НЕДАВНЯ ІСТОРІЯ
Вранці 24 лютого 2022 року, коли по Києву полетіли перші ракети, виникло приблизно таке ж відчуття, як і те, що було описано вище. Так, війна тривала вже 8 років, але вона давно набула позиційного характеру, а коли тільки почалася – не мала глибини, достатньої для того, щоб виникла та сама межа «до і після». А того ранку стало зрозуміло, що того життя, яке було раніше, вже ніколи не буде. Це вже доводилося пережити, і тому було уявлення про те, що буде далі. Можна собі створювати певні тимчасові чи територіальні острівці, на яких вдасться створити імітацію залишеного позаду життя, але фундаментальні зміни вже відбулися, хоч як ти їх намагайся прикрити, хоча б на якийсь час. Поворот уже пройдено, і далі буде інша течія життя, десь гірша, у чомусь чесніша і краща, але це вже буде інше.
Тим письменникам, які взялися описувати саме цей момент у своїх творах, можна тільки поспівчувати, оскільки найточніші та найяскравіші слова, які описують цей момент, виявляться незрозумілими тим, хто не пережив чогось подібного. Вірніше, вони зрозуміють загальний зміст, але до них не дійде все те, що насправді за ними стоїть. Для них це буде фігура слова, метафора або ще щось, що дозволяє створити художній образ, і не більше того. Якщо хтось, хто читав Махабхарату і той знаменитий діалог Арджуни й Крішни, до 2022 року, а потім не звертався до цього тексту, спробуйте прочитати його ще раз і подивіться на те, як змінилося ваше сприйняття. Тобто, ми через це пройшли і вже перебуваємо досить далеко від лінії переходу, а лапті — тільки вперлися в цю лінію, хоча були впевнені, що до цього справа не дійде.
ЛАПТІ
У нас ця ситуація програлася явочним порядком і абсолютно попри нашу волю. Точнісінько так само, як це було у мене понад 40 років тому. Але для лаптів ситуація виглядала інакше. Вони хотіли цієї війни і при цьому вважали, що, як казав товариш Сталін, війна йтиме на території ворога і малою кров’ю. А це означає, що їх війна торкнеться лише в тому випадку, коли вони самі забажають у неї зануритися глибше. Вони уявити собі не могли, що події розгорнуться таким чином, що особисто вони будуть не просто втягнуті у війну, а що вона їх потягне за вуха туди, куди їм абсолютно не хочеться рухатися.
Але в цей же момент поступово настає усвідомлення того, що від їхнього бажання чи небажання вже нічого не залежить, оскільки сам процес розвивається за власним сценарієм і логікою, яка взагалі ніяк не спирається на їхню думку чи бажання. Прямо зараз це виражається розгубленістю, яка якраз і виникає в той момент, коли ситуація виносить до тієї межі, за якою стоїть колода, а перед нею – кремезний хлопець, з величезною сокирою, що швидко та вміло рубає минуле. Просто оцініть, як вони описують атаку на танкери, що трапилася цієї ночі:
«У п’ятницю, 28 листопада, Україна атакувала відразу два танкери в Чорному морі – Virat та Kairos йшли під прапором Гамбії. Обидва судна потрапили під санкції та використовуються для транспортування російської нафти. Раніше Україна так зухвало не атакувала судна в акваторії Чорного моря. Співрозмовники зазначають, що ситуація в чорноморському басейні розвивається непрогнозовано…»
(Далі буде)