Балада про великого фахівця (Частина 1)

Уперше опубліковано: 25.06.2018

Авторка перекладу: Світлана

Є старий принцип сисадмінів, який каже: «Не ламай те, що працює». Причому цей принцип стосується не зловмисника, а того, кому система потрібна в робочому і надійному стані. Просто деяким кортить прикрутити до системи щось красиве, зручне або просто збільшити швидкість її роботи. Але змінюючи одне, можна змінити і щось важливе, і так, що потім руйнується вся система. І в той момент, коли відновити самостійно і в адекватний строк уже не виходить, постає давнє філософське запитання, яке ставив собі ще старий Сократ: «А нафіга?» Зазвичай такі проблеми виникають навіть не від необхідності ставити щось нове, а просто – покращити те, що й так гарне. Це буває у людей з не дуже широкими знаннями щодо предмета, із зовсім невеликим досвідом та сверблячкою в руках.

Коли такий персонаж дістається до предмета поліпшення і робить у ньому довільні зміни, система починає руйнуватися. Причому руйнується вона так і там, де ініціатор змін не очікує. Це тому, що він слабко уявляє, як взаємодіють окремі частини системи в різних режимах роботи.

Путіна часто порівнюють із Гітлером, Сталіним чи подібними масштабними історичними постатями, але якщо уважно придивитися до того, що і як він робить, то єдине гідне порівняння, яке залишила нам література, виникає в особі Віктора Михайловича Полесова з роману Ільфа та Петрова «12 стільців». Це той дивак, який постійно намагався щось відремонтувати, і це неодмінно призводило до проблем.

Путіну дісталася країна, нехай брудна, смердюча, з ницим, злісним і головне – дуже ледачим населенням, але був великий бонус у вигляді гігантських запасів нафти й газу, які з 2003 року пішли в ріст, а через кілька років продемонстрували вертикальну лінію графіка ціни, що прямує до нескінченності.

Скажімо так, за триста років існування держави з назвою «росія», яку на певний час витіснив синонім «совок», вона ніколи не мала такого стану всеосяжної та неохопної шари. За Петра І країна була злиденною, і навіть для своїх воєн Петру довелося переплавляти церковні дзвони, бо в борг учорашньому васалу кримського хана та Орди ніхто не давав кредитів. Через кілька десятків років, знову ж таки для воєн, усе-таки було отримано великий кредит у голландських банкірів. Наступні сто років росія розплачувалася за війни з турками, до речі, за Крим – зокрема. Для цього надавалися в оренду армії, які п’ять разів ходили на війну з Наполеоном, і вивозилося в оплату те нечисленне, що країна була здатна виробляти. Але щойно цей кредит було віддано, було взято інший, якого так і не віддали аж до приходу у владу більшовиків. Ті просто відмовилися від царських боргів, що повністю відрізало країну від міжнародних кредитів.

Подальший розвиток країни на власних ресурсах викликав жахливий за масштабами голод у багатій на продукти Україні, а війна посадила совок на новий кредит – Ленд-ліз, який він звично відмовився повертати. І ось уперше випав джек-пот, коли бабло ринуло не просто річкою, а гігантською приливною хвилею. Грошей було настільки багато, що країну можна було перетворити на Емірати і затягнути її у 22-е століття. Площа – величезна, але й кошти були гігантські. Потрібно було просто правильно їх використати.

Але путін замість 22-го століття потягнув країну в 19-е і навіть глибше. Тут уже не так важливо, що гроші розкрадалися, головне – в тому векторі і в тих прийомах, які Путін почав застосовувати. Найдивовижніше в цій історії те, що якби путін просто нічого не робив, а дав би ситуації розвиватися природним шляхом, країна б рвонула вперед небаченими темпами. Такий шанс випадає лише раз, але потрапив він у руки нездари.

Словом, усередині країни путін показав себе у всій красі, і за більш ніж сприятливих умов замість палацу науки й технологій він побудував гібрид курника, свинарника та бобрової ферми. Причому ні курям, ні свиням, ні бобрам там жити незручно, і що далі, то зручності дедалі менше.

Але персонаж виявився дуже діяльним і не обмежувався «налагодженням» внутрішньої системи своєї країни. Його завжди тягнуло на міжнародні масштаби, і він таки виліз, усе з тими самими знаннями, вміннями та апломбом. Але якщо всередині країни він хоч якось може контролювати процес, який поки не перейшов в ураганне схлопування, то на зовнішній арені все виявилося значно складнішим, і контролювати це в нього немає ні сил, ні мізків. Швидше за все, він це зрозумів і вирішив, що можна обмежитись лише тим, щоб руйнувати систему іншим країнам, бо це і простіше, і думати багато не треба. Але все виявилося набагато складнішим.

Про те, що товариш путін вирішив стати світовим лідером, стало відомо у 2007 році, коли прозвучала його Мюнхенська промова. Він і раніше грішив чимось подібним, але в Мюнхені стало зрозуміло, що він сам повірив у свою велич. Тобто стадія шахрая, який більш-менш вдало дурить оточення, але усвідомлює незмінний порядок речей і те, що він грає роль, – минула. Того року стало зрозуміло, що з ним відбулося фундаментальне зрушення і він справді повірив у дугінські пасіонарні ідеї та власну роль у їх здійсненні. Власне, це вже не так політика чи «геополітика», а скоріше психіатрія. Будь-який добрий фахівець, який спостерігав виступи пацієнта за рік, два або п’ять років до цього, абсолютно однозначно заявив би, що той спікся і зозуля до нього більше не прилетить. До речі, термін «геополітика» широко увійшов до нашого лексикону і сприймається вже легко і невимушено, проте охочі можуть знайти його коріння і того, хто вперше став ним жонглювати, і відкриють для себе багато цікавого.

Для мене залишається загадкою той факт, що така серйозна метаморфоза, яка сталася з Путіним, не запустила відповідних сигнальних ланцюгів провідних спецслужб світу. В їхньому складі обов’язково мають бути фахівці, які дають оцінку дій відомих політичних постатей з погляду психіатрії. Це треба хоча б для того, щоб уберегти власні уряди від укладення договорів чи ще чогось із таким пацієнтом. Але схоже на те, що органи поліції, в яких працюють підрозділи з пошуку серійних убивць, укомплектовано більш серйозними людьми, які здатні складати психологічний портрет підозрюваного за ось такими уривками даних. Там це потрібно для того, щоб знайти злочинця, а тут злочинця шукати не треба, йому просто не можна було дати коїти злочини.

(Далі буде)