Автор перекладу: Світлана
Декілька століть поспіль людство займається тим, що ставить нескінченну серію експериментів, які мають лише одну мету – спростувати твердження Вільяма Оккама, який заповідав відкидати всі громіздкі пояснення подій або фактів, залишаючи найпростіше, тому що воно і є найбільш правильним. Цей принцип носить його ім’я і більше відомий як «Бритва Оккама». І от людство докладає величезних зусиль для того, щоб зламати цю бритву. Ба більше, коли минає час і розкриваються справжні причини тих чи інших подій, людство вигадує легенди, що прикривають небажання прийняти просте пояснення, а головне – ціну, яку довелося заплатити за свою помилку.
Прикладів цього настільки багато, що куди не копнеш, упрешся в один з них. Так, на расєї вже просто сформувалася традиція вважати великими психопатів та душогубів, які до того ж мають в основі своєї психопатії якісь негарні хвороби, що свідчать про їхню розбещену натуру. Достатньо згадати Леніна чи Петра І. Але там із них зробили ікони для поклоніння і досі не можуть визнати простої істини – ними правили ідіоти. Що характерно, ці персонажі справді мали виражену клінічну картину свого ідіотизму, але їхні сучасники, а згодом – близькі й далекі нащадки співали їм гімни й кантати, складали хвалебні тексти, ставили пам’ятники, і далі за списком. І тут виникає питання про те, що самі персонажі мали об’єктивні підстави для свого ідіотизму, а от чому решта публіки зрівняла себе з ідіотами і навіть поставила їх вище за себе – питання.
На жаль, тепер можна з упевненістю говорити про те, що це явище інтернаціональне, і публіка робить точнісінько те саме не тільки в рабсько-диктаторських резерваціях на кшталт росії. Просто озирнімося на те, що відбувається у нас, і побачимо приблизно те саме. Але, звісно, зараз розгортається ця ж картина, проте в дещо більших масштабах і в місці, де подібні речі не мали відбуватися апріорі, бо там суспільство та політичні сили завжди вважалися настільки здоровими, що просто не могли допустити щось подібне. Та ні! Тепер увесь світ спостерігає за тим, як в оплоті демократії з величезної кількості варіантів американці обрали собі у владу просто еталонних ідіотів та/або психопатів. Кого не візьми в цій верхівці влади, кожен підпадає під це визначення.
І як це не дивно, більша частина публіки зразу набула вже добре відомої тональності – виправдання свого вибору. Так, учора прийшов кумедний лист від колишнього нашого, який давно живе в США і природно – проголосував за Трумпа. І в ньому він розповів, що пишається своїм вибором і не шкодує, що віддав свій голос за Трумпа. При цьому він стверджує, що ми і основний світ просто не можемо зрозуміти масштаб фігури Донні, і що він тільки на початку шляху реформ, а результати будуть пізніше, і що до нього на колінах приповзуть і прутін, і Сі, а реформи держапарату й тарифи прокладають шлях до золотого віку Америки.
А ми просто нездатні зрозуміти велич цієї фігури, і тому нам варто просто мовчки спостерігати за тим, як сходить сонце нової Америки, а Трумпу просто потрібен час. І все б нічого, але товариші давно поїхали з України і явно не були тут у 2019 році, коли таким самим тоном така сама публіка розповідала: «Дайте йому 100 днів, і ви побачите… дайте ще 100 днів, і ви…» І ми бачимо. Ну що ж, побачать і вони, а ми не маємо жодної крихти сумнівів у тому, що коли все стане очевидним, вони не визнають своїх помилок і того, що з ідіотів зробили собі кумирів. І це незважаючи на те, які руїни ті залишають за собою.
Цю публіку чомусь особливим чином збуджують ті самі тарифи, про які Трумп розповідає весь час, за винятком занять гольфом. Чомусь вони вважають, що від тарифів «станет всем теплей: и слону, и даже маленькой улитке». Причому якщо у протистоянні з Китаєм ще був хоч якийсь сенс застосовувати подібні інструменти, то Мексика з Канадою якраз і є тим індикатором, який вказує на правоту Вільяма Оккама. Справді, розповідати про те, що ти запроваджуєш тарифи на продукцію цих країн тому, що звідти йде потік наркотиків та нелегалів, це вже – до лікаря з молоточком. Причому чим більший молоточок, тим краще.
