Автор перекладу: Світлана
Зараз у Франції живе багато наших громадян, і швидше за все, де б вони не знаходилися, вони обов’язково бували в Парижі, ну, а там є набір місць, де просто не можна хоча б раз не відзначитися. Одним із таких місць є Люксембурзький сад. Про нього багато написано, і кожен хоча б раз чув пісні, в яких є слова про нього. Найчастіше публіка обмежується локацією центрального фонтану, звідки добре видно сад і власне Люксембурзький палац.
Але якщо залишити палац за спиною і від фонтану піти у праву алею, то дуже скоро можна виявити щось знайоме, а саме – статую Свободи, ту саму, чия збільшена копія стоїть на острові у Нью-Йорку. Власне кажучи, якщо не знати, що вона є десь у саду, її можна й не помітити. Принаймні, для мене вона відкрилася зовсім несподівано, серед весняної зелені. Тож якщо хтось опиниться в тих краях, рекомендую знайти її, бо зараз вона має особливий символізм, тим більше для нас.
Цікаво, що статую роботи скульптора Фредеріка Бартольді народ Франції подарував народові Америки на знак дружби та визнання того, що США стали бастіоном свободи. 28 жовтня 1886 року її було офіційно відкрито у присутності чинного президента Гровера Клівленда. Відтоді скульптура не лише стала символом Нью-Йорка та США, а й неначе вказувала іншим народам, що справжня свобода живе саме тут. Покоління мігрантів, які дістаються до США з Європи морем, насамперед бачили саме її.
Але ось минув час, і ця статуя стала символом зворотного процесу. З приходом нинішньої адміністрації свобода починає не просто згортатися, а винищуватися. Вже зупинено або повністю демонтовано інститути, створені якраз для того, щоб утверджувати цінність свободи в різних її проявах. Під ніж пішли спеціалізовані дослідницькі центри та потужності мовлення. Пам’ятаю, як у юності ночами шукав «Голос Америки з Вашингтона» і як його шалено придушували конторські глушилки. Радіостанція вела мовлення блоками по 15–20 хвилин і переходила на нову частоту, бо попередню заповнював шум, який зараз називають РЕБом. Тож конторі не вдавалося заглушити цей голос, а Муск та Трумп – змогли.
І це при тому, що ці діячі вже неодноразово заявляли, що вони повернули «свободу слова». Тут можна сказати лише одне: вони не збрехали, коли стверджували таке, але не закінчили фразу. Вони повернули власну свободу слова і тепер можуть нести будь-яку нісенітницю, яка їм заманеться. Ну, а в Конгресі вже озвучено ініціативу визнавати тих, хто не схвалює політики Трумпа, психічно хворими. Чи не правда, це щось нагадує? Для американців це незвичний досвід, а ми це вже бачили. Це – ознаки диктатури, що насувається.
І ось Європарламент уже звернувся до США про повернення статуї Свободи додому, до Франції, бо тепер у США вона недоречна та й не потрібна вже тим, кого обрав народ Америки. А ми ж недаремно вище написали про те, що статуя була подарунком народу Франції народові США. І якщо американський народ обрав собі такий уряд, то, напевно, і статую можна встановлювати іншу. Принаймні, в Білому домі вже помічено кітч у вигляді відредагованого Національного меморіалу «Маунт Рашмор»:
Як бачимо, на ньому до портретів президентів Вашингтона, Джефферсона, Рузвельта і Лінкольна додано портрет Трумпа. І справа тут не в тому, що холуї вирішили глибше лизнути, а що цей кітч там знайшов позитивний відгук. То чому б замість статуї Свободи не поставити скульптуру гольфіста з чубом? Це саме те, що відповідає поточному моменту.