Уперше опубліковано: 09.06.2018
Авторка перекладу: Світлана
Напевно, юнацький спогад буде найкращою преамбулою до подальшого тексту. Справа була у школі. Тоді молодь була закомплексованою, і симпатії хлопців до дівчат часто виявлялися якимось дивним чином, відразливим та неприємним. Це називали «приставати». Так сталося і на очах автора. Випускними класами були 8 і 10, і ці два роки різниці дуже відчувалися і в габаритах хлопчаків, і багато в чому. Це 30 і 32 – немає різниці, і особливо – 50 і 52, а тоді це мало значення. Так от, з однією з дівчат 8 класу трапилася така історія. Хлопець із 10 класу, що називається, «приставав».
Дівчина не мала залицяльника-однокласника, але клас був дружний і випробуваний у різних ситуаціях. Словом, на перерві вона влетіла у клас, а за нею – цей десятикласник. По ній було видно, що прибігла до свого класу під захист, але народу було мало, і тоді хтось із хлопців нашого класу зупинив десятикласника різко й зухвало, переводячи ситуацію з якоїсь безневинної, хоч і дурної пригоди в режим бійки тут і зараз. Десятикласник одразу скинув оберти, але втрачати обличчя теж було не можна. В ті часи всі шкільні мордобої відбувалися в роздягальні спортзалу, і десятикласник оголосив, що чекатиме після уроків саме там. Він прийняв виклик.
Мордобій відбувся у призначений час при збігу чоловічого населення обох класів. Умови були стандартними – поки хтось не впаде або до першої крові. Насилу, але 10 клас здобув перемогу. Причому вдалося і збити з ніг противника, і добре розбити йому губу. Але на тому інцидент було вичерпано, і цей десятикласник сильно переживав, чи не закладуть його директорці – суворій, але дуже шанованій тітці. Зрозуміло, що ніхто не заклав, і справу незабаром зам’яли і забули.
Але що важливе в цій ситуації. Пацан явно наривався на неприємність і поводився зухвало, але стикнувся з ситуацією, коли ставки було миттєво підвищено, і відразу на кілька пунктів. Таке, безумовно, змінює всю ситуацію та переводить її в інше русло.
У цьому сенсі слід пригадати і добре відомий психологічний прийом, який допомагає позбутися глузувань, через які немає сенсу розводити скандал. Вважається, що не можна виправдовуватися чи ображатися, бо це лише стимулює ініціатора. Просто не звертати уваги – теж немає сенсу, бо ініціатор володітиме ситуацією стільки, скільки йому захочеться. Інша річ, якщо об’єкт глузувань підтримає гру і сам посміється з себе, але в цьому піде набагато далі кривдника. У того миттєво зникає бажання приколюватись, як і сама мотивація до цього заходу. Виявляється, що об’єкт готовий піти набагато далі і потягнути своєю ініціативою туди, куди кривдник не хоче потрапити.
Тобто тактика багаторазового підвищення ставок працює безвідмовно у стандартній, мирній ситуації. Не раз доводилося спостерігати, коли старші пацани наїжджали на молодшого, а той кидався один проти них двох-трьох із палицею або арматурою в руках, та хоч із каменем. Там не сила вирішувала справу, не вміння чи досвід, а відчай. Від такого фрукта просто невідомо що чекати, і зв’яжуться з ним лише в безвихідній ситуації, а в усіх інших – оминатимуть.
Мабуть, лише старше покоління пам’ятає, як чеченці воювали у Першій чеченській війні. Вони вперлися і не просто оборонялися проти регулярної армії, а пішли вперед, підвищивши ставки до самого краю. Боюся помилитися, але, швидше за все, першим, від кого я почув цей текст, був Шаміль Басаєв. Він сказав, що ми (мав на увазі чеченців) хочемо померти більше, ніж ви – жити (звертаючись до росіян). Це приблизно той самий стан відчаю, коли незрозуміло, чого очікувати від таких людей. І вони показали це повною мірою.
Друга чеченська була вже путінською війною і йшла за іншими правилами. Ще тоді було застосовано тактику «випаленої землі», коли знищувалися цілі міста й селища разом із тими, хто їх обороняв, і тими, кому не пощастило опинитися в цьому місці. А іноді знищувалися населені пункти, в яких і озброєних захисників не було.
Закінчуючи з прикладами, хотілося б лише зауважити, що москва за дві війни знищила понад 300 тисяч своїх громадян, із них 10% були діти. Знищувалися вони тими самими варварськими способами, які застосовуються зараз у Сирії і які тільки почали застосовуватися в Україні, і якби Штати не включилися у гру, це саме було б у Балтії, а можливо, і в Польщі. Путін уже чхав на відповідь НАТО, яка перетворилася на суміш балету та естрадного розмовного жанру.
Те, що там не дізналися, що таке обстріл «Градами» чи «Ураганами», – заслуга України, яка майже голими руками зупинила цю чуму. Що характерно, зупинила так само відчайдушно. Як наші громадяни були здивовані та вражені легкістю, з якою росіяни стали вбивати їх у Криму й на Донбасі, так і самі росіяни були шоковані тим, як їх почала прасувати авіація. Тоді вони зрозуміли, що прогулянки з демонстрацією зброї не вийде, бо ставки було підвищено до краю, а Україна – не Чечня.
(Далі буде)