Уперше опубліковано: 20.08.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
У совковій армії, де мені довелося відслужити рівно два роки, одним із найнеприємніших спогадів, які всі намагаються запхати кудись глибше в надра пам’яті, був стройовий тренаж. Воно зрозуміло, що військові повинні вміти ходити строєм взагалі і на різних заходах типу парадів – зокрема, але саме стройовий тренаж використовувався як витончені тортури. Можливо, якось опишу технологію цього дійства, але тут просто зазначу, що в дисбаті, який був десь під Мінськом, практично весь день засуджені займалися цим стройовим тренажем.
Тобто там він практикувався як особливий вид покарання. Це розповідав дивак, який опинився на добу в нашій роті, поки йому оформлювали документи на дембель після відбуття покарання. Провів у нас ніч і майже нічого не розповідав про те, що там і як, просто сказав, що всі дні безперервно проводив на плацу. Публіка слухала це з жахом, однак на гарнізонній гауптвахті було приблизно те ж саме, хоч і обмежувалося трьома чи п’ятьма днями залежно від якості подвигу, який тебе туди привів. Але такий досвід був у одиниць, і тому розповідь дисбатника слухали, як пісню «Кошмар на вулиці в’язів» або «П’ятниця, 13-е».
Власне кажучи, якщо скласти весь час, який було проведено на стройових заняттях або в русі строєм, і порівняти це з тим, скільки часу відводилося на профільні заняття і практику, то виникне враження про те, що совкова армія готувалася до того, щоб ходити, а все інше – факультативне. І це при тому, що в нас це не було зведено в якийсь екстремальний вигляд, були частини й сумніші за нашу. Проте коли підходили офіційні свята і всіх заганяли до телевізорів дивитися парад на червоній площі, часто було чути здивовані коментарі до картинки по ТБ. Так, як там ішли деякі «коробки», у нас вважали б катастрофою та знущанням.
А все це до того, що коли ти перебуваєш усередині процесу і виснажливо займаєшся «ходінням строєм», то мимоволі виникають різні думки, обов’язково пов’язані з триповерховими лінгвістичними конструкціями. Щоб це не відволікало, час від часу подається команда «Рота/батальон, шагом ырш!» І тоді вже жодних думок не виникає. А що співали – це окрема тема.
Найпростішим варіантом була пісня «Пуговицы в ряд». Для тих, хто не знає, поясню. У початковому варіанті пісня звучала приблизно так:
«У солдата выходной, пуговицы в ряд
Ярче солнечного дня золотом горят.
Часовые на посту, в городе весна,
Проводи нас до ворот,
Товарищ старшина, товарищ старшина».
В остаточному варіанті це виглядало дещо інакше.
«У солдата выходной, пуговицы в ряд,
Ярче солнечного дня, пуговицы в ряд,
Часовые на посту, пуговицы в ряд,
Проводи нас до ворот,
А пуговицы в ряд, а пуговицы в ряд».
А іноді співали й хвацькі, блатні пісні, які зараз називають шансоном. Але погодьмося: коли це намагається «співати» лисий поц якимось скрипучим голосом, зображаючи з себе злого урку, – це одне. Але коли це з усієї дурості кричать 100 або 400 молодих горлянок – зовсім інше. Це чути чітко і ясно за кілька кварталів навколо.
(Далі буде)