Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Проти ночі»
Ця історія повинна була стати частиною попереднього матеріалу в тій його частині, що лапті, вже розуміючи, хай і частково, що зграя прутіна їх кинула, бо всі вони – лохи і стадо, при цьому сама багатіє навіть під час війни, все ж таки не змогли навіть пікнути або хоча б п*кнути наперекір режиму. Ні записна опозиція, ні хтось іще не захотів зробити нічого подібного. Але в результаті саме цей епізод ми вирішили винести як окрему історію просто для того, щоб не вмазувати її в тему курника.
Кілька років тому ми планували серію статей саме такого плану, коли люди поставали наперекір жорстокому і кривавому режиму просто тому, що не могли цього не зробити. На жаль, щось цьому завадило, і з усієї запланованої серії вийшла лише одна повість про Данію і про те, як данці врятували своїх євреїв від Голокосту, переправивши їх до Швеції напередодні депортації. Ми спробуємо знайти і перекласти цей матеріал, щоб він не загубився, але після нього мали вийти ще як мінімум дві чи три повісті, які в нас були майже невідомі, але не склалося.
І ось сьогодні на одному з наших ТГ-каналів випливла одна з цих історій. Не знаю, хто там був автором цього тексту, але його написано добре і тут його буде наведено просто з деякими, суто технічними доповненнями, які винесено на початок у вигляді невеликої історичної довідки. Ну, а далі – цей самий текст.
***
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Альберт Баттель (Albert Battel, 1891–1952)
Дата народження: 21 січня 1891 року, Кляйн Прамзен, Сілезія (нині – територія Польщі).
Освіта: вивчав економіку та юриспруденцію у Мюнхенському та Вроцлавському університетах, здобув ступінь доктора наук.
Кар’єра: з 1925 року працював нотаріусом та адвокатом у Вроцлаві.
Військова служба: брав участь у Першій світовій війні як солдат; у Другу світову – офіцер Вермахту.
***
«Іноді одна людина здатна зупинити цілу машину зла. Альберт Баттель – офіцер Вермахту, член нацистської партії – увійшов в історію не за формою мундиру, а за змістом душі.
Літо 1942 року. Польське місто Пшемисль. Частини СС готуються до чергової депортації євреїв до табору смерті «Бельжець». Усе налагоджено: списки, вантажівки, очеплення. Але саме в цей момент Альберт Баттель робить неможливе – перекриває міст, який веде до гетто, і наказує своїм солдатам відкрити вогонь по СС, якщо ті спробують перетнути кордон.
Літня спека давила на Пшемисль, наче її неможливо було витримати. Німецькі прапори безсило висіли на кожній будівлі. Єврейський квартал уже багато місяців було оточено колючим дротом. І всі добре знали, що насправді означає «переселення». Альберт Баттель стояв того ранку на мосту через Сян, спостерігаючи, як наближається колона СС. Вантажівка за вантажівкою, двигуни ревли, наближаючись прямо до гетто.
Йому було сорок дев’ять. Юрист до війни. Офіцер Вермахту, який зазвичай виконував накази і не висовувався. Але цього дня в ньому щось зламалося. Коли перша вантажівка під’їхала до мосту, Баттель підняв руку. Його солдати опустили шлагбаум.
«Міст закрито», – сказав він офіцеру СС.
Обличчя того почервоніло: «На якій підставі?»
«На моїй».
Баттель не мав жодних підстав так чинити. Зовсім ніяких. Він зупиняв виконання офіційного наказу власного уряду. Але він залишився на місці. І його солдати також. Офіцер СС кричав, погрожував, вимагав пропустити. Баттель не зрушив.
«Хтось, хто спробує перейти, буде заарештований», – спокійно сказав він.
Уявити цей момент майже неможливо. Тиша, яка опустилася на міст. Колона СС із працюючими двигунами, заблокована німецькими солдатами, які направили зброю на інших німецьких солдатів. Командиру СС нічого не залишалося. Він наказав вантажівкам розвертатися.
Згодом цього ж дня він організує евакуацію близько ста євреїв. Їх було вивезено військовими вантажівками Вермахту, розміщено під охороною його солдатів та врятовано від загибелі. Це був усвідомлений вчинок. Але Баттель на цьому не зупинився. Він сам сів у військову вантажівку та поїхав у гетто. В саме серце того, що всі називали «єврейським кварталом». Сім’ї сиділи по домівках в очікуванні. Знаючи. Матері притискали дітей. Літні люди дивилися у вікна. Баттель почав стукати у двері.
«Сідайте у вантажівку, – казав він. – Зараз».
