Автор перекладу: Світлана
Після того як у Мережу витекли розмови американських топчиновників про європейських союзників по НАТО, на Старому континенті виникла повна ясність щодо позиції свого основного союзника як мінімум на найближчі чотири роки. Точніше, повна ясність виникла після того, як президент Трумп зробив контрольний постріл у цю тему і заявив, що розуміє і приймає хамовите патякання його віцепрезидента щодо європейських союзників. Ба більше, частина американської преси тепер відпрацьовує прикриття цим балакунам і не тільки розповідає про те, що ніяких особливих таємниць там не було, а й що в розмовах товариші зачіпали правильні питання.
А це означає, що союзницькі відносини й справді вже – з запашком, і краще це прийняти як є, а не тішити себе ілюзіями. Щось подібне, хай і в іншій формі, може бути після закінчення другої каденції Трумпа. І, між іншим, уже не може бути жодної впевненості в тому, що він не запилить собі третю каденцію, дивлячись на товариша прутіна, який цими днями відзначає двадцятип’ятиріччя свого правління, або Лукашенка, який нещодавно продемонстрував свою сьому «іннаугурацію». Словом, варто відштовхуватися від знаменитого вислову Аристотеля: «Цей кінь здох, злазь».
У зв’язку з цим у Європі й НАТО звучать рішучі заяви про готовність забезпечити власну безпеку, незважаючи на явні зміни у позиції Вашингтона. Воно й зрозуміло, адже Трумп не раз висловлював своє захоплення діями прутіна, а у відповідь йому просто нагадали про те, що станом на сьогодні прутін порушує як мінімум 190 міжнародних угод, більшість яких він підписав сам. Якщо це захоплює Трумпа, то він теж легко відмовиться від зобов’язань, які взяли на себе США. І ось на цьому тлі дуже цікаво звучить свіжа заява генсека НАТО Марка Рютте, який на спільній з прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском пресконференції, що відбулася у Варшаві, сказав таке:
«Якщо хтось припуститься помилки і вирішить, що напад на Польщу або будь-якого з наших союзників залишиться безкарним, він стикнеться з усією міццю альянсу. Наша відповідь буде нищівною. Це має бути гранично ясно Владіміру Путіну та всім, хто наважиться атакувати нас».
Щоправда, цю рішучість якось не було позначено реальними діями, коли в повітряний простір тієї ж Польщі чи Румунії заходили вже десятки дронів і ракет. Максимум, що було зроблено у відповідь, – рішуче піднімалася бойова авіація і гула в небі найсуворішим чином. Причому частина цього добра випадала на території вказаних країн і вибухала, але у відповідь на це уряди вказаних країн видавали російському МЗС ноти, і наскільки нам відомо, цими нотами були ля-ля-фа. Зрозуміло, що результат від звуку цих нот був такий самий, яким буває від відомої дії, натужно зробленої в калюжу. І от після такого рішучого початку генсек все ж видав таке:
«Дозвольте мені бути гранично ясним: зараз не час діяти поодинці – ні для Європи, ні для Північної Америки. Сучасні глобальні виклики безпеки занадто серйозні, щоб із ними можна було впоратися поодинці».
Воно зрозуміло, що пост генсека – політичний, і поки США входять у блок, потрібно демонструвати єдність і таке інше. Але щойно весь світ почув про те, що з приводу цієї єдності думають віцепрезидент, міністр оборони і радник із національної безпеки США. Тобто йдеться про те, що «Не час…», звернене до США, – це побажання, висловлене навздогін поїзду, який від’їжджає.
Тим часом будь-яка військова структура, чи національна, чи багатонаціональна, створюється не тільки для того, щоб ходити парадами під духові оркестри й демонструвати чіткість кроку напрасованими штанами, а й організувати бойове планування, що передбачає конкретні дії при тому чи іншому сценарії розвитку подій. Простіше кажучи, такі структури повинні мати готові оперативні плани, спрямовані на відбиття агресії або на якісь превентивні дії. Оскільки це суто практичні документи, в них чітко вказується противник, проти якого плануються бойові дії.
Інакше бути не може, бо в такому випадку треба чітко розуміти, які сили і засоби має конкретний, а не абстрактний противник, і плюс до того, у планах практично все, від логістики до бойових маневрів, прив’язано до конкретної географії. Це для публіки можна розповідати про «умовного противника» чи щось подібне, а бойове планування вимагає все розкласти до останнього метра, патрона, літра пального і так далі, тому що без цього неможливе забезпечення військ логістикою і взагалі це вже буде не оперативний план, а комікс про білого бичка.
