БІЛЬШОВИКИ
У попередніх частинах ми ескізно показали те, звідки в московії взялася поліцейщина, бажання не просто гальмувати будь-який прогрес і регресувати не лише самим, а й тим, до кого вони можуть дістатися. Московити просто йдуть до своєї споконвічності – рабсько-ординського стану, в якому вони почуваються найбільш комфортно. Як відповідь на цю аморфність і безтямність, влада вже давно утвердилася в тому, що власне населення й населення окупованих земель – витратний матеріал, про який взагалі не варто піклуватися. Але більшовики пішли далі й показали нові рівні глибини нірки.
Прийшовши до влади, вони не стали облаштовувати життя у своїй країні, базуючись на власних уявленнях про справедливість, а майже одразу перейшли до зараження власною чумою інших країн і народів. Для цього було створено спеціальний орган – Комінтерн. Єдиним його завданням було поширення більшовицьких ідей у всьому світі.
Між іншим, комуністами цю публіку можна називати з великою натяжкою. Якщо вважати основоположником цього руху Карла Маркса, то він прямо вказував на те, що росія не здатна на революцію через відсталість виробничих сил і відносин, а як наслідок – низький рівень самосвідомості пролетаріату. Тобто Маркс припускав, що розвинене індустріальне суспільство неминуче доходить до межі свого розвитку, і факт зупинки загального розвитку вимагатиме нового варіанта руху вперед. Ось комунізм і мав стати продовженням капіталізму. Фундаментальні побудови Маркса вказували скоріше на Англію, Францію чи Німеччину як на колиску нового, комуністичного суспільства саме з причин, зазначених вище.
Об росію він витер ноги і вишмаркався в неї, відкинувши, як зовсім не підходящу для революції. Між іншим, той самий Маркс чітко вказує на коріння росії – на ординську московію і повністю відкидає її зв’язок із давньою та славетною Руссю.
За великим рахунком, жодної пролетарської революції не було. Ми не раз писали про те, що зміну влади навіть переворотом назвати важко, а революцією – тим більше. І провели цей захід аж ніяк не вихідці з пролетаріату, а цілком заможні суб’єкти, які володіли засобами виробництва, капіталами та іншими речами, якими пролетар не може володіти за визначенням, на те він і пролетар. Достатньо подивитися на дідуся Леніна і на його біографію, щоб зрозуміти тотожність його відношення до пролетаріату і футбольного свистка – до органу кафедрального собору.
Але ось що характерно: купка бандитів та авантюристів, що прийшла у владу, дуже швидко відчула тональність ставлення як до підконтрольного населення, так і до того, що відбувається навколо, а тому швидко зорієнтувалася, що треба робити. Практично з перших кроків своєї влади більшовики ставилися до черні як до бруду. За найменшої необхідності застосування сили вона застосовувалася в жахливій диспропорції, що призвело до мільйонних жертв. Причому облік цих жертв ніколи особливо ретельно не вівся, бо сказано – прах до праху, і на цьому все.
Але в цьому випадку нам цікавий інший, зовнішній аспект діяльності більшовиків. Вони видозмінили теорії Маркса, доповнивши їх своїми дослідженнями, що зрештою вилилося в іншу теорію, пізніше відому як «марксизм-ленінізм». Головну відмінність від вихідної теорії ленінізм показав у причинах виникнення революційної ситуації. Згідно з Леніним, Троцьким, Свердловим, а потім – і Сталіним, цим самим Рубіконом має стати не досягнення капіталізмом своєї крайньої точки розвитку, а якась катастрофічна подія, що руйнує нормальне життя в заможних країнах. Такою подією було визнано велику, а бажано – світову війну. Ці теоретики легко затикали Маркса за пояс, педалюючи тим, що Маркс не дожив до світової війни, тому просто фізично не міг вирахувати цей найважливіший чинник.
І тут коло замкнулося. Стали на місце гасла Леніна про необхідність війни і взагалі його знамените гасло «Чим гірше, тим краще». Війна повинна була принести хаос, а лише в хаосі більшовики могли здобути перемогу. Несіння хаосу назовні, з насадженням найжорстокішої дисципліни і рабської праці в себе, стали основою нової Орди.
(Далі буде)