Він завантажував десятки людей у машини Вермахту. Дідусів і старих жінок, які ледве ходили. Матерів з немовлятами. Дітей, які трималися за іграшки, яких більше ніколи не побачать. Він привіз їх у казарми Вермахту. Нагодував. Поставив охорону, щоби захистити їх. Багато разів таким чином він вивозив єврейські сім’ї з гетто під приводом «військової необхідності». Щохвилини він ризикував бути розстріляним за зраду. Кожне рішення могло стати останнім.
Але до ночі десятки людей, які мали бути у вагонах смерті, спали в ліжках німецьких солдатів. Також є свідчення, що Баттель і раніше допомагав єврейським сім’ям – передавав гроші, їжу, документи. Він знав, що ризикує всім. То справді був бунт совісті.
Генріх Гіммлер особисто заніс ім’я Баттеля у свої карти. Він назвав його дії «неприпустимим братанням з євреями». Його внесли до чорного списку нацистської партії. Приступили до процедури військового трибуналу. Зруйнували його кар’єру. Баттель ніколи не вибачився. Жодного разу. Коли хвороба змусила його покинути службу, він повернувся додому – у зруйноване життя, але без тіні жалю.
Після закінчення війни Баттеля позбавили адвокатської практики через формальне членство в нацистській партії. Він помер у самотності, не знаючи, що врятовані ним залишилися жити, що пам’ять про нього збережеться. Після війни ті, хто вижив, стали його шукати. «Офіцер, який нас врятував, – казали вони. – Німець, який сказав «ні».
У 1963 році Ізраїль вшанував Альберта Баттеля званням Праведника народів світу – найвищою нагородою для неєвреїв, які ризикували всім, щоб рятувати євреїв. Він не дожив, щоб дізнатися про це. Баттель помер у 1952 році, забутий у Німеччині, що відбудовувалася. Він не написав жодної книги про той день. Не давав інтерв’ю. Не шукав слави. Але те, що він зробив на тому мосту, доводить важливу істину. Сміливість – це не відсутність страху. Це вміння дивитися в обличчя неможливому і сказати: «Мені не байдуже». Це коли одна людина вирішує, що накази не варті більше, ніж людські життя. Це вміння підняти голову, коли решта її опускає.
У світі, який здавався безнадійно зламаним, Альберт Баттель показав, що людяність може перемогти. Навіть якщо на тобі неправильна форма. Навіть якщо ти стоїш зовсім один. І іноді цього достатньо, щоби змінити все. Один міст. Один офіцер. Зі словом «ні». І лише майже через 20 років Яд Вашем визнав Альберта Баттеля Праведником народів світу. Його ім’я вигравіювано на стіні поряд з іншими – тими, хто не побоявся залишитися людьми, коли довкола панував страх. Його історія – нагадування: навіть якщо ти перебуваєш усередині зла, ти можеш обрати – бути людиною. І іноді цього достатньо, щоб міст між приреченістю й надією не було зруйновано».
Ось так! Стаду, яке досі щось намагається розповісти про «діди воювали» і, відповідно, про те, яким страшним був Гітлер і Рейх, варто було б задуматися про те, чому при тому страшному режимі там усе ж таки були такі люди, а в них – немає й близько. І тим більше там немає і не може бути таких офіцерів. Максимум, на що вони здатні, – то це стати на коліна перед паном і бунтувати. До речі, їхня опозиція має особливо ганебний вигляд, бо вона стоїть навколішки і бунтує – за кордоном.
Гадаю, що всім зрозуміло, чому цю тему винесено з попередньої повісті в самостійний текст. Це просто не можна змішувати з курником, хоча за канвою теми це й напрошувалося.
Настільки сильно, що сильніше не буває.
Дякую.
Слава Україні!
Джон Рабе та Сугіхара Тіуне.
