РЕЦИДИВ «ОРДИНСТВА»
За всієї своєї неоднозначності, мабуть, тільки Петро І зрозумів сутність того, що можна було б зробити з його країною і як. На ньому програлися всі містерії, які згодом визначили життя і, напевно, смерть створеної ним росії. Йому було зрозуміло, що треба всіляко розвивати торгівлю, а для цього треба мати те, чим торгувати. Тому треба було створювати промисловість, яка стрімкими темпами розвивалася в Європі.
Але при перших спробах розгорнути щось подібне в себе, Петро майже відразу прийшов до того самого висновку, до якого приходили всі його послідовники: з цим населенням нічого доброго створити не вдасться. Перші партії нащадків знаменитих фамілій, направлених на навчання до Європи, показали суть свого народу – він інертний і зашорений. Замість знань і бажання творити, чада вельмож привозили масу вражень про шинки і продажних дівок, а як бонус – букети сороміцьких хвороб.
Треба зауважити, що Петро це сприймав дуже гостро, бо сам отоварився в Європі такими гангренами, які й звели його в могилу. Але крім несамовитих походів по борделях і шинках, Петро все ж таки вхопив духу Європи, і не тільки в плані знань, а й у жазі створення чогось нового, відкриття нових земель і ринків, звісно ж – для власного багатства і багатства держави. Якщо з прищепленням якихось знань і навичок справа рухалася, хоч і повільно, то з другим компонентом, який можна було б назвати здоровою підприємливістю, було зовсім кепсько. Рабське бидло не хотіло ні працювати, ні шукати багатства. Орда його зламала і виховала в режимі повного послуху, а церква відшліфувала цю рису до блиску.
Одиниці тих, хто не мав цієї якості, не могли вплинути на загальну ситуацію й були швидше аномалією, яка ще більше дратувала царя. Зрештою, він зрозумів, що з цим підлим стадом нічого не збудуєш, і запросив на всі ключові напрями іноземних фахівців. Це було зроблено не з любові до Європи, а з безвиході й ненависті до власного бидла.
Нині атомні підводні човни ВМФ рф борознять глибини моря, що носить ім’я голландця Віллема Баренца. Причому назву дали не голландці, а росіяни, на яких Баренц працював. А крайня східна географічна точка рф, протока, носить ім’я датчанина Вітуса Берінга, як і однойменне море, що омиває північну частину континенту.
Таким чином, ставку було зроблено на іноземців, а власні ділки постійно викривалися в іншій, зовсім неприглядній схильності – злодійстві. Петро особисто карав своїх співвітчизників, винаходячи найнеймовірніші технічні способи розправи. Загалом за життя Петра було зроблено досить багато, але перелом у ситуації так і не настав. Армія іноземних фахівців не змогла запустити індустрію, бо фактично рабовласницька країна була далека від будь-якої ініціативи і не мала навіть сотої частини того ступеня свободи, яка могла привести до руху в потрібному напрямі.
Загалом спадкоємиці Петра засвоїли його уроки, але змогли розвивати ті напрями, які можна було рухати без внутрішніх змін, а саме – захоплювати родючі землі чи торговельні шляхи, проте це було або на заході, або на півдні. Тому для експансії було обрано південний напрямок, і почалися турецькі війни. Однак, на відміну від Петра, та сама Катерина дуже швидко з’ясувала, що самостійна війна – витратний захід, і на нього потрібні гроші. Ось тоді й було взято знаменитий воєнний кредит, який довелося відпрацьовувати наступні сто років.
Як ми вже зазначали, росія була, по суті, злиденною країною, яка не має можливості виробити товару стільки, щоб розплатитися за воєнний кредит, не кажучи вже про те, щоб щось у себе різко розвивати. В цей момент довелося повертатися до споконвічного – ординських традицій. А Орда заробляла грабежами та рекетом. Це єдине, що вона могла запропонувати на продаж, і виявилося, що цей товар має попит. Починаючи з 1770-х років, російські цариці й царі стали здавати свою армію в оренду, і незабаром з’ясувалося, що орендар зацікавлений у тому, щоб російська армія чавила новоутворену Французьку республіку, а згодом – і імперію. Аж надто стрімко Франція розвивалася як промислова держава і як центр нових ідей, здатних перекинути застарілі імперські структури Європи. Англії були небезпечні обидві хвилі новацій, що походять із Франції, а тому вона почала наймати російську армію для придушення тих нових віянь, які йшли слідом за Наполеоном по всій Європі.
Тут росія опинилася, що називається, «у своїй тарілці». Вона вже робила цю роботу під прапорами Орди, а тепер – на замовлення Англії. Словом, на межі 18–19 століть росія формалізувалася як європейський жандарм і ретроградний душитель усього нового. Але весь цей час продовжував працювати петровський імпульс, коли власне населення вважалося неприємним непорозумінням, а іноземці становили ядро офіцерського корпусу армії. У своєму листуванні з наближеними дамами імператор Олександр І не раз і не два нарікав на те, як йому не пощастило з народом і країною. Ба більше, у своїх мріях він бачив себе на місці Наполеона, якому дістався освічений, заповзятливий та активний народ.
Таким чином, росія вжилася в роль громили за викликом і стала таким собі «биком», знаменитим вибивалою часів бандитських 90-х років 20 століття. Але найцікавіше все-таки сталося тоді, коли впала імперія, бо вже більшовики довели ординські скрєпи до їхньої повної та абсолютної досконалості.
(Далі буде)