Про символи

Уперше опубліковано: 02.04.2018

Авторка перекладу: Світлана

Із серії «До кави»

У дитинстві менs довелося жити на відстані пари днів ходу від Полярного кола, в місцях, де тайга вже закінчувалася і починалася тундра. Навколо були сотні кілометрів безлюдного простору та суцільна дика природа. В ці місця навіть китайці ще не скоро дістануться, щоб спиляти ліс. Коротше кажучи, за п’ять кілометрів від населеного пункту вже була цілком дика природа. Приблизно на цій відстані було кілька сопок, що поросли тайгою, і на одній із них було влаштовано просіку. 

Загалом там можна було кататися на лижах на кшталт нинішнього Буковеля. Тільки підйомників там не було, та й гірських лиж – теж. Каталися на бігових. Як наслідок, спуск із гори був лише по прямій, без можливості змінити напрямок руху. За таких умов падіння були неминучими, і лижники травмувалися, ламали лижі і знаходили собі інші проблеми, але все одно – добиралися до місця й каталися. Це при тому, що температура повітря в основному була нижче -30.

Зараз такі розваги виглядають навіть не екстремально, а тупо. Але, з іншого боку, інша розвага була ще гірша. На той час горілка з магазинів уже зникла, але залишився «Спирт питний» із 96% алкоголю. Його вживали, не розбавляючи, а тому ефект був убивчий. Тож лижі були ще не найгіршим вибором.

Одного разу з товаришем вирішили вирушити на сопку покататися. Кілька разів спустилися, але товариш упав, і в нього відламався носок лижі. На цьому все закінчилося, і ми рушили додому. Зрозуміло, що одна його лижа постійно пірнала у сніг, і рухалися ми повільно. Взимку там світловий день – лише кілька годин, і поки ми вийшли з тайги і до дому залишалося кілометрів зо три, стемніло. За спиною залишилася сопка й сотні кілометрів дикої тайги. Ішли повільно і вже втомилися, хоча вітер був попутний. 

Коли ми вкотре зупинилися перепочити, звідкись із боку сопки долинув незрозумілий звук, але ми точно знали, що пішли звідти останніми. Постояли, прислухалися, і наступної миті звук долинув чіткіше. Можливо, його джерело стало ближчим, а можливо, вітер став сильнішим чи ще щось. Словом, ми почули виття вовка. Якщо не доводилося таке чути у природних умовах – важко навіть пояснити, як це сприймається. За наступні кілька хвилин ми домчали до околиці населеного пункту, і, як нам здалося, ми тоді побили всі можливі рекорди з урахуванням поламаної лижі. Тоді ми пройшли тест на стрес, який когось мобілізує на дію, а когось – вганяє у ступор.

Усе це до того, що різні народи обирають собі анімалістичні символи. Британці, шведи та інші використовують зображення лева, чеченці – вовка, а ось росіяни призначили собі символом ведмедя. Тобто вони малюють двоголового півня чи страуса, але це в них рудиментарно від Орди залишилося, але щойно мова заходить про реальні асоціації, то вони неодмінно повертаються до образу ведмедя, за зразком британського лева, що стоїть на задніх лапах, з вишкіреною пащею та розчепіреними кігтями.

Тут із ними важко не погодитися, бо ведмідь – найбезглуздіша тварина в лісі. Він живе не так полюванням, як мародерством, жере тухле м’ясо, знаходить і вижирає заначки інших тварин, білок, бджіл та інших. При цьому ведмеді легко вбивають ведмежат і в разі наявності апетиту можуть підкріпитися й ведмежатиною. Причому особливого навантаження в екологічній системі лісу чи тайги ведмідь не має. Якщо з лісу зникають вовки чи бобри, то ліс починає змінюватися в якийсь бік у пошуках нової точки рівноваги. А зникнення ведмедя ніяк не позначається на балансі екосистеми. З цієї точки зору росіяни обрали собі досить точний символ.

Але що ж їх так привабило в цій тварині, крім розмірів? Напевно, міць та сміливість? Проте відомо, що ведмідь завжди відступає, якщо йому доводиться стикатися зі зрілим сікачем, який може ведмедеві випустити кишки. Великого здорового лося він теж оминає, а вовчу зграю він точно не буде злити. Напасти він може тільки на свідомо слабшу тварину, яка не може дати відсіч через свої габарити. Ось тут ведмедик може показати себе сильним і лютим. Але в кожної медалі є аверс і реверс.

Ми недарма описали випадок із лижами. На відміну від нас із товаришем, раптова стресова ситуація вводить ведмедя у ступор. Грубо кажучи, ведмідь схильний до сильного страху в разі раптової стресової ситуації. Тоді він завмирає і паскудить із такою силою, що це навіть важко уявити. Що характерно, в осяжній перспективі можна буде побачити, наскільки співвідношення росіян з ведмедем правильне. Чекати на це залишилося недовго, і тоді все стане зрозумілим.