“Польське місто Пшемисль” має УКРАЇНСЬКУ назву Перемишль. Пере́мишль (лат. Premislia, пол. Przemyśl, нім. Premissel) — місто у Підкарпатському воєводстві Польщі. Адміністративний центр Перемиського повіту. Розташоване на річці Сян, за 14 кілометрів на захід від сучасного українсько-польського кордону. Засноване у IX—X ст. Входило до складу Київської Русі та Галицького князівства. Короткий час було столицею удільного Перемишльського князівства, очолюваного галицькою гілкою династії родом від Київських князів. https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=49664
“Частини СС готуються до чергової депортації євреїв до табору смерті «Бельжець».” — Українська назва табору та однойменного села звучить та пишеться Белжець: Белжець (нім. Sonderkommando Belzec der Waffen-SS, пол. Bełżec) — винищувальний табір в Польщі, знаходиться біля однойменного села, Ґміни та залізничної станції Белжець, у 85 км на північний захід від Львова та одразу ж після перетину сучасного українсько-польського кордону Рава-Руська — Гребенне. https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=174302
Польське Жешув замість Ряшів, Хелм замість Холм, тепер Пшемисль замість Перемишль. Може лерекладачу байдуже? А мені болить… Бо моя мати народилась в селі Березка в Надсянні, яке тепер стало польською “Бжускою”. Депортації в СРСР + Акція “Вісла” і НЕМА українського села. І не зайшлося польського Альберта Баттеля…
Оце читаю ваші пости і дивуюся вашим вмінням читати по диагоналі. Чесно. Ваші пости нагадують колупання родзинок з булки. Але якщо цей вид спорту вас якось бавить – на здоровля. Я вже такого бачив багато і звик до цього.
Зате була Різанина в Березці 11 квітня 1945 року: https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=1341571 В списку замордованих і моя прабабуся.
В укрВікі статті про Баттеля нема. Але є в руВікі. Трохи цитат: Нескольким евреям удалось вырваться из блокированного гетто. Они пришли к Баттелю и попросили о помощи. Баттелю удалось убедить Макса Лидтке[3], что, по крайней мере, евреев, работающих на военных производствах, необходимо спасти. 26 июля 1942 г. Баттель разместил 90 еврейских рабочих прямо во дворе комендатуры. … Совершив пять рейсов, Альберт Баттель вывез из гетто ещё около 100 рабочих и их семьи. … Сам Баттель свои действия оправдывал необходимостью продолжения военного производства. В результате от вермахта он отделался лишь дисциплинарными взысканиями: домашним арестом, отменой награды (Железного креста, полученного в Первой мировой войне) и переводом на другое место службы. Причина такого лояльного отношения и в том, что приказа об «обязательном бескомпромиссном отношении» офицеров вермахта к евреям ещё не было (он появился лишь в октябре 1942 г.).
Діагональ перемагає. Спробуйте розплющите очки і навіть у Вікі ви знайдете таке:
https://en.wikipedia.org/wiki/Albert_Battel
https://en.wikipedia.org/wiki/Category:German_people_who_rescued_Jews_during_the_Holocaust
Спробуйте спочатку включати моск, а потім тиснути на клавіші. Я розумію, що часи важкі і психіка деформується, але кількість ваших безглуздих постів вже виглядає як спам. Розумієте про що я?
І що далі після Жешув, Хелм, Пшемисль? Будемо писати Львув замість Львів? Такий “незвичаний погляд”?
Це останній пост до вас. Більше не буде. На все добре.
Включив моск. Читаємо англ. версію: Кільком євреям вдалося втекти з запечатаного гетто та звернутися за допомогою до Баттеля. Баттель успішно переконав свого начальника, військового коменданта майора Макса Лідтке, що принаймні євреїв, зайнятих у ключових галузях військового виробництва, слід врятувати. 26 липня 1942 року Баттель забезпечив захист приблизно 90 єврейських робітників, розмістивши їх безпосередньо у дворі військового штабу. … Здійснивши п’ять поїздок туди й назад, Альберт Баттель евакуював з гетто ще приблизно 100 робітників разом з їхніми родинами. БАЧИТЕ суттєві відмінності з рувікі?
