Автор перекладу: Світлана
Від редакції
Перш ніж перейти до основної теми, надамо короткий коментар з приводу заголовного фото. Як сам сказав пан Руслан, який давно живе в Польщі, він це побачив на вулиці і попросив продемонструвати колегам – читачам ЛО. Вважаю це цінним спостереженням, бо особисто був у Польщі наприкінці минулого року, а тоді Муск справді ще не настільки поїхав дахом, і тому не звернув увагу на кількість «Тесл», що бороздять центр Варшави. Ну а знаючи, що подібні написи вже з’являються в усьому світі, в тому числі в США і особливо – в Канаді, можна припустити, що власники агрегатів просто намагаються вберегти своє майно від «шанувальників» льотчика на «марусі».
У такий спосіб власник ніби вибачається перед оточенням і стверджує, що купив апарат не з лихого наміру, а з «незнанки», а таке виправдання проходить навіть у арештантської братви. Гадаю, що всім зрозуміло, що там написано, ну а для тих, у кого не дуже добре із зором, пан Роман дав авторський переклад напису: «Я купив Теслу до того, як Муск збожеволів!» Словом, ми виконали прохання колеги й переходимо до основної теми.
***
Зараз баталії вже не ті, що були якихось 200 років тому. Але в ті часи нікому б на думку не спало застосовувати камуфляж чи намагатися не видавати зайвих звуків, оскільки битви відбувалися на короткій дистанції, де часто холодна зброя, списи, шаблі чи багнети замінювали собою вогнепал. У полі сходилися маси людей і рубали один одного шалено й захоплено. І от щоб зберегти керованість військами, з одного боку, і розуміти, що там взагалі відбувається, – з іншого, вживалися різноманітні заходи.
Так, коли ви дивитеся футбол чи інший командний вид спорту, ви обов’язково побачите, що спортивна уніформа команд завжди має різний колір. А все це для того, щоб у метушні гри швидко та легко відрізняти своїх від чужих. Ця традиція пішла з тих давніх часів, про які ми ведемо мову. Протиборчі сторони мали мундири різного кольору й фасону, що допомагало бійцям розуміти, хто це стоїть поряд із ними з піднятою в руці шаблею. Адже помилка може коштувати дорого.
Ну а командувач військ, як заповів Василіванич, стоїть десь на височині і спостерігає за ходом бою вже не за діями окремих бійців чи підрозділів, а за рухом кольорових мас військ. Він бачить, куди рухається лавина військ у його кольорах, і куди – в кольорах противника, і, дивлячись на ці рухи, він віддає відповідні команди. Але щоб ці команди швидко і зрозуміло дійшли до військ, використовувалися різні звукові сигнали, що видаються трубами.
Напевно, багато хто знає про це, мені довелося бачити різні військові труби в музеї історії армії Франції, в Парижі. Особливо багато хитромудрих труб мала армія Наполеона, і там представлено безліч таких інструментів.
Високий звук цих труб сильно відрізнявся від низьких звуків бою, і тому війська могли почути команди, які передаються таким чином. А ось із барабанами – інша історія, бо вони мали дещо інше призначення.
Низький гул барабана мав приблизно ту саму тональність, що й бій. Розмірені удари барабана мали вселяти впевненість у бійців, які йшли назустріч ворогові. Вони відбивали ритм кроку або, якщо потрібно – бігу, і стосувалося це конкретного підрозділу, в якому був барабанщик. Щоправда, іноді на допомогу барабану додавалися і духові музичні інструменти на кшталт флейт і волинок, але вони грали зовсім не ту роль, що труби. Їхньою метою було зберегти лінію строю та ритм кроку. І чим голосніше б’є барабан, тим сильніше він повинен вселити впевненість бійцям, які підбирають крок під його бій.
Зрозуміло, що з часом бойові функції барабанів було втрачено, але утилітарне застосування цих інструментів залишилося. У совковій армії «стройовий тренаж» не тільки застосовувався як метод оволодіння стройовими прийомами чи «сколочування підрозділів», а й був варіантом тортури. Можливо, якось спеціально повернуся саме до цієї теми, а зараз лише зазначу, що перед якимись парадами «коробки» підрозділів ходили плацом саме під барабани. Іноді – один, але частіше – два барабани. Один – великий, схожий на бочку, та інший – маленький. І ось крок лівою мав збігатися з ударом великого барабана. А коли наставав час параду, урочистим маршем ішли вже під оркестр. Але й у ньому обов’язково були великий і малий барабани. Напевно, вони якось називаються, але з військовими лабухами ніколи не спілкувався і не знаю, як вони називали ці інструменти.
Сьогодні все це вже не має жодного сенсу з дуже різних причин, і насамперед тому, що абсолютно змінилася сама суть бою. Виділятися звуком, виглядом і навіть електромагнітним випромінюванням на загальному тлі означає підписати собі смертний вирок. Плюс до того, замість труб тепер є різні засоби зв’язку, але барабан, який підштовхує бійця до противника, замінити нічим, окрім загороджувального загону, звісно.
Втім, у загальному сенсі барабан можна замінити промовами певних діячів, як прямими, і ретрансльованими різними способами. І просто зараз, починаючи від самого прутіна і закінчуючи різними вентиляторами, особливо – ворожими ТГ-каналами, розноситься бій барабана в тому сенсі, що ось-ось же ж ми почнемо великий наступ і не зупинимося до самої Португалії. Все це запускається настільки синхронно, що історія про бойові дудки й барабани просто напросилася на виклад. Адже ми пам’ятаємо, що чим голосніше лупить барабан, тим страшніше ворогові.
Тому ми вирішили попередити колег про те, що вчора, у п’ятницю, всіма інформаційними помийками ворога пройшла нова методичка, і тепер вони будуть обгортати вуха тих, хто їх розвішує, з подвоєною силою. Тож будьте до цього готові, і якщо доведеться самому собі або комусь із близьких пояснювати бій цього барабана, можете вказати на кілька моментів. Наприклад, що ж це вони три роки не могли організувати отакий моторошний наступ, а зараз уже можуть? Або інший момент. Чому раптом у них виник такий пафос на тлі того, що жодна з цих помийок так і не наважилася навіть слово написати про те, що сталося з їхньою базою стратегічної авіації «Енгельс-2» при тому, що про це пишуть усі військові оглядачі світу? Або ще. Де стоять ці незліченні табуни ослиць, на яких вони збираються скакати до Лісабона? Бо ж консервована броня вже – все, а те, що випускається, – з коліс іде в бій і зразу – в металобрухт, без особливих перспектив щось змінити.
І потім, вони якось дружно заткнулися у своїх промовах про те, як вони ось-ось захоплять Покровськ. Пригадується, місяців два-три тому цими промовами було забито всі пабліки, а тапер – все. Водночас деякі їхні джерела якось обережно пишуть таке:
«Практично відступивши з Курської області, українські частини одразу розпочали атаку на сусідню Бєлгородську. Щоправда, на відміну від операції минулого серпня, яка стала повною несподіванкою для Росії, прорватися в укріплену і захищену Бєлгородську область набагато складніше…»
Обережність – обережністю, але доводиться писати і про сумне. З іншого боку, без барабана – ніяк, і якщо прутін у них виконує роль головного барабана, то, може, для підвищення ефективності варто було б зробити натуральний інструмент? Я навіть знаю, з якого фрагмента шкіра підійшла б найкраще…