Автор перекладу: Світлана
Сьогодні ненароком зачепився за репліку держсекретаря США Рубіо, яку кожен може прочитати самостійно, а я наведу її зміст. Він заявив про те, що США провели деіндустріалізацію, і настав час все повернути на місце. Власне кажучи, він розповідає приблизно ті самі речі, що й Трумп, який постійно повторює, що треба повернути в США промисловість. І загалом, ці тези добре заходять публіці, яка підтримує нинішню адміністрацію Білого дому.
Еге ж, запустимо промисловість і вироблятимемо все те, що вже десятиліттями штампується в тій самій Азії, наприклад, і потім завозиться до США як готовий виріб. Зрозуміло, що передусім ідеться про Китай, хоча промисловість виїжджала і в інші країни, Індію, наприклад, або В’єтнам. І для публіки стає очевидним, що ті ж китайці відібрали в американців робочі місця…
Але ось ці заяви дуже сильно смердять плановою економікою, коли ринок не працює зовсім, а ним керують директиви та інші речі. Загалом вони зараз рухають щось схоже на план «розвороту сибірських річок» у совку. І що найнеприємніше в цій риториці, що Трумпу взагалі можна пробачити, що він несе подібну дикість, як мінімум з двох причин. Перша – очевидна: ніхто з нас не може гарантувати, що в його віці не нестиме ще дикішої дикості, а друга – «він же пам’ятник», у сенсі – президент, перекритий повним імунітетом.
Якщо він просто зараз вийде і заявить, що треба викопати ще один океан, то йому за це нічого не буде в принципі, бо немає жодних механізмів ні оцінити подібні промови, ні протистояти їм, тому що весь державний апарат обслуговують особи, які повторюють цю нісенітницю як щось саме собою зрозуміле. Але при цьому той самий Рубіо набагато молодший за Трумпа і повинен розуміти хоча б елементарні речі, які рухають подібні процеси.
Наприклад, більшість промислових підприємств США поїхали до того ж Китаю в режимі ринку. Ніхто їх туди не випихав, а вони пішли по ту саму вигоду, про яку каже Трумп. Туди було варто виїжджати саме великим промисловим підприємствам на кшталт металургії, машинобудування та іншого просто тому, що в Китаї була не просто дешева, а по суті – дармова робоча сила. Мало того, що вона коштує на порядок дешевше, то там ще немає профспілок та іншого головного болю, який може зробити вирвані роки будь-якому промисловцю.
Звісно, це був не єдиний чинник, що вплинув на масовий виїзд, але один з основних. Завдяки цьому переходу в нові локації вдалося рішуче зменшити витрати виробництва і тим самим або отримати більший прибуток, або знизити ціну на кінцеву продукцію, або те й інше одночасно. Простіше кажучи, виїзд було зумовлено ринковими механізмами, а не шляхом регулювання, і ось зараз це все розвертається зусиллям волі, а не ринковими умовами.
Адже якщо просто нав’язати повернення в США, то в такому разі робочі місця теоретично повернуться, але якщо американським робітникам доведеться платити кратно більші зарплати, ніж в інших юрисдикціях, забезпечувати їх соціалкою та іншим, то витрати стрімко зростуть, а вартість кінцевого продукту – зросте або впаде частка прибутку. Американці побачать ціни на товари, виготовлені суто в США, такими, від яких їм стане погано. Або ж доведеться різати зарплати до рівня тієї ж Індії, наприклад, щоб зберегти конкурентоспроможність. Ось так Трумп має намір зробити Америку великою знову? Ну що ж, як кажуть, хай бог помагає.