Заміщення (Частина 2)

Гість підвівся зі свого місця з несподіваною для його віку спритністю і взявся складати папки в кілька акуратних стосів. Через п’ять хвилин його швидких, але точних рухів хаос на величезному столі зник, а натомість виник порядок. Одне тільки це вселило в господаря кабінету надію на те, що цей старий справді знає, що робить, а головне – як це треба робити. Розпач почав відступати, і він послужливо налив чай у дорогу порцелянову чашку. Аромат напою відкрився і заповнив собою весь кабінет. Його господар із подивом виявив, що такий чудовий напій завжди був поруч, але він навіть не знав про його існування. Тож налив і собі. Смак не обманув очікувань. Вони неквапом і з насолодою випили чаю, і гість приступив до роботи.

Він мовчки сів поруч зі стосами папок і почав швидко, але явно уважно їх переглядати. Іноді він не демонстрував емоцій, а іноді – хитро посміхався і видавав репліки на кшталт: «От же пройдисвіт!» або «Ну, паразити!» – і складав папки вже в один, дедалі вищий стос. Приблизно за пів години він переглянув усі справи і своїм виглядом показав, що ознайомлення з файлами закінчив. Господар кабінету з повагою подивився на гостя і вперше за ці пів години вимовив:

– Знімаю капелюха. У мене це зайняло майже дві доби. І що скажете?

– Скажу, що ви добре попрацювали. Так, у вас це забрало багато часу, але все ж таки ви зробили правильний вибір. Все це – рідкісна сволота, причому бездарна і безтямна. Скажіть мені одне: хто саме обирав ці кандидатури?

– Та в тому й річ, що конкретно – ніхто. Своїх кандидатів накидали ті, хто має змогу рухати своїх людей нагору, але ніхто до ладу не знає, хто за ким стоїть і хто кого рухає. Тут щось на зразок чорної скриньки, куди звалили ці резюме, і тепер уже не має значення, через кого вони сюди потрапили. В цьому і є частина проблеми…

– Ні-ні! В цьому є ключ до її вирішення.

Гість розкрив свій портфель і дістав ще одну папку. Він поклав її перед господарем кабінету, і той почав швидко читати її вміст. Дочитавши, підняв очі на гостя і запитав:

– Це що ж, ваш особистий кандидат?

– Та що ви! Хіба мені потрібні особисті кандидати в мої роки? Це буде ваш особистий кандидат, уловлюєте? Він навіть не знає, що я його рекомендую.

– Хвилинку, але я ж його зовсім не знаю.

– Зате я його знаю, і знаю весь його шлях становлення. Я його рекомендую не з особистих міркувань, а за сукупністю якостей, які повинна мати людина на цій посаді за вашої влади. І це буде ваш особистий протеже, з усіма відповідними наслідками.

– Гаразд, а як у нього з освітою?

– Ви серйозно? Та в нього стільки дипломів, що якби він навчався для кожного з них, то на це не вистачило б життя.

– Ви хочете сказати, що дипломи в нього…

– А ви хочете сказати, що диплом у того, хто буде затверджувати, отримано іншим способом? Чи у всіх інших? Молодий чоловіче, я міг би вам розповісти, як творчі колективи викладачів вишів пишуть дисертації тим, хто зараз є першими особами вашої влади. Просто зненацька запитайте про те, як називалася тема їхньої дисертації, і ви все зрозумієте. Та що там, запитайте їх, у якому виші вони її захищали або який виш записано в їхньому дипломі… Ну ж бо! Ми говоримо про реальність.

– Ну, гаразд, а досвід роботи за профілем?

– Я б вам не рекомендував недосвідчену людину. Він ще замолоду видавав себе за сліпого на розі Прорізної та Хрещатика, і поки його переводили через дорогу, він так спритно все робив, що його ніхто жодного разу не запідозрив ні в тому, що він не сліпий, ні в тому, що саме він вибив «лопату» з «горища лоха». Це дуже спритний і талановитий кандидат, ви вже повірте. Ні його, ні вас ніхто за руку не схопить. Це не те сміття, яке лежить у цій папці. А зараз має такий досвід, що…

За вікном барабанив дощ, і судячи з усього, питання із заміщенням щойно звільненого діяча, який тримав у руках майже всю владу в країні, знаходило своє рішення.