Уперше опубліковано: 07.10.2018
Авторка перекладу: Світлана
Про совок, що почив у бозі, зазвичай думають, що в нього не було сильних сторін у розумінні цивілізованої людини, і, напевно, це правильно. Совок просто не міг виграти в режимі відкритої конкуренції, а тому – загнувся саме через свою внутрішню слабкість. Проте в нього була лише одна, але фундаментально сильна сторона, якої не мали і не мають країни Заходу. Йдеться про розширений і навіть всеосяжний принцип стратегічного пофігізму, який совок транслював назовні. Приклад, який яскраво демонструє його дію, пов’язаний із виключенням совка з Ліги Націй за напад на Фінляндію. Сам цей факт став можливим лише тому, що Фінляндія вистояла і змогла звернутися до Ліги з вимогою надати оцінку совку. Зрозуміло, що москву закликали до відповіді, але ця відповідь виявилася майже ідентичною тому, що зараз мовлять Лавров і Небензя.
Вдумаймося: такий собі В’ячеслав Молотов – нарком закордонних справ, від імені совка пояснив, що жодної агресії не було, а червона армія пішла «походом», щоб звільнити Фінляндію. На уточнювальне запитання: «Від кого?» – Молотов пояснив: «Від білофінів». І коли його попросили уточнити, що саме він має на увазі під цим терміном, то Молотов зобразив щось у плані: «Вони – білофіни, а «мы – красные кавалеристы, и про нас былинники речистые ведут рассказ», – і резонно (з його точки зору) уточнив, що аби про кого билинники не стануть вести розповідь. Загалом, совок викинули з Ліги Націй так, що тільки гуркіт від кавалерійських копит стояв коридорами.
Це – історичний факт, але з нього випливає суть «стратегічного пофігізму». Адже хтось може сказати, що якби совок вигнали раніше, то все могло б скластися інакше. Нічого подібного. Все було б приблизно так, як і сталося, тому що москві і Сталіну було відверто пофіг на те, що їх викинули з цієї Ліги, бо далі самого факту виключення справа не могла піти в принципі.
А базувався принцип пофігізму на фактичній самоізоляції совка від моменту приходу більшовиків на найвищий поверх влади. Совок оголосив, що не збирається бути правонаступником російської імперії, а тим більше – платити за її боргами. Тобто було проголошено улюблену тезу банкірів, чий банк обвалився: «Всіх, кому я винен, – пробачаю». Зрозуміло, що після цього виникла ізоляція, і за зовнішнім периметром совок перетворився на банку зі скорпіонами.
Між іншим, це означало вимушену переорієнтацію економіки, відому тепер як «імпортозаміщення». Тобто все необхідне треба було виробляти всередині совка, і тут економіка плюнула слиною на теорії Карла Маркса і поставила питання про ефективність праці, бо вартість одиниці продукції багато в чому формується наявністю або відсутністю цієї ефективності.
Зрозуміло, що на Заході ефективність постійно зростає під натиском конкуренції. Той, хто зможе більше і дешевше випустити одиниць продукції, той отримає більше прибутку і захопить більшу частину ринку, і якщо конкуренти не прагнутимуть обігнати лідера, то вони просто розоряться. Тобто конкуренція виступила в ролі об’єктивного мірила життєздатності бізнесу. Так воно є й досі, хоча і з багатьма застереженнями та відступами, але в принципі – конкурентний ринок працює у цьому ключі й у 21 столітті.
У совку не могло бути ніякої конкуренції в принципі, тому що основою економіки було планове господарство, а план є антагоністом ринку та конкуренції. Тому більшовики почали шукати власні методи підвищення ефективності праці, і треба сказати, вони до цього підійшли настільки прямо, що більшість класиків від економіки ковтнули свої сигари. Насправді ефективність досягається шляхом виробництва більшої кількості одиниць продукції в конкретний проміжок часу, і при цьому витрати на їхнє виробництво повинні бути якомога нижчими. Якщо немає конкуренції, то треба було винайти альтернативний механізм мотивації працівників, і його знайшли.
Якщо працівникам не платити зарплати взагалі, а замість неї видавати певну кількість їжі, то це в рази знизить собівартість продукції, а якщо кількість випущеної продукції ще й регулюватиметься арештами та розстрілами, то й вона не страждатиме від нестачі стимуляційних чинників. Поступово країна перетворилася на величезну рабовласницьку державу, де мільйони людей працювали в умовах набагато жорсткіших, ніж за часів фараонів.
Існує аксіома, яка говорить про те, що вільна праця завжди ефективніша за рабську. Це – не зовсім так. Якщо рабів підганяє наглядач із батогом, то рано чи пізно – ефективність впаде. Але якщо уявити малюнок совка максимально спрощено, то вийде зовсім інша картина.
(Далі буде)