Буферна зона

Авторка перекладу: Світлана

У різний час різні діячі, починаючи з прутіна, довго й нудно розповідали про те, що вони збираються зробити буферну зону на території України вздовж кордону курника. Що це таке і навіщо воно потрібно, розповідали по-різному, і зважаючи на те, що казали ці діячі, швидше за все, все залежало від того, хто і які препарати приймає в цей момент. Якби світ не протух ізсередини, кожна така промова могла б служити чимось на кшталт явки з повинною для будь-якого міжнародного трибуналу, який розглядає справи про воєнні злочини. Але ми маємо той світ, який зараз є, а часто – він має нас, і тому просто констатуємо цей факт.

Але якщо абстрагуватися від подій, які тягнуться ось уже 11 років, то, швидше за все, буферна зона передбачає мінімальну присутність у ній цивільних осіб та безумовне скорочення до найнеобхіднішого переліку будь-якої цивільної діяльності. Але, як ми розуміємо, будь-який агресор намагається встановити таку зону не на власній території, а на сусідній. Воно й зрозуміло, адже цей буфер повинен гарантувати безпеку будь-якої діяльності на власній прикордонній території.

Скажімо так, якби якийсь діяч, прутін чи хтось інший, оголосив буферну смугу на 10–20 км уздовж кордону на власній землі, то він мав би сумний вигляд. Населення могло б цього не зрозуміти, і думка була б однозначною: городи собі будь-які буфери, тільки не за рахунок нашої землі. Власне кажучи, чотири роки тому саме це й було розказано населенню курника, і воно зустріло такі заяви бурхливими і тривалими оплесками, виконаними їхніми власними вухами. Але минув час, і про «буфер» пішли розмови зовсім іншого плану. Принаймні, їхня преса описує буфер таким чином:

«У всіх прикордонних з Україною населених пунктах Бєлгородської області, які найбільше постраждали від війни, ліквідують соціальні заклади… закрито буде всі дитячі садки, школи, лікарні і заклади культури. Їхні робочі колективи розподілять по аналогічних організаціях в інших населених пунктах області».

При цьому місцевий гауляйтер Гладков дає перелік населених пунктів, на які поширюються такі незвичайні заходи. Місцеве населення, яке так бадьоро підтримувало і підтримує зараз війну з Україною, ніяк не може зрозуміти: як так сталося, що тепер їм доводиться залишати насиджені місця? Адже все було добре, бомбили Харків і населені пункти Харківської області, і це їм було зрозуміло. Вони бачили, як по Україні працюють їхні РСЗВ, як у напрямку кордону рухаються колони військової техніки, і їх це ніяк не бентежило, але тепер – інша справа.

Ну що ж, Архімед недарма вивів свій відомий закон: «Любиш на саночках із гірки кататися? Полюби й те, що тобі цими саночками можуть підправити табло». Цей закон діє незалежно від того, подобається це комусь чи ні. А ось старого маразматика, який влаштував такий «буфер», вони цілком могли б потримати за кадик. Тільки з цим у них ніколи не складалося. Вони краще свою шию підставлять під сокиру, але бунтувати не стануть. Це – їхня головна скрєпа, і розігнути її не зможе ніщо, в тому числі й час.