Адже видаючи таке на публіку, ти розписуєшся в тому, що твоє населення – кончене, бо в тій самій Мексиці та Канаді немає такого поголовного споживання дурива, а воно все йде до США. Причому все це заходить не тільки через сухопутні кордони, але повітрям і морем. Тоді оголошуй тарифи і цим стихіям. Плюс до того, ти розписуєшся в тому, що твої прикордонна служба і служба боротьби з наркотиками або вкрай неефективні, або самі вже стали частиною наркобізнесу і непогано заробляють на цьому трафіку. Те ж саме і з нелегалами. Якщо це така велика проблема, значить, неправильно працюють міграційні закони, і їх треба змінювати. Але до чого тут мексиканські овочі чи канадський алюміній? Як це вплине на потік наркотиків, наприклад?
Ну а щодо Китаю, тут усе ще цікавіше. Справді, китайський уряд потужно субсидує обрані частини економіки чи виробництва, в тому числі електромобілі. Безперечно, це впливає на кінцеву вартість продукту, і врешті-решт конкуренти програють за співвідношенням «ціна – якість». Але ж на ціну китайської продукції впливають не лише субсидії, а й дешева порівняно з США робоча сила. Довгий час китайському уряду навіть не доводилося субсидувати щось, бо вистачало різниці у вартості робочої сили для виграшу в кінцевій ціні. Субсидії швидше надають додатковий імпульс для просування товару, але не формують основну різницю в ціні.
І ось це Трумп узяв за основу своєї тарифної політики, демонструючи тим самим своє повне неприйняття політики субсидування. Але от стало відомо про те, що він сам затвердив видачу 11 мільярдів доларів субсидій, що пішли фермерам, які переважно вирощують сою. Сталося це тому, що Китай викотив зустрічні тарифи на сільгосппродукцію з США, насамперед на сою, і вона стала неконкурентною з аналогічною продукцією з Південної Америки. Тобто виявилося, що не такий він уже й противник субсидування, як заявляв раніше, але тут важливою є відмінність того, що роблять у Китаї і що робить Трумп.
По суті, китайський уряд максимально стимулює своїх виробників, щоб створити їм сприятливі умови для розширення ринків збуту своєї продукції. Наскільки це чесні чи нечесні способи і наскільки це співвідноситься з ринковою економікою, – інше питання. У випадку ж із Трумпом його субсидії, по суті, є компенсацією фермерам за втрачений ринок. Ще раз: китайці вкладаються в розширення ринку збуту своєї продукції, а Трумп платить за те, що його дії призвели до втрати ринків, і просто компенсує втрати своїх виробників. У цьому немає нічого нового чи дивного, але саме такі субсидії зазвичай платять виробникам, тим самим фермерам, у разі якогось стихійного лиха чи чогось подібного.
Сенс таких виплат полягає в тому, щоб ті ж фермери могли пройти цю кризу і повернутися до звичайної схеми роботи, коли вони знають, що і як виробляти, а також кому й за скільки продавати свою продукцію. В цьому ж випадку, після втрати ринку збуту субсидії стали чимось на кшталт відступних за ідіотське рішення, яке позбавило фермерів ринків збуту, бо їхня ніша на китайському ринку вже зайнята. І через те що ця зміна китайського ринку відбулася директивно, а не ринковим шляхом, то вже ринковими методами вони туди не повернуться. Простіше кажучи, Китай вже не зніме своїх обмежень, поки Донні бикуватиме, а він розповідає про те, що має намір робити це й надалі.
І тут виникає загальне запитання, відповідь на яке ні сам Трумп, ні його фан-група не дала і навряд чи колись дасть. Буквально наприкінці цього тижня один із діячів нової адміністрації висловив чудову річ, яка залишилася непоміченою за гучнішими скандалами. Він заявив про те, що однією з головних цілей дій американської адміністрації Трумпа є повернення повного циклу виробництва автомобілів у США. Очевидно, що йдеться про повернення видобутку відповідних корисних копалин, металургії та іншого, що є основою цього повного циклу.
Тільки фокус тут у тому, що довгі десятиліття весь світ діє прямо в протилежному напрямі. Ці дії логічні та зрозумілі. На відміну від Трампових мрій, тут усе регулює ринок, а саме ринок збуту. Фокус не в тому, щоб виробити певну кількість продукції, в цьому випадку – автомобілів, а в тому, щоб їх продати, і продати якнайбільше. А для цього вони повинні вкладатися у свій діапазон «ціна – якість», і плюс до того, ринок у принципі повинен мати можливість прийняти потрібну кількість продукції. А вся ця схема починає працювати зовсім в іншому ключі, ніж прожекти Трумпа.
