Червень-близнюк (Частина 3)

Згадаймо, чим довелося керувати Сталіну перед 22 червня. Прикордонні військові округи було перетворено на фронти, але вони розташовувалися по лінії від Баренцева до Чорного моря. Противник розташовувався в західному стратегічному напрямку, конфігурація розташування військ – гранично проста: попереду фронт, ззаду – тил, і, відповідно, логістика теж була лінійною. Зосередження та розгортання військ не становило особливої проблеми, бо воно базувалося на сухопутних лініях сполучення, розташованих на власній території. Військова промисловість працювала на піку своїх можливостей, мобілізація (нехай і прихована) йшла два роки поспіль, перевага сил і засобів уже була наявною, а виходячи з динаміки розгортання військ, найближчим часом ця перевага мала стати максимальною, у класичному співвідношенні для атакувальної сторони. Словом, усе виглядало пристойно й загрозливо.

Віктор Суворов у своїй книзі «Криголам» писав про те, що Сталін робив усе правильно, а от Гітлер виявився ідіотом, бо не заготував кожухів для зимової кампанії, зимового пального та інших речей. Звідси робиться висновок про повний авантюризм Гітлера. Напевно, Суворов навмисно згущував барви для надання ударного ефекту своїм висновкам, але вони виглядають дещо натягнуто, бо за час правління Третім Рейхом це була вже не перша воєнна кампанія і військові досить предметно опонували Гітлеру з багатьох деталей операцій. Німецький Генштаб важко запідозрити в авантюризмі й фанатизмі, а час не залишив нам якихось істотних даних про те, що Гітлеру повідомляли про неможливість проведення цієї операції. Навпаки, військові працювали як злагоджений механізм і вирішували суто тактичні чи технічні проблеми, що не стосувалися спільного задуму операції, яку вони ж самі й розробили. Тобто ми начисто відкидаємо теорію Суворова, яка опосередковано звинувачує Вермахт у колективному авантюризмі. Це не єдина «перетягнутість» його висновків. Наведемо ще один приклад перед викладом дещо іншої теорії.

В одній зі своїх книг Суворов писав, що скористався комп’ютером військової академії для моделювання ситуації, що склалася під час «Зимової війни з Фінляндією». Він яскраво мовить про те, що всі дані про чисельність і характер військ, введені в машину, видали негативну відповідь. Такими силами, в такій місцевості і з таким морозом атакувати виявилося неможливо без застосування ядерної зброї, якої тоді не було. З цього він робить висновок про те, що червоноармійці створили диво, прорвавши оборону фінів.

Усе це чудово, але тоді треба було довести розповідь до кінця та висвітлити всі обставини тих подій. Наприклад, втрачається логіка викладу в тому місці, коли ось прорвали оборону, і що далі? Спочатку ставилося завдання повної окупації Фінляндії, то чому не окупували за вже прорваної такими зусиллями оборони? Треба було закінчити розповідь не пафосом про «диво-богатирів», як писав Олександр Суворов про війська Наполеона, а тим, що прорив оборони був тим максимумом, на який виявилося здатним угруповання. Тобто вийшов варіант Піррової перемоги, і врешті-решт, де опинилася Фінляндія і де – совок.

Але є ще один момент, який він мав відобразити для чистоти експерименту. Щодо всіх введених у машину даних було поставлено питання тільки про можливість наступу, а цікаво було б дізнатися, що б видав комп’ютер на запитання про можливість успішно оборонятися в тих самих умовах і при тому самому співвідношенні військ. Просто цікаво, чи написав би комп про необхідність ядерного удару? Але це вже друге запитання, а перше – чому не було досліджено можливості обох сторін? Суворов як розвідник, аналітик і дослідник мав зробити це, але не зробив. З цієї причини довелося поставити під питання і його твердження про авантюризм Гітлера.

Отже, вище ми навели комплекс заходів, які здійснювала червона армія до 22 червня 1941 року. Крім їхньої грандіозності та обсягу, більше жодних складнощів не проглядалося.

Тепер візьмемо сторону противника і подивимося на те, за яких умов вона почала вторгнення в совок. Для цього пригадаємо ще один міф про Другий фронт, про який так іронічно міркували у совку. Тоді було заведено міркувати про те, що Другий фронт було відкрито у червні (знову в червні!) 1944 року, і почалося все з висадки союзних військ у Нормандії.

Щоправда, ще в ті часи постало запитання про те, з ким це в 1941 році воював Роммель в Африці? Мабуть, він там боровся з табунами диких верблюдів та скарабеїв. Між іншим, Роммель був там не найстаршим офіцером, і під час битви за Тобрук там був присутній такий собі Паулюс, відряджений Генштабом для координації дій італійських і німецьких військ. На хвилиночку, саме під час кінцевої фази розгортання військ для початку операції «Барбаросса» йшла рубка у Північній Африці, куди треба було забезпечити довгу та ризиковану лінію логістики. Ця бійка не завадила Вермахту в підготовці до Східної кампанії. Ну і для того, щоб картина початку літа 1941 була більш ємною: німці вели бойові дії з англійцями ще в Іраку та Сирії. Нехай це були не епічні бійки з мільйонними військами, але совок не мав і таких турбот. Йому не треба було думати про те, як доставити танки, боєприпаси та пальне на інший бік Середземного моря, де британський флот мав суттєву перевагу.

(Далі буде)