То чому ж відомство Бєлоусова не викуповує машини у КамАЗу? Відповідь напрошується сама собою. Ми спеціально не торкаємося конкретних подій на фронті, а вказуємо на тло цих подій, причому це тло дає сам противник. Тому коли ви побачите, як черговий експерт качається в пилюці й репетує про новий, страшний наступ, просто додайте в його формулу ще й цю складову і подивіться, що з цього вийде.