Друга частина закінчилася тим, що Задорнов вирішив перебудувати свій фасад, використовуючи мотиви православ’я та споконвічності. Якоїсь миті риторика Мішані почала змінюватися, та й у зовнішньому вигляді з’явилися зміни. Глузливий погляд зник, і замість нього з’явилося щось злісне і порожнє. Та й увесь портрет став незграбним і зовсім не гуморним.
Його промови стали настільки абсурдними, що місця гумору там уже не залишилося. Мабуть, усвідомивши цю метаморфозу, Міша перейшов від гумористичних мініатюр на щось подібне до лекцій. Народ за старою пам’яттю йшов на сатирика Задорнова, а отримував спіч на історико-філологічні теми. Причому історичну складову він суто запозичив, а філологічні пошуки були явно власного виробництва. Якби не його естрадне минуле, то нинішній його словесний потік освистали б, а самого «артиста» закидали б помідорами.
Кожен може послухати виступи цього діяча і переконатися в тому, що, не маючи філологічної освіти, він узявся за семантику, і вона його вивела в такі пампаси, що вже час викликати лікаря з молоточком. Що можна сказати про нього, якщо він цілком серйозно пояснює походження споконвічно російського слова «богатир», стверджуючи, що його справжнє значення «тирити бога»? Причому він стверджує, що слово «тирити» мало позитивний зміст, а тому «богатир» – цілком позитивне слово. Або ось як він визначає частину слова «ра». Задорнов стверджує, що це «ра» могли придумати виключно його предки, і ніхто більше.
Це твердження базується на присутності цієї частини у споконвічних словах на зразок «райдуга» або «радість». Звідси висновок: стародавні єгиптяни отримали свого бога Ра від прямих предків Задорнова. А якщо так, то елліни, римляни та інші, що йшли за ними, будували свої культури на фундаменті його (Задорнова) предків! Причому ось таке жонглювання та абсурдні висновки йдуть десятками, якщо не сотнями. Що характерно, Задорнов не поширив цих методів на власне прізвище, а вийшло б цікаво! Зад-ор-нов – «орущий задом»!
Як виявилося, зміна сценічного амплуа зумовлювалася тим, що Задорнов визначився з прапорами, під якими він вирішив повернутися до самої годівниці влади. Тут треба зупинитися докладніше і зробити певний відступ років на 25.
Перед тим, як розвалився совок, та кілька років після цього колишнє радянське, а потім – російське телебачення видало цілу купу передач зовсім незвичної якості. Серед них майже не поміченою пройшла серія передач під назвою «Таємниці століття» про окультні таємні товариства Німеччини типу «Туле», «Вріл» та «Аненербе». Слід зазначити, що відкритих джерел інформації на цю тему ще не було. Лише нещодавно з’явилася у продажу книжка «Майн Кампф» без жодного напису на палітурці. Ті, хто її читав, знають, що нічого особливого там немає. Текст приблизно такий самий тягучий і в’язкий, як і в Леніна, а смислове навантаження з’являлося лише там, де він викладав свої теорії про євреїв та слов’ян. Тобто жодних таємниць там почерпнути було неможливо.
А передача рясніла абсолютно новими і загадковими іменами й назвами. Тут уперше було озвучено назви окультних організацій «Туле», «Вріл», «Аненербе» та інші. У цьому ж циклі вперше спливли імена діячів, пов’язаних із цими товариствами, таких як Гвідо фон Ліст, Карл Гаусгофер, Герман Вірт, Еріх Людендорф та деякі інші. Мало того, передачі давали поняття про структуру і становлення внутрішнього кола СС. Це було абсолютно безпрецедентно для совка. Ну, і родзинкою на торт було викладено дані про причини технологічного ривка гітлерівської Німеччини, засновані на дослідженнях загадкової структури «Аненербе». Очевидно, що такий обсяг інформації, а також посилання на першоджерела давали підстави вважати, що автора передачі було допущено до якихось закритих архівів, які й містили цю інформацію.
Як з’ясувалося згодом, архіви «Аненербе» майже повністю виявилися трофеєм Червоної армії, і їх вивезли до СРСР. Так само стало відомо, що ця частина архівів ніколи не систематизувалася і не досліджувалася, і тільки під кінець совка до них було допущено кілька обраних дослідників.
З урахуванням того що кілька серій передач, які вийшли в ефір, було просякнуто авторським захопленням від виявлених фактів, то не дивно припустити, що його опанували ідеї, що спочивають у таємних архівах. Підтвердженням цього є два факти. Перший – передачу прикрили на злеті. Мабуть, хтось зрозумів, що публікація цих даних може завдати шкоди в непередбачуваних масштабах. Звідси другий факт, який полягає в особах, перерахованих вище.
Гвідо фон Ліст – найбільш безневинна фігура з наведених. Він просто намацав тональність і визначив певний камертон, який дозволив із броунівського руху повоєнної Німеччини створити моноліт, який майже розчавив усю Європу.
Карл Гаусгофер, Герман Вірт – виліпили з Гітлера, Гіммлера, Гесса і деяких інших те, що стало носієм нацистської ідеології Третього Рейху. Саме вони постачали ув’язненому Гітлеру літературу, що стала основою його книги «Майн Кампф».
У наступній частині буде стислий опис останнього діяча зі списку і те, як усе це перетекло в риторику громадянина Задорнова.
(Далі буде)