Якщо ви хочете продавати свою продукцію в якомусь регіоні і робити це так, щоб у певний момент ваші продажі не постраждали, ви або запускаєте виробництво в цьому регіоні, або залучаєте місцеві підприємства до участі в ланцюжках постачань. Саме це дає можливість закріпитися на цьому ринку збуту, щоб будь-які «трамповидні», які захочуть натиснути або позбутися іноземців, десять разів подумали над тим, що буде з їхніми власними підприємствами, інтегрованими в ці технологічні ланцюжки.
Саме так воно і працює, а інакше твій продукт має бути настільки унікальним, що його просто не наважаться випхати з цього ринку. А з цим зараз уже практично ніяк, тому що будь-яку продукцію, неважливо з якої галузі, цілком можна замінити іншою, плюс-мінус такою самою за своїми споживчими властивостями, якістю та ціною. І якщо ти не маєш унікальної продукції, ти просто зобов’язаний докладати зусиль для розширення та утримання ринків збуту для своєї продукції саме такими хитрими способами. Ну, а Трумп вирішив рухатися у протилежному напрямі.
Але ж нікому вже немає потреби доводити просту істину про те, що будь-які великі виробництва безпосередньо зав’язані на обсягах проданої продукції. І тут уже не йдеться про те, що чим більше її вдасться продати, тим краще. Йдеться про те, що є певні порогові значення цих продажів, і якщо не вдається перевищити цей поріг, то гра просто не буде варта свічок. Тому будь-яке велике виробництво просто зобов’язане виходити на глобальний ринок. Якщо ні, то найчудовіша, інноваційна та безпрецедентна продукція стане збитковою або ж такою, яка не може принести того прибутку, який приносять інші виробництва. Простіше кажучи, вона виявиться невигідною.
Нещодавно ми наводили приклад виробництва літака Ф-22. Рішення про те, що він не буде продаватися за кордон, навіть власним союзникам, призвело до того, що програму довелося згорнути на рубежі, який не досяг п’ятої частини планового випуску літаків. І це при тому, що низка країн, зокрема Ізраїль та Японія, подавали заявки на досить великі партії машин, але рішення було прийнято, і в результаті навіть самі ВПС США не отримали навіть половини з тієї кількості літаків, які вони замовляли. Тобто саме з економічного погляду програма виявилася повністю провальною.
І це має свої наслідки. Навіть зараз, будучи найдосконалішим серійним бойовим літаком, Ф-22 являє собою зразок катастрофи у плані логістики. Його утримання та обслуговування просто фантастично дорогі, а все тому, що не було подолано цей мінімальний поріг випуску цих виробів. І якщо з військовою технікою дуже багаті країни ще можуть собі дозволити таке, щоб машина за своєю вартістю наближалася до того, що вона могла б повністю бути із золота, то комерційна продукція такого плану – нонсенс.
Просто для того, щоб зрозуміти глибину невігластва великого бізнесмена, варто зауважити, що американські автовиробники продають по світу своєї продукції набагато більше, ніж у США. Ба більше, практично всі продають, або продавали до останнього часу, своїх автомобілів у Китаї більше, ніж у самих Штатах. Така сама або близька до цього ситуація у європейських автовиробників. Приблизно те ж саме демонструє компанія «Епл», яка переважну частину своєї продукції виробляє на китайських заводах. І всі вони користуються відносно невисокою вартістю робочої сили і, хай не прямо, а через різні підприємства, орієнтовані на високі технології, – субсидіями уряду Китаю. При цьому кінцева ціна тих самих девайсів «Еплу» нітрохи не падає, а це означає, що компанія може отримувати більший прибуток проти того, який вона мала б у США.
Словом, зовнішні ринки стали вирішальним чинником успіху чи невдачі окремого комерційного проєкту чи загалом компанії, яка виробляє певну продукцію. Недаремно ж Китай зараз вкладається саме в розширення ринків збуту і закріплення на них. І це при тому, що власний ринок дозволяє багатьом західним компаніям мати максимальну частку збуту саме там. І ось у Трумпа вирішили все переграти, а саме стягнути повний цикл виробництва в США і випускати суто американську продукцію. Це звучить чудово. Ба більше, це звучить гордо!
Але в такому випадку треба розуміти, що ось ці суто американські девайси вже невідомо за якою ціною вони продаватимуть тільки на внутрішньому ринку і в тих обсягах, які цей ринок зможе перетравити. Адже навряд чи американці будуть раді тому ж самому автомобільному заводу, на якому буде запропоновано зарплати і соцпакети, тотожні китайським, звідси й ціна кінцевої продукції, яка буде слабо співвідноситися з тим, які прайси має щось подібне у світі. З іншого боку, хотілося б подивитися на те, як американські виробники суто американських автомобілів намагатимуться продати це в тій самій Канаді чи Мексиці, по промисловості яких вони завдали потужного удару. Можна припустити, що саме на таку продукцію там не те що задеруть тарифи, а просто повністю заборонять ввезення подібного. У підсумку американські автовиробники будуть як казку згадувати колишні часи, ще до Трумпа.
