Яскраві штрихи (Частина 1)

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

ПРО ТИШУ

Днями стало відомо про те, що ЗСУ вибили ворога зі значної території на стику Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей. Причому ці заходи йшли кілька тижнів поспіль, і, напевно, багато хто звідти отримував нехай і не розгорнуті, але епізодичні повідомлення в цьому плані. Принаймні, колеги кілька разів писали про те, як справи, але послалися на повну заборону оприлюднення якихось подробиць і тому закінчували ці повідомлення словами на кшталт «Скоро почуєте».

У підсумку більшість тих, хто стежить за подіями на фронті й має прямий зв’язок із родичами, знайомими чи колегами, вже, безумовно, знали про те, що йде хай і не генеральний, але все ж таки – наступ, і що він іде результативно. Важко сказати, як планувалося оприлюднити ці подробиці, але, мабуть, це приблизно той самий тактичний прийом, як і з приводу ракет, якими ворог б’є по Україні і головне – скільки з них вдається збити.

Тут – та сама ситуація. За чотири з половиною роки війни ми чудово відрізняємо приліт від прольоту чи збиття і як мінімум розрізняємо за звуком прості дрони, реактивні, крилаті ракети і балістику. Тож буде хтось формалізувати ці дані чи ні – справа десята. Але, мабуть, логіка зміни подання інформації полягає в тому, щоб ворог не міг отримувати відкриті дані про те, коли ми маємо комплект боєприпасів ППО, коли його немає і як воно все працює. Простіше кажучи, ці відкриті дані заощаджують ворогу ресурси, і тому – статистику закрито.

Не дивно, що і про наступальну операцію теж не сурмили, бо ворожі джерела тільки пишуть про те, що на передку ситуація дедалі важча і що айнзац-команди женуть на штурм дедалі жорсткіше, бо підтримати наступ відповідними засобами стає складніше, але ніхто з них не писав про те, що їх вибили з населених пунктів і що лінія фронту зазнала суттєвих змін. Мабуть, і прутіну доповідали саме це, щоб не засмучувати. Причому інформація спотворювалася не на «останній милі», перед бункером прутіна, а по всьому ланцюжку, і це виявилося дуже корисним.

Адже якщо на передку приховують втрату позицій від свого безпосереднього командування, то туди як мінімум не запитуються і не перекидаються резерви, і прорив, хай і невеликий, намагаються купірувати тими силами і засобами, які були до прориву, а це практично неможливо, якщо сторона наступу не планувала рейдову операцію, тобто «зайшли-вийшли». У всіх інших випадках у місці прориву закріплюють свої фланги і, виходячи вже в тили, – огинають сили противника з обох боків розриву, обвалюючи лінію фронту ще ширше. У такій ситуації перекидання резервів просто обов’язкове для того, щоб як мінімум сформувати новий рубіж оборони, а як максимум – повернути втрачені позиції.

Але в ситуації, коли верхнє командування не в курсі того, що відбувається насправді, резерви не формуються і не закидаються на небезпечну ділянку фронту. Все відбувається в тиші, і тому сурмити про те, що ворога вибито з кількох населених пунктів, зруйнованих та випалених до щебню, немає жодного резону, доки ворог діє саме таким чином. Ситуацію треба використовувати максимально, поки вгорі не зрозуміють, що відбувається щось дуже погане. І, судячи з усього, ворог зараз вигрібає по перше число.

Скажімо так, сьогодні мені довелося пересуватися Україною й бачити те, чого не видно зі столиці, а саме – дуже активну роботу нашої авіації. Зрозуміло, що розповідати про те, що й куди летіло, – не стану, але просто зазначу, що летіло багато і з такими подарунками на пілонах, що якби це побачили лапті, які перебувають по курсу цих машин, їм навіть їсти перехотілося б. А з урахуванням того що вони літають дуже низько, то легко впізнати «в обличчя» подарунки, які понесли наші літаки.

(Далі буде)