Battel justified his actions by citing the necessity of continuing military production. As a result, the Wehrmacht imposed only disciplinary measures: house arrest, the cancellation of the Iron Cross award, which he had received in World War I, and a transfer to a different post. This relatively lenient treatment was due in part to the fact that an order dictating an “uncompromising mandatory attitude” for Wehrmacht officers toward Jews had not yet been issued (it was only released in October 1942). Баттель виправдовував свої дії необхідністю продовження військового виробництва. У результаті Вермахт запровадив лише дисциплінарні заходи: домашній арешт, скасування нагороди «Залізний хрест», яку він отримав у Першій світовій війні, та переведення на іншу посаду. Таке відносно поблажливе ставлення частково було пов’язане з тим, що наказ, який диктував «безкомпромісне обов’язкове ставлення» для офіцерів Вермахту до євреїв, ще не був виданий (його було опубліковано лише в жовтні 1942 року). — Просто 200 робітників, необхідних для військового вианробництва. Скажімо, просто точили з дерева ручки для німецьких гранат. Повільно, по 3 шт за годину, 25 за зміну кожен. 500 щодень, 15 000 за місяць. Це для дивізії кожному
« Просто щоб нагадати про те, чого хтось не знає, а хтось – добре забув. » – шкода , ті хто добре забув не читають Вас а ті хто хоче нагадати та повторити , одягаючись у форму НКВС можливо так , читають по роботі , бо заважає . Праведники миру … , от цікаво , вони ( євреї ) цінують тих людей , як розумію – інших національностей , які спасали євреїв у другу світову , можливо не тільки , не знаю , так от як вони ( євреї ) відносяться до своїх , які народилися в інших країнах , в даному випадку – в Україні , тих хто воює на боці українців і проти відкритого геноциду вже – українців , та до тих хто в цей час мали та продовжують мати Україну за супермаркет та з всякого рода « двушечками » , в той час як геноцид триває , звісно що при цьому маючи наміри прослизнути повз касу , чомусь майже завжди ( можливо ні ?) опиняючись в Ізраїлі … Чи є або має намір зʼявитися в Ізраїлі ( не заважає мати і іншим країнам та національностям , хочаб – цивілізованим ) сучасних стін поваги та ганьби своїх громадян як мінімум , краще – своєї нації . Приклад Альберта Баттеля дуже яскравий з будь-якого боку …. Щось в мене багато чого змішалося , цікаво почути думки на цей сумбур але він – Є .
Ви НЕПРАВИЛЬНО ставите питання, але…
Якщо подивитись на ЦЕ очима стороннього спостерігача, наприклад – з сузір’я Оріона, то вийде зовсім ІНША картина мАслом.
Провести енергетичний аналіз спектрів аури, порівняти Світогляди носіїв різних релігій, …, то Ви побачите ущелину глибиною з Марсіанську впадину.
Поки що маєм те, що має ВСІХ: Ізраїль – рай для мародерів, шахраїв та злодіїв.
Останній доказ – спроба вІтькоффа продати рудого дурбецла Донні та мазафАка Омєріку за канонічні 30 шекелів. Чи то від еллінів, чи то від римлян, чи від руZZкіх.
Ось такий ґешефт та його головний peace deal
Дивно. Тут про Ізраїль не йшлося, а євреї згадувалися в контексті головного героя. Ну що ж, раз вам цікаво от такі погляди, тоді запіліть погляд з точки зору квантової невизначенності і молекулярної біології. Не стримуйте себе. А якщо цього не вистачить, тоді погляньте на це ще з точки зору хоч загальної ентропії, а хоч з точки зору конкретної мізантропії, адже цікаві опити проводять студіозі.
Моя відповідь була для Valeriy. Це раз.
2. Квантова невизначеність – це коли кубометри портретів мертвих американських президентів, міндічЬ, цукєрман та вітькоФФ. Мікробіологія тут недоречна, так як ентропія завжди зростає.
3. Цікаво, в скільки шекелів оцінює свою бороду бабуся бЄня? Можливо я помиляюсь, але не Смерть не звільняє від виконання рішень Високого Суду Сіті Лондон
Євреїв я згадав в контексті відношення до свого « героя або антигероя » в порівнянні того яке у німців було відношення : « Баттель помер у 1952 році, забутий у Німеччині, що відбудовувалася. » , тобто герой для євреїв ( Ізраїль на той момент не існував і саме тому – євреї , але визнали його таким вже в Ізраїлі , тому і зʼявився сам – Ізраїль ) але головне саме відношення німців до нього . Щоб спробувати розібратися в тому : так хто Він , головний герой і ті солдати що вийшли з ним на той самий міст , та яку ціль переслідували ?, але факт в кількості врятованих – є , працювали вони добровільно на німців чи ні ?, коли стоїть питання виживання ?
Цікавість … отакий довгий міст вийшов між минулим та сьогоденням , Марсіанська ущелина кажете , думаю що – глибше .
Думаю що Автор звертався все ж таки до мене .
В цій історії цікаво усе – аррмійській офіцер завадив СС виконати брудну роботу і за це отримав досить м’яке покарання. Це у крівавих нацистів. А як подібні випадкі проходили за комуністичної влади? Нагадаю, що євреї були визначені “ворогами рейху”.
(Олександр БІлий) Як подібні випадкі проходили за комуністичної влади?
Мій батько був дуже вдячний єврею – керівнику МТС, на якій батько працював молодим хлопцем, за те, що той відрадив йому їхати в Казахстан на підняття цілини, пояснивши дурість тієї ідеї. Той дядько член партії пішов проти лінії партії не тільки тому, що не хотів втрачати працівника. Звичайно не від розстрілу врятував, але ж було.