І між іншим, казки про американську якість уже нікого не надихнуть. Не секрет, що одним із ініціаторів запровадження 25% мит став Нейлон Муск, щоб змусити бидло купувати його мильниці. А іронія долі тут у тому, що китайські виробники електромобілів – прямих конкурентів «Тесли» – вже обійшли його компанію як за кількістю виробів, що продаються, так і за їхніми споживчими властивостями і, як це не дивно, – за якістю складання. Адже ще зовсім недавно сам Нейлон, як ошпарений, носився до Китаю на будівництво своєї «Мегафекторі». Саме там він діяв за наведеним вище принципом – залучаючи суміжників на місцевих підприємствах.
Скажімо так, довгий час китайські електромобілі мали проблеми з батареями, але Муск прийняв мудре рішення перенести туди і виробництво батарей для своїх машин. А ми нагадаємо про те, що геніальність рішень Муска багато в чому залежить від тих технологій, які він отримав від НАСА, ДАРПА та інших державних структур, що працюють на вістрі технологічного прогресу. Він просто адаптував ці напрацювання до своїх комерційних виробів – і, як кажуть, ось він, геній, одна штука. Але геній виявився настільки мудрим, що власноруч втягнув це все в Китай, і тому навіть промислове шпигунство не довелося розгортати.
У результаті лідер китайського електромобілебудування, компанія BYD, отримала не лише технології виробництва акумуляторів, а й усі технологічні обґрунтування тих чи інших рішень, і там легко вийшли на ті ідеї, які отримав Муск, але реалізував їх не дуже вдало. Китайці розклали все по поличках, змогли перепакувати розробки американських технологічних структур у набагато продуктивніші рішення і одразу переплюнули «Теслу» як за ємністю батарей, так і за швидкістю їх заряджання, практично прирівнявши ці показники до бензинових двигунів, що «Теслі» не вдалося досі.
Ну, а після того як китайці стали власниками компанії VOLVO, там з’явилася європейська ДНК культури виробництва та якості складання, а все це разом дозволило обігнати «Теслу» за всіма споживчими властивостями, починаючи від дизайну й закінчуючи відсутністю скрипу салону, чим славиться виріб Муска. У підсумку продажі «Тесли» в Китаї за минулий рік упали на 40%, і ось цей геній після такого свого «підкорення Китаю» тепер є «архітектором трансформації» всього в США. Це саме він рухає ідею тарифів у галузі автомобілебудування, і саме тому, що торік ринок усміхнув його і показав, що ті десять років, коли його компанія практично не мала конкуренції, залишилися позаду, а він особисто в цей час діяв за принципом героя старої байки «Проспівав ти літо гоже».
Причому китайці обходять Муска жорстко і просто віддавлюють у нього навіть перспективи. Адже він досі носиться зі своєю геніальною ідеєю повного автопілота своїх машин, але що найголовніше, він це обіцяє впровадити у преміальні моделі, які вже коштують взагалі кінських грошей. А в тієї ж BYD, з якої Муск реготав десять років тому у прямому ефірі, все це вже є і доступне у всіх сегментах продукції за замовчуванням, а не лише у преміальних моделях.
Простіше кажучи, те, за що жлобський космольотчик планував зрубати додаткового бабла, китайці ставлять за замовчуванням. Причому якщо поставити поруч сучасні моделі цих двох компаній і стерти шильдики, то суто за екстер’єром «Тесла» просто не має жодних шансів. Я вже не кажу про вид «Кібертрака», який міг зобразити лише пацієнт, що довго висить на препаратах, і не тільки тих, які курять. А тепер уся ця публіка вирішила казку зробити дійсністю, а саме – поставити Америку до річки боком, а до лісу – раком.
І ось тільки з цього невеликого епізоду вже напрошується простий висновок про причини того, що відбувається. А якщо цього недостатньо, то тим самим діячам, які нам писали про те, що ми не розуміємо всієї глибини величі Трумпа і його команди, можна подивитися на себе в дзеркало і чесно відповісти, чому конкретно ти зробив свій вибір, коли він був таким, як зображено на заголовному фото? Не варто придумувати якісь сутності і впихати дивні сенси в явно невпихненне. Просто потрібно тверезо поглянути на ситуацію і взяти до рук «Бритву Оккама».