Так от, розвідки низки країн НАТО попередили своє командування та керівництво держав про те, що загроза російського вторгнення вже не просто стала реальною, а зростає з кожним місяцем. Звісно, на публіку не вивалюють аргументи розвідок, але, напевно, це справді важливі та переконливі аргументи, якщо уряди низки країн уже звернулися до своїх громадян із тим, щоб кожен мав запас всього необхідного хоча б на кілька днів самостійного виживання у разі початку військових дій. Публіка такого не чула вже десятиліттями, і таке попередження було вимушеним та обґрунтованим.
А тим часом різноманітні аналітики, дивлячись на війну в Україну і приблизно розуміючи, які сили й засоби має їхня армія і як вона має намір діяти відповідно до оперативних планів, надають свої прогнози про те, як усе може виглядати, якщо війна розпочнеться зараз. Скажімо так, уявлення про те, що таке сучасна війна, сформовані до 2022 року і зараз, настільки різні, що це навіть не обговорюється. Наскільки бойове планування країн НАТО встигає за тими радикальними змінами реальності на полі бою, важко сказати, але аналітики роблять свої висновки сміливо і не зв’язують себе штучними обмеженнями.
Так, пару років тому, прийнявши під своє управління міністерство оборони Німеччини, Борис Пісторіус, не вдаючись у подробиці, заявив про те, що в нинішньому своєму стані Бундесвер просто нездатний виконати свої функції захисту суверенітету і територіальної цілісності Німеччини. І за ці два роки, наскільки можна зрозуміти, радикальних змін так і не відбулося, хоча основа військової міці – військова промисловість – все-таки набирає обертів.
Тоді міністр просто сказав, що ситуація з авіацією, флотом та сухопутними військами – катастрофічна і що оборонна складова держави – розвалена. Щоправда, він не передав привіт комсомолці та активістці, яка 16 років убивала збройні сили, але навіть якби й сказав, це вже нічому не допоможе. Вона відпрацювала свою роль на п’ятірочку, і не виключено, що в москві лежить таємний указ, за яким її нагородили якимось орденом за розвал власних збройних сил. Але кому це зараз цікаво?
І ось нещодавно на очі потрапив звіт одного з польських військових аналітиків, який проаналізував доступні дані, наклав їх на те, як росія може розпочати бойові дії проти Польщі, і заявив, що Військо Польське зможе самостійно вистояти два тижні, а що буде далі – краще не описувати. І в такому стані перебувають армії більшості країн НАТО. Бастіонами можна вважати Велику Британію та Францію, які мають власну ядерну зброю. Тільки от вона знаходиться на Заході Європи, і для того щоб постало питання про її застосування, агресор має пройти більшу частину континенту.
Простіше кажучи, тут діє принцип «Дорога ложка до обіду», або ЯЗ має бути готовою до застосування на східному фронті Альянсу, а не на заході. А все це свідчить про те, що НАТО без США повинно повністю переформатувати свою структуру, виходячи з того, де існує реальна військова загроза. Ба більше, в інтересах Європи створення паралельної структури безпеки, яка зможе активуватися без Штатів та діяти самостійно. І ось тут виникає запитання: скільки потрібно часу для того, щоб переформатувати цей каркас належним чином?
Але каркас надає стійкості внутрішній структурі, але не надає стійкості військам. Для цього треба наситити їх не те що новою, а бажано – адекватною зброєю. Бо вже очевидно, що на сучасному полі бою цілі класи озброєнь виявилися неефективними просто тому, що виникли нові обставини та умови застосування зброї. І для цього теж потрібен час. У такому разі треба розуміти, що росія зараз вже мобілізувала свою економіку, а її війська мають досвід ведення сучасної війни.
Тому тут виникають перегони, в яких беруть участь Європа зі своїми новими планами та росія, яка не приховує своїх планів після того, як Трумп відверто зливає свої союзницькі зобов’язання. Після витоку Сигналу це вже стало не припущенням чи побоюваннями, а реальністю. Між іншим, «перегони з часом» – не алегорія, а цілком об’єктивна реальність, яка вже неодноразово програвалася. На це просто мало хто звертає увагу, а дарма.
ЗСУ понад три роки ведуть широкомасштабну війну з противником, який кількісно перевершує за всіма параметрами, а за деякими – ЗСУ просто нема чого протиставити. Але можна чітко говорити про те, що наші військові успішно ведуть бойові дії, і ось чому. Польща у Другій світовій війні стала першою країною, яка наважилася дати відсіч Третьому Рейху, але насамперед вона програла «перегони з часом». Польська армія виявилася підготовленою до іншої війни, вчорашньої чи позавчорашньої, і їй забракло часу перебудуватися і знайти нові форми дій у відповідь.
