Трохи про Першотравень

Уперше опубліковано: 29.04.2017

Авторка перекладу: Світлана

Весна в совку завжди рясніла всілякими безглуздими заходами, на які публіка заганялася добровільно-примусово. Особливо безглуздими були першотравневі демонстрації, коли під запис виганяли в колони учнів, службовців та робітників різноманітних підприємств. На місці роздавалися портрети вождів, транспаранти з гаслами та всілякі символічні речі на кшталт паперових квітів, прапорців та іншої погані. Людей вишиковували в колони, і вони довго стояли в очікуванні початку цього цирку. Потім усе починалося: під совкові марші всі проходили повз трибуни, де стояло міське начальство вже в стані «Ще по одній, і по домівках». Потім весь мотлох, який несли, – здавали у спеціальні комори до наступного походу. Як це виглядало, можна подивитися в кадрах совкової хроніки або репортажах із Пхеньяна. Там це відпрацьовано до автоматизму.

Хто пам’ятає ці заходи, знає, що диктор завжди оголошував підприємство чи установу, колона якої бреде біля трибуни. Коли називали це підприємство, колона кричала «Ура!» і подавала всілякі ознаки життя. Щойно все закінчувалося, всі учасники ходи, від учнів старших класів до робітників та інтелігенції, швидко групувалися за інтересами і люто нажиралися до нестями. На чолі цієї публіки був комсомол. Випити стільки, скільки це робили комсомольські керівники міста чи району, – ніхто не міг.

Ці спогади залишили два так і не закриті запитання. Перше: чому люди після демонстрації так гарячково, майже бігом діставалися до місця сходки і чому майже миттєво набиралися до стану поросячого вереску? Щоправда, це мало назву «на шашлики», але до згорілих шматків м’яса доживало небагато. Більшість шашличників вирушала в кому набагато раніше. Ніхто не розтягував задоволення спілкування в компанії чи поїдання непоганої закуски. Нічого подібного. Більшість – стрімко нажиралася, а менша частина – встигала влаштувати класичний мордобій а-ля «Саша Невський і лицарі Лівонського ордену».

Я майже не п’ю і тому завжди спостерігав ці картини тверезим поглядом. У молодості так і не вдалося зрозуміти причини таких «маївок», а пізніше виникла версія про те, що люди не могли не відчувати фальшу того, що відбувалося, і просто дезінфекціонували себе зсередини, щоб хоч якось відгородитися від цього скотства.

Друге запитання випливає з першого і має швидше загальний характер. Хода з плакатами, портретами та іншим сміттям мала назву «демонстрація трудящих». Якщо є демонстрація, це означає, що хтось комусь щось показує. Ті, хто йшов у колонах, нікому й нічого показувати не хотіли, та й не могли. Те, що вони несли в руках, мало про що їм говорило. Наприклад, портрети очкариків у краватках. Їхні прізвища були абсолютно пустим звуком і не викликали жодних асоціацій. Але це ще нічого. Набагато гірше було з гаслами. Наприклад: «Ленін – живіший за всіх живих». Це при тому, що кожен мешканець совка був зобов’язаний знати роки життя вождя – 1870–1924. Остання дата прямо вказує на момент його смерті, але він – живіший за всіх живих. Або ще: «Наша мета – комунізм». Розшифрувати це заклинання в людське поняття не міг жоден комуніст, і ця абракадабра була не лише на плакатах, а й на навколишніх будинках. Або ось іще: «Слава КПРС!» Тут просто нема чого коментувати.

Але подібну нісенітницю люди несли в руках. Що ж вони демонстрували, а головне – кому? За ідеєю, демонстрація мала когось у чомусь переконати. Але, крім напівп’яного керівництва на трибуні, демонструвати цю маячню було просто нікому, і керівництву це не потрібно взагалі, тим більше що воно вже перебувало у фінальній стадії алкогольної інтоксикації і думало лише про те, щоб не зробити все це просто на трибуні.

Згодом стало зрозуміло, що глядач таки був, просто його ніхто не бачив. Справді, якщо це невелике містечко, то легко було впізнати колони всіх міських підприємств, організацій, установ і навчальних закладів. Але якщо уважно придивитися, там не було колони місцевої міліції, а тим більше – КДБ, хоча райвідділ чи міськвідділ із приблизно ста осіб особового складу – був. Причому у них у цей час посилений варіант несення служби. Всі на вулиці і «забезпечують порядок». У пізньому совку це приблизно так і було, але трохи раніше ці діячі стежили за учасниками заходу та відзначали тих, хто нещиро радіє всенародному святу. Приблизно це саме зараз відбувається в КНДР. Хай-но спробує хтось не продемонструвати істерику щодо смерті вождя чи радість щодо його дня народження. Там із цим усе просто.

Але і в історії совка був період, коли НКВС спускав на місця наряд щодо «зрадників та шкідників», і цей план слід було виконувати. Зараз розкрито частину архівів КДБ, де ці наряди з візами відповідних керівників можна побачити особисто. І що найголовніше, абсурдність звинувачень зараз очевидна. Просто не міг бути мільйон німецьких чи японських шпигунів. Навіть щоб просто вести мільйон агентів, повинен існувати просто жахливого розміру апарат розвідки. Тоді постає запитання: за якими критеріями НКВС добирав людей для арештів? А ось за такими, зокрема. Хтось нешироко посміхався, і це було зафіксовано, під нього трохи копнули, і його друзі, сусіди, начальство одразу написали купу доносів – і немає людини. Він став німецьким шпигуном і троцькістом. Ось звідти пішов сенс «демонстрації».

Дивно, але в росії знову відроджують ці традиції. Мало того, так звана соціал-демократична партія України, не заборонена через недогляд, знову пропонує крокувати у строю на 1 травня, не зрозуміло що і кому демонструючи.

Щоб поставити крапку в цій темі, просто звернемо увагу те, що свої свята більшовики засновували так, щоб перекрити свята церковні чи навіть давніші. Так от, із 30 квітня на 1 травня просунута громадськість святкує Вальпургієву ніч. Вважається, що в цей час відьми збираються на шабаш, де віддаються тілесним втіхам групового характеру. Совкове 1 травня – те саме, тільки вдень і без магічних ритуалів. Вакханалія та безладний секс із ким доведеться – гідне завершення дня солідарності трудящих, про що завжди було приємно згадати тим, у кого не відбивало пам’ять від горілки. Такими були згадані вище комсомольці, які стали російською елітою. Принаймні, глава російської ради федерації Валюха Матвієнко (вона ж Валя – Пів Стакана і Валька – Червоні Труси) могла б розповісти про це дуже багато і докладно, тільки не розповість, бо своєю святістю вона нині підперла небеса.

Але нехай росіяни розважаються так, як їм подобається, аби до нас не лізли. Нам цього точно – не треба.