Спекотне літо сорок першого (Частина 1)

Від редакції

Багато хто помітив, що майже щоранку ми публікуємо архівні статті, перекладені українською. Саме такий формат ми б ніколи не запустили, якби це не було повністю покладено на пані Світлану. Для перекладу ми обираємо ті матеріали, які на наш погляд, актуальні і зараз або які були передбаченням чи попередженням, і з цього приводу хочу звернути увагу  на три аспекти.

Перше. На редакційну пошту час від часу приходять листи, в яких є зауваження про те, що переклад був лінійним і від цього було щось втрачено. Те саме пишуть і під частиною матеріалів. Останнє, що впало у вічі – втрачена гра слів «дровосєкі» і «дроворуби». Так от, у оригінальному тексті слово дровосєкі вимагало впіймати одношарову гру слів, але всі розуміють тонкощі як української, так і ворожої мови і тому в перекладі вийшла двошарова гра слів. Чи це не круто? Ви зрозуміли жарт за двома шарами прикриття і цьому треба радіти, а не дорікати на це, чи не так?

Друге. Так склалося, що саме такі архівні матеріали я відправляю на переклад десь після 22-ї і коли Світлана з ними  працює – не відомо, але на ранок ви бачите публікацію і маєте привід для критики, навіть не розуміючи, коли і як робиться переклад. І ні, це – не машинний переклад, оскільки я дуже часто пояснюю Світлані специфічні терміни або що я мав на увазі, і мені зрозуміло, в чому саме виникли труднощі. Просто заради інтересу, подивіться скільки таких статей було перекладено серед ночі.

І третє. Коли почалася ця робота з архівами, серед актуальних виявилися статті наших авторів. Те, що я особисто знайшов в архіві і що написано Тимуром Литовченко – вивів у окрему категорію, вхід в яку – згори головної сторінки. Але є матеріали інших авторів, які ми, в знак поваги і з огляду на актуальність текстів, теж піднімаємо з архіву і коли треба – перекладаємо. Як відомо колегам, частини авторів вже нема з нами, бо вони пішли в кращий світ. І от зараз, пропонуємо матеріал, авторства пана Ярослава, який зник з початком широкомасштабного вторгнення. То ж, я мав це пояснити усім, щоб ніхто не втрачав час і нерви на зайві рухи. А зараз – стаття Ярослава про Другу Світову.

***

Автор: YAROSLAV

Дата першої публікації: 21.06.2016

Мы раздуваем пожар мировой,
Церкви и тюрьмы сравняем с землей.
Ведь от тайги до британских морей
Красная Армия всех сильней.
П. Григорьев, 1920 г.

22 червня – день скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Щороку ця дата непокоїть душі людей, особливо старшого покоління. Українці мають вшановувати світлу пам’ять дідів і батьків не під фальшиво-цинічні звуки фанфар, не під прапорами гнобителів і катів нації, а у щирій молитві за упокій душ загиблих.

Втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР, які за різними джерелами становлять біля 27 мільйонів.

Окрім воєнних втрат за 1944-1953 роки в Галичині, на Волині й Рівненщині було репресовано, лише за офіційними даними, 500 тисяч осіб, із них заарештовано 134 тисячі, убито понад 153 тисяч, виселено за межі України 203 тисячі. С. Грабовський свідчить: «Не оминув «призов до ҐУЛАҐу» і Східну Україну: оскільки тут пік репресій був уже позаду, то йшлося про дещо менші цифри, до 200-250 тисяч людей, у тому числі немало за те, що неправильно висловилися з приводу новітньої тісної співпраці більшовиків та нацистів. Звучить як страшний анекдот, але це історичний факт: навіть у липні та серпні 1941 року НКВД та суди ще відправляли людей у сибірські табори за «спроби зрадницьки підірвати радянсько-німецьку дружбу».

Відкриємо монографію «Советский Союз в годы Великой Отечественной войны: 1941 – 1945», с. 692: «…окупаційні війська і німецькі ВПС зруйнували повністю в СРСР, тобто підірвали, спалили, зруйнували дотла… 1700 міст, 70000 сіл і малих населених пунктів.., 98000 колгоспів (їх матеріальну базу, будівлі, ферми, сховища), 1876 радгоспів з їх селищами», тощо».

І навіть не виникало запитання: а для чого, власне, загарбникам масово спалювати будівлі, хліб, різні матеріали, коли вони все це й так уже захопили, а отже, могли вжити собі на користь? Звичайно, були бомбардування та обстріли, але аж ніяк не умисні масові підпали та руйнування з боку вермахтівських зайд.

А от «свої», виявляється, на цьому серйозно спеціалізувалися. Так, Верховний Головнокомандувач Й. Сталін наказом № 0428 від 17 листопада 1941 р., під грифом «секретно», вимагав (Скрытая правда.., 1992, с. 211-215): «Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40 – 60 км углиб від переднього краю і на 20 – 30 км праворуч і ліворуч від доріг. Для знищення населених пунктів у вказаному радіусі негайно кидати авіацію, широко використовувати артилерійський та мінометний вогонь, команди розвідників, лижників і підготовлені диверсійні групи, споряджені пляшками із запалювальною рідиною, гранатами і підривними засобами» (ЦАМО СССР. Ф. 353. Оп. 5864. Спр. 1. Арк. 27). Виявляється, нестачі у боєприпасах і особовому складі Червона армія на ту пору не відчувала.

І цей наказ Сталіна виконували! Ще й вибачалися за те, що «до отримання наказу Ставки у цій справі … виявляли лібералізм…». Але тепер, доповідав 21 листопада воєнком 53 кавалерійської дивізії батальйонний комісар Гомазков, «в нашій дивізії цього нема. Тільки за 19 і 20 листопада нами спалено чотири населені пункти… особисто спостерігав, як ці населені пункти були охоплені полум’ям. З цією метою створюємо спеціальні групи бійців… У подальшому ваші вказівки будуть виконуватися з іще більшою наполегливістю…». А вже штаб 5-ї армії без жодних «ліричних» відхилень рапортував 25 листопада про десятки – у списку наведені назви 53-х населених пунктів, серед яких 18 було «спалено військами повністю», 30 «спалено частково», 2 «зруйновано артилерією», а від решти «залишилося 5-6 будинків». Крім того, «організовано 9 диверсійних груп чисельністю по 2 – 3 чол. і відправлено в тил противника із завданням підпалення». (ЦАМО СССР. Ф. 326. Оп. 5045. Спр. 1. Арк. 62 – 63).

Однак «на горі» навіть така старанність видавалася замалою, і вже 27 листопада командувач Західного фронту генерал армії Жуков видав ще один – і теж секретний наказ за № 01126, у якому, зазначивши, що подекуди командири з’єднань і частин, «побоюючись «оточення», не вживали жодних заходів» щодо виконання відомого наказу Верховного Головнокомандувача, далі зокрема вимагав: «Одночасно із пристосуванням населеного пункту до оборони складати план і здійснювати підготовчі заходи щодо знищення шляхом руйнування або спалення всіх життєвих центрів, будівель, запасів продуктів і матеріалів у випадку змушеного залишення населеного пункту». І далі – знову йдуть численні донесення про виконання тих варварських наказів…