Тут ідеться лише про ті заходи, які Вермахт уже здійснював паралельно з підготовкою вторгнення в совок. Але ж операція «Морський лев» справді готувалася, і на її підготовку було виділено відповідні сили й засоби. На півночі Франції зовсім не до оборони готувалися в 1941 році! Охочі можуть самостійно знайти дані про те, як далеко просунулися ці заходи. Правда ж, якось уже не дуже схоже на те, що операція «Барбаросса» була актом розпачу? Виходить, що окрім звичних для слуху груп армій «Північ», «Центр» та «Південь», були угруповання, які реально воювали від Криту і Тобрука до Іраку й Дамаска. Мабуть, у цей момент сенс заклинання про війну на два фронти вже не стає таким очевидним? Але це ще не все: хтось може пригадати, що в цей час робила група армій «Д»? Напевно, це виявиться сюрпризом для багатьох, у тому числі й для Віктора Суворова, але це угруповання формувалося ще для одного напрямку бойових дій – мабуть, для третього фронту.

Місцем його базування було обрано місто Бордо на південному заході Франції та його околиці. Наприкінці травня 1941 року генштаб сухопутних військ Рейху закінчив складання плану «Ізабелла». Мета цього плану – захоплення Іспанії, Португалії та британського Гібралтару, з подальшим просуванням на південь та окупація французького порту Дакар, одночасно – облаштування бази ВМФ на Канарських островах. Здійснення цієї операції дозволило б контролювати західний вхід у Середземне море, що привело б до необхідності виведення всього британського флоту через Суецький канал, бо тоді він був би повністю ізольованим.

Між іншим, план передбачав усунення диктатора Іспанії Франко та його заміну на більш лояльну Берліну постать. Військові, включаючи Абвер, уже розпочали практичну реалізацію початкової фази операції, зокрема перекидання військ та активізацію агентурної роботи. Як відомо, така собі Коко Шанель виконувала роль троянського коня і налагоджувала контакти в Іспанії з особами, які могли б допомогти у здійсненні цього плану.

Цей план був дуже реалістичним і стратегічно виправданим. Недарма війська США вперше прибули на європейський ТВД саме через Марокко, тобто приблизно в те місце, куди було спрямовано основний удар німецьких військ, згідно з планом «Ізабелла». До речі, сталося це в 1942 році, але це не вважалося в совку Другим фронтом.

Тобто одночасно планувалося і здійснювалося відразу кілька найбільших стратегічних планів. «Барбаросса» була грандіозною за масштабом сил і засобів, які одночасно беруть у ній участь, інші ж операції були не менш грандіозними, але вже за своїм розмахом і віддаленістю театрів військових дій. Усе це – травень-червень 1941 року. Якщо в цьому всьому хтось зможе роздивитися переляканого Адіка Гітлера та авантюрних німецьких генштабістів, то автор заздрить напрочуд сильному зору цих людей. Усе робилося цілком свідомо, без поспіху та примусу.

Але найцікавіше навіть не це. Опис перших днів і тижнів німецько-совкової війни перевантажений штампами, які просто неможливо змити вже нічим. Так, усі ми пам’ятаємо, як «танкові клини» рвали оборону і таке інше. Тепер ми знаємо, що совок мав більшу кількість танків, і за своїми тактико-технічними характеристиками вони перевершували німецькі. Це означає, що, плануючи наступальну операцію, Генштаб Вермахту просто зобов’язаний був зібрати всю бронетехніку біля кордонів совка, але щось воювало в Північній Африці, і туди йшла логістика, в тому числі і для заповнення втрат у танках, зокрема конвой № 28 привіз у Тріполі саме танки.

І ось з’ясовується, що за особистим розпорядженням фюрера для прикриття Плоєшті було передислоковано зведену танкову дивізію! Нагадаємо: Плоєшті – це нафтопромисли й нафтопереробні заводи. Так от, саме напередодні великої бійки туди пішли танки, які так потрібні для прориву оборони. Уважне вивчення зведень німецького Генштабу весь час підкидає незвичні дані про те, що перед початком наступу німецька армія гостро потребувала зенітних гармат, і їх не вистачало для прикриття комунікацій та вузлів оборони в тилу військ. Це потім 88-міліметрові гармати розстрілювали совкові танки, а до 22 червня війська сигналізували про недостатнє прикриття військ з повітря.