З армією Франції сталося точнісінько те саме. Як уже згодом стало зрозуміло, французи готувалися до зовсім іншого темпу війни, іншого напруження та іншого застосування тактичних прийомів. Якби їй вдалося встояти перші місяць-два, вона змогла б відмобілізуватися, перебудуватися і зупинити ворога. Для цього в неї було все: відмінна техніка, чудові мобілізаційні ресурси, інфраструктура та інше. Досить сказати, що за рівнем механізації французька армія відчутно випереджала Вермахт, але забракло часу. А ось фіннам вдалося стримати совковий бліцкриг, і вони дуже швидко знайшли нові методи ведення війни, які виявилися повною несподіванкою для агресора. А все тому, що вони вистояли у першій, найнебезпечнішій фазі війни.
ЗСУ зробили те ж саме, і цей подвиг практично ніхто не описує як самостійну цінність, але насправді це вже точно увійде до підручників військового мистецтва та історії воєн. Потім. У нас цього не зробили тому, що нікому, а партнери оминають цю тему з іншої причини – надто болючими будуть спогади про те, що їхні армії не змогли зробити того, що вже зробили ЗСУ. Тож питання часу вкрай важливе, і скажімо так, жодна європейська армія навіть близько не має досвіду ведення сучасної війни.
Зрозуміло, що їхні військові вивчають досвід бойових дій, отриманий ЗСУ, але це все теорія, а досвід приходить лише з практикою. Причому практикою свіжою. Згадаймо про те, як ЦАХАЛ виявився не готовим до нових способів ведення війни ХАМАСом. Просто на хвилиночку: бойовики самі не очікували, що ЦАХАЛ провалиться настільки сильно, і як тепер з’ясовується, вони просто не планували настільки глибокого рейду, який у них вийшов насправді. Простіше кажучи, бойове планування, зроблене заздалегідь, вони відпрацювали на 100%, а далі довелося імпровізувати. Якби в них були подальші плани і під них – заведені резерви, то ще невідомо, чим би все закінчилося. Адже вони були всього за кілька десятків кілометрів від Єрусалима і практично дійшли до ядерного центру в Дімоні.
Усе це до того, що до таких бойових дій виявилася не готовою навіть армія Ізраїлю, яка воює раз на кілька років, а що казати про армії, які не воювали десятки років, а більша їх частина – 80 років після Другої світової війни? І між іншим, це розумію не тільки я чи той, хто розглядатиме цю проблему під таким кутом зору. В росії це розуміють чудово, і там уже не раз лунали заклики про те, що поки їхня армія перебуває на піку, війну в Україні треба морозити, бо там уже знайшли, як відповідати максимально болісно і жорстко, а рухатися треба туди, де знаходиться край неляканих пасажирів.
А це – Норвегія з її природними багатствами, Фінляндія (за старою пам’яттю), країни Балтії, за які тепер точно не впишуться США, і Польща, яка, крім усього іншого, є джерелом подвійної ганьби. Перша – ще зразка 20-го року, де армія Пілсудського розгромила армію Тухачевського і Сталіна, про що там не заведено згадувати, бо Сосо драпав із забрудненими штанами так, що лише п’яти по вусах ляскали. Ну, а другий елемент ганьби лежить у 1939 році, коли СРСР формалізував своє союзництво з Третім Рейхом, і тому той епізод руйнує всі ті пафосні казки, які вигадали більшовики про «боротьбу з фашизмом».
І ось тепер кожен може собі уявити, що буде в тому випадку, якщо Донні скаже другові Владіміру: «Мене Європа не цікавить – роби там, що хочеш». Скільки часу знадобиться для окупації країн Балтії? У Польщі вже самі відміряли межу своєї стійкості. А що з Норвегією? Скільки вона вистоїть? Тому зараз на Європейському континенті є лише одна сила, яка змогла вистояти навалу, перебудуватися і навчитися бити саме цього ворога найефективнішим і найболючішим для нього способом.
Звідси випливає, що нова конструкція безпеки Європи має будуватися навколо іншого, не придуманого чи нафантазованого, а реального центру сили. Так, у нас іще та шобла при владі, але іншої альтернативи просто немає. І чим швидше пани на кшталт Марка Рютте це усвідомлять, тим більше шансів буде у всієї Європи. Поки є противага у вигляді ЗСУ, які в разі чого не рефлексуватимуть і ввалять на територію ворога, що вже не раз продемонстровано, ворог не наважиться підставлятися під такий удар, і навпаки.