ПЕТРОВСЬКИЙ ПЕРЕЛОМ
До речі, Петро Олексійович, який Романов, у юнацькому віці особисто відзначився епістолярним жанром у написанні чолобитної кримському хану з приводу данини, яку йому передавав. Аж до 1700 року московія жила як Орда, її поняттями про світоустрій та все інше. До речі, звично платила данину тепер уже кримському хану і не бачила в цьому нічого поганого. Безперечно, у 13 столітті, коли Орда прийшла на землі, що стали московією, вона була виключно прогресивною силою, яка зустріла на своєму шляху щось аморфне та відстале, а згодом за час окупації витягла за вуха до світла та прогресу жителів мокшанських боліт. Щоправда, за цей самий час Захід увімкнув підвищену передачу і помчав уперед, а московити, які тепер стали напівординцями, тільки засвоїли уроки Орди, відстаючи майже від усіх сусідів на один, два або й три щаблі розвитку.
Тільки поїздка Петра до Європи трохи зрушила точку складання для московії. Петро зрозумів глибину прірви, яка відділяла його відсталу країну від Європи, що пішла вперед. Це вимагало радикальних змін, і Петро на них наважився. Розуміючи згубність московського виду православ’я, що підмахує будь-якій окупаційній владі, він жорстко урізав його права, змінив назву московії на росію та переписав історію, щоб відклеїтися від Орди раз і назавжди. Для цього було запрошено німців, голландців та англійців, які почали зводити нові будівлі та споруди, від церков до палаців. Німецькі вчені написали кілька варіантів історії, один із яких було затверджено Петром. Там працював дружний колектив фахівців із фантазією, не гіршою за братів Стругацьких чи Вачовські. Історію було написано у вигляді фантастичного детективу з вигаданими героями, битвами та славетними подвигами. Петро усвідомив принцип економічної доцільності тих чи інших дій.
Але, перефразовуючи відому приказку, можна сказати: «Московія може вийти з Орди, але Орда з неї ніколи не вийде». Однак Петро змінив вектор завоювань, які диктувала ординська суть держави, що зазнала тотального ребрендингу. Тепер експансія пішла на родючі землі України й до моря – Балтійського та Чорного, бо Петро побачив, як процвітає крихітна Голландія, успішно експлуатуючи своє вдале розташування на березі моря. Та й усі відомі йому європейські держави процвітали за рахунок морської торгівлі й виробництва товарів, які стали основою цієї торгівлі.
Як каже поширена думка, Петро прорубав вікно в Європу, але ніхто з його спадкоємців так і не засвоїв призначення цього вікна і як отримувати вигоду з його наявності. Через кілька десятків років у крові російських царів не залишилося і краплі крові Романових, але навіть німецькі, по суті, царі, так і не змогли зрозуміти, яким боком впровадити власну відсталу країну в Європу. Для цього треба було виробляти щось таке, що можна було продавати, а крім лісу, меду, пшениці, соболів і трохи згодом – деяких видів корисних копалин, нічого російського Європі не було потрібно.
Що характерно, на той час московія вже простяглася до східних морів і могла б нарощувати торгівлю вже не з Європою, а з країнами Сходу, але нічого подібного не сталося. Там успішно торгували англійці та голландці, а згодом до них приєдналися і французи, яким треба було діставатися того ж Китаю через половину світу. Росія, маючи вихід до морів, які омивають узбережжя Китаю, і будучи здатною забезпечити сухопутні торговельні шляхи, нічого подібного не робила. У цьому сенсі ніхто так і не поставив просте запитання про те, навіщо треба було захоплювати Далекий Схід, Аляску, Камчатку і Сахалін, якщо не було навіть уявлення про те, що там робити і як використовувати ці землі.
Саме з цієї причини Аляску згодом було продано США. Тобто це був новий ринок для Європи, яка заробляла там нечувані гроші, а для росії це стало тягарем. Хоча була ще одна причина продажу Аляски, яка вказує на досліджувану тут глибину кролячої нірки.
(Далі буде)