День народження імператора, або…

Авторка перекладу: Світлана

Із серії «Невгамовний імператор»

З гучним клацанням імператор закрив валізу і змахнув піт зі свого лоба, який закінчувався чи починався приблизно на потилиці. З дитинства він знав про те, що лоб повинен бути значним, бо це ознака розуму і навіть геніальності. От узяти Леніна. Відразу видно, що людина була сильного розуму, хоч і кволої зовнішності. А в  нього лоб виявився навіть більшим, ніж у Леніна, а у своїй геніальності він уже давно не сумнівався. Поглянув у дзеркало і вже вкотре переконався, що він виглядає як натуральний геній, ось тільки з підлеглими йому не пощастило. А ті – тихо сиділи за дверима й чекали, доки імператор повернеться із вбиральні в зал для нарад, і він не просто повернувся, а увірвався до залу, як фурія.

– Де подарунок, я вас питаю? Ось ти що мені обіцяв?

Зі свого стільця зірвався військовий з великими зірками на погонах. Його обличчя нагадувало ще совковий кирзовий чобіт, яким постійно довбали об якусь тверду поверхню, а між ударами також регулярно вступали в субстанцію, що віддалено нагадувала повидло. Він треновано «поїдав» начальника очима, але сказати зміг лише кілька слів.

– То це… Нам би мобілізацію…

– Сідай!

– А ти? Що ти мені обіцяв?

З іншого кінця столу підвівся бородатий чоловік, одягнений у спідницю та дивного вигляду шолом, з антеною на самій його верхівці. Він був прикрашений, як різдвяна ялинка, тільки виблискував дорожчими бліками. Чоловік відкашлявся і співучо почав свою відповідь.

– Ми ж попереджали, що доки язичники…

– Давай далі, це ти лохам розповідати будеш. Давай конкретно!

– То ж це… ваша величносте, ми ж виготовили та освятили ікони з вашим ликом і поставили прямо на установки первинного очищення. Можете подивитися відео, обряд освячення зроблено за всіма канонами. Навіть мощі Рюрика прикладали до ікон, але вони все одно не спрацювали. Я нічого не хочу сказати проти цієї ідеї, але, може, треба було інший лик використовувати? Але ж ви самі сказали, що ваш грізний вигляд розлякає всі дрони…

– Ясно! Нічого вам не можна доручити. Навіть подарунок на день народження. Між іншим, ви там шепотілися по кутках з приводу гімнастки, а вона мені подарунок уже зробила – стала на «місток». Що б ви розуміли, вона як вранці стала, так стоїть і досі, щоб мене порадувати. А ви? Що там угорі, зовні так гримить? У жовтні гроз не буває. Як воно сюди долетіло? Ось ти!

Імператор тицьнув очима в непоказного чоловіка в дорогому костюмі і з ще дорожчою краваткою. Той підвівся і примудрився заїкатись, навіть нічого не кажучи. Він спробував стати у стійку «струнко», тільки в нього вийшло це комічно і непереконливо.

– Хто мені розповідав, що наше ППО порве все, як Бобик грілку? І що це за звуки?

Присутні сиділи тихо, втиснувши голови у плечі. А у чоловіка з шоломом з антени виразно вилітали сигнали азбуки Морзе: три крапки, три тире, три крапки. Як не крути, а подарунка імператору ніхто не зміг піднести. Той обвів усіх докірливим поглядом і вже тихо і втомлено скомандував:

– Геть звідси всі!

Зал тихо й миттєво спорожнів, і в ньому він залишився сам, на вершині своєї влади, ніким не зрозумілий і не оцінений. Останній із тих, хто залишав приміщення, нещільно прикрив за собою двері, і в тиші, що утворилася, імператор виразно почув якийсь шурхіт, що долинав із приймальні через прочинені двері. Там нікого не мало залишитися, бо нарада була таємна і зайві вуха були зовсім не до речі. Імператор вийшов у приймальню і побачив незнайомця, який улесливо зірвався зі стільця, глибоко вклонився імператору на знак вітання та поваги.

– А ти хто такий? З якого питання? З особистого?

Незнайомець розігнувся, і перед поглядом імператора з’явилася блукаюча посмішка незнайомця. В ній було явно щось недобре. І поки імператор міркував, що тут відбувається, незнайомець тихо і навіть солодко відповів.

– Можна й так сказати. З особистого. Тільки це особисте – ваше.

– Чорт забирай, що це за ребуси такі? Хто ти такий? Відповідай негайно, бо швидко дізнаєшся ціну мого гніву!

– Не звольте гніватися. Людина я маленька і не варта гніву імператора.

Відповідь трохи заспокоїла, але ясності ніякої не внесла. Імператор видихнув і вже без пафосу спитав.

– То хто ти і що тут робиш?

– Я – столяр. Прийшов мірку зняти…