Авторка перекладу: Світлана
Зустріч відбулася в конспіративному кафе таємного міста, що стоїть на берегах річки під назвою, скажімо, Гузнон. Журналіст приїхав туди на таксі, але із зав’язаними шарфом очима. Досвідчений розвідник зустрів його просто біля таксі, провів за столик і тільки після цього зняв пов’язку. Журналіст, роздивившись блискучі губи «приймаючої сторони», переконався в тому, що перед ним саме той, у кого він повинен взяти інтерв’ю, і з ходу поставив перше запитання:
– Перед нашою зустріччю ви поставили умову повної анонімності, тож скажіть, як я можу до вас звертатися.
– Дуже просто. Називайте мене «хазяїн».
– Я не можу вас так називати.
– Це чому ж?
– У мене є хазяїн мого ЗМІ, він же – мій начальник, і він мені платить гроші. Ви пропонуєте платити мені гроші, щоб я вас так називав?
– Гаразд, знімається.
– То як же я можу вас називати? У нас все ж таки йде діалог.
– Ім’я моє занадто відоме, щоб поминати його всунувши.
– Може, всує?
– Може, й так, але тоді називайте мене одним із моїх оперативних псевдонімів – «Люся».
– У вас як у розвідника, напевно, є звання?
– Безумовно, але назвати я його не можу. Ви мене розумієте? Можу лише сказати, що 50 разів ходив за лінію хрента.
– Напевно, фронту?
– Ні, саме хрента.
– А що це таке?
– Ну, це як лінія термінатора, тільки навпаки… з іншого боку, можна сказати – навиворіт.
– Ви такий розумний, може, у вас є і вчений ступінь?
– Аякже, я – доктор філософії.
– Ви що ж, лікуєте філософів?
– Ні, я лікую висловуху публіку, а повна назва мого вченого ступеня звучить так: доктор філософії в галузі квантової балістики. Тож можете ставити будь-які свої запитання.
– Ну, запитання не мої, а наших читачів, і власне, це запитання лише одне.
– Он як? І що це за питання?
– Ви не раз казали про те, що маєте намір балотуватися в президенти.
– Ну, балотуюсь я постійно, а в президенти справді збираюся, але в чому суть запитання?
– А запитання в тому, в якій країні ви плануєте стати президентом?
– У будь-якій підходящій, де будуть найближчі вибори. Вже немає сенсу гаяти час.
– Але так виходить, що в цій країні, в якій ми зараз перебуваємо, ці вибори відбудуться першими…
– Не варіант. Тут потрібне громадянство за народженням, а в мене такого не може бути в принципі, тож залишаються два варіанти.
– Україна і росія?
– Саме.
– Але ж там…
– Там – є варіанти, і просто повірте досвіду розвідника, саме там у мене буде 90+ відсотків.
– Де саме?
– Та де завгодно… А тепер вибачте, мені потрібно попудрити носик. Ви розумієте, про що я говорю.
Розвідник підвівся і нетерплячою ходою вирушив у туалет. Певний час звідти долинали підозрілі звуки, а потім звідти вийшов індіанець із пишним головним убором з пір’я та бойовим розфарбуванням на обличчі. З суворим виглядом і пригинаючись, пружною ходою він пішов на вихід. Більше з туалету ніхто не виходив. Журналіст зрозумів, що інтерв’ю із розвідником закінчено.