І виявилося, що робилися досить суттєві дії для прикриття напрямків можливого удару червоної армії! І при цьому без особливого поспіху та ажіотажу докладно обговорюються заходи, необхідні для забезпечення надійного блокування оточених совкових військ, наприклад, під Бялостоком. Ще не пролунало жодного пострілу, ще цілком допускалася можливість наступу совкової армії, а заходи щодо оточення та знищення оточених військ розписувалися до найменшого руху.

Словом, ніяких перегонів на випередження не спостерігалося. Єдиним небезпечним моментом, який обговорювався найвищим командуванням Вермахту, був проміжок часу з початку травня до середини червня 1941 року. До травня німецьке командування було цілком готове до агресії з боку совка, але особливої метушні не було, бо відчувалася впевненість у тому, що і як робить совок. Вказані шість тижнів були критичними тому, що просто на передній край висувалися війська першого ешелону, але далі вже стояли війська третього ешелону, на які й покладалися обов’язки оборони в разі непередбаченої поведінки совка. Приблизно 14 червня розгортання було закінчено, і жереб у вигляді сигналу «Дортмунд» було отримано.

Із усього цього ми робимо дещо інший висновок, ніж Суворов. Німеччина діяла так, як це було передбачено її планами, а самі плани були набагато більшими, ніж тільки війна з совком. У Берліні досить чітко розуміли, що за противник стоїть перед ними, і справедливо вважали, що здатні розбити його вмінням воювати, а не чисельністю військ. Вони не просто не боялися (за Суворовим) нападу совка, а були готові зіграти в таку саму гру, яку нав’язував совок, тобто зіграти на контратаці, і були готові грати першим номером, що й сталося.

Це було зневажання противника, який завалив фінські ліси горами своїх замерзлих трупів, а себе німці вважали значно вмілішими воїнами, ніж фіни. Помилка, допущена найвищим керівництвом Рейху, була не в оцінці сили противника, а в тому, що результат війни вирішить участь або неучасть у ній США, як це сталося і в Першій світовій. Якби Штати не включилися в бійку і не зробили б для совка другу індустріалізацію, то жодних «На Берлін» не було б і близько.

У червні 2014 року ті самі ешелони і з тією ж армією знову рушили на Захід, але вже до наших кордонів. Зрозуміло, що вже інший час та інші обставини, але результат двох великих воєн вирішила участь Штатів на боці союзників. Немає жодних причин вважати, що цього разу буде якось інакше.

2 коментар до “Червень-близнюк (Частина 4)”
  1. Дякую, дуже гарна стаття!
    Але має певний недолік в аналізі. Чомусь автор вірить в те, що совок бажав грати від оборони. І все зводиться до кількості військ і озброєння. Але для такого висновку немає підстав. Саме оборону совок не будував! Будь якого опонета вислухаю за умови, що він надасть інформацію про зайняття оборони як мінімум стрілковим корпусом згидно бойового статуту. Тобто, побудована та зайнята віськами перша і друга смуги оборони. Війська зайняли окопи, додатково розвідали сектори обстрілу (бо місцевість і найсучасниши на той момент карти мали суттеві відмінности). Війська в смузі оборони розосереджені, Пункти управління укриті, тили відмобілізовані і укомплектовані, пункти і бази тилового забезпечення знаходяться на безпечній відстані і таке інше.
    Авантюризм був не у німецького, а у радянського командування і політичного керівництва. З приводу підготовкі до майбутньої війни слид звернути увагу на навченість віськ, підрозділів та окремих бійців. Наприклад, чому так ефективно працювали німецьки танкові клини? За рахунок щільної взаємодії наземних військ та ВПС.
    Головне, треба хочаб поверхнево ознайомитися з матеріалами грудневого совещанія вищого командування РСЧА 1940 року та хочаб з початковими етапами двох штабних ігор січня 1941 року. І все стане на місця.

    1. Ви якось дивно сприйняли текст статті! Автор ніде й не писав, що совок планував “від оборони”! Йося планував контратакувати! Тобто, він хотів, щоб Алоїзич напав першим, ставши агресором в очах всього світу, а потім “на його спині” ввірватися до Європи і “визволити” її аж до Лісабона! От Йося, як раз, й не оцінив німців та їх вміння воювати!

Коментарі закриті.