Автор перкладу: Світлана
ЄМЕН
Американська авіаносна група на чолі з авіаносцем Harry S Truman продовжує завдавати ударів по єменських хуситах. Сьогодні вночі було атаковано цілі в порту Ходейда, в місті Забід і в населеному пункті Аль-Хазм. Напередодні ввечері було завдано удару по офісах хуситів у районі Аль-Джауф, на північ від Сани. Як повідомляється, під час цих кількох ударів цілями були штаб-квартири та будинки високопоставлених представників хуситів, радари, системи ППО, ракетні системи, сховища безпілотників, склади зброї. Як результат, рано-вранці з’явилося перше ім’я знищеного «командира» хуситів. Ним виявився Абд ар-Раб Джафран – голова служби безпеки лідера хуситів Абд аль-Маліка аль-Хуті.
Нагадаємо, раніше повідомлялося про те, що вдалося знищити не менше шести командирів хуситів, але якщо це були точкові удари саме з метою знищення конкретних персонажів, то дуже підозрілим виглядало те, що імен не було названо. І ось, що називається, «перший – пішов». Крім того, самі єменці повідомили про те, що в суботу, 15 березня, американські військові атакували захоплене хуситами «ізраїльське судно» Galaxy Leader у порту Ходейди. За даними телеканалу «Аль-Масіра», по судну було завдано не менше двох авіаударів. Судно Galaxy Leader, яке йшло з Єгипту до Індії під прапором Багамських островів, було захоплено хуситами в листопаді 2023 року. Екіпаж було звільнено в січні 2025 року.
Своєю чергою, самі хусити повідомили про те, що вони знову атакували авіаносець Harry S Truman балістичними ракетами та безпілотниками. Американське командування у відповідь на це повідомляє: цими ударами хусити не досягли мети, і ні сам авіаносець, ні кораблі ескорту не зазнали жодної шкоди. Втім, командування угрупованням підтверджує перехоплення 11 безпілотників хуситів, запущених по авіаносцю 16 березня. Про балістику нічого сказано не було. Щоправда, й самі хусити не особливо живописують, що їм вдалося вразити і тим більше – втопити авіаносець, але заявляють, що мають намір атакувати всі американські кораблі та судна, що перебувають в Аденській затоці та Червоному морі.
І тут виникає досить дивна ситуація, яка не грає на руку американським військовим. Можливо, будь-яким іншим спостерігачам це не надто помітно, а в наших реаліях це одразу впадає у вічі. Обидві сторони оперують переважно тим, що вони завдали ударів, і приблизно описують те, чим саме це було зроблено і якою кількістю зброї. А ось конкретних результатів особливо не помітно. Це нагадує запуск пари-трійки сотень Шахедів, виконаних лаптями, і якийсь мінімальний профіт від цієї гігантської кількості засобів ураження. Зрозуміло, якщо Шахед прилетів у чийсь будинок, то це трагедія, але коли йдеться про майже три сотні апаратів і лише пару влучань, то це має зовсім інший вигляд.
Приблизно те саме виходить і в цьому випадку. Одна сторона розповідає про те, що завдала ударів по ППО, складах і штабах противника, а інша – що завдала удару по авіаносцю. Причому коли удари по штабах та офісах продовжуються на третій день атак, то вигляд це має дивний. Якщо перший удар по таких об’єктах ще може мати якийсь сенс, бо ж навіть уночі там цілком можуть бути якісь військові, то бити по «офісах» на третій день може тільки відчайдушний оптиміст.
Хусити позиціонують себе як партизанський рух, з усіма наслідками, що випливають із цього. Тобто на початку, коли вони закусилися з Ізраїлем і взагалі – Заходом, там були готові саме до такої реакції у відповідь, а тому там усе максимально розосереджено як стосовно особового складу, так щодо заліза. І тому, хоч би якою високоточною не була ваша зброя, все одно знадобиться чітке цілевказування, з чим явно є проблеми. Плюс до того, коли йдеться справді про якийсь ППД великої військової частини, з казармами, штабами, складськими комплексами та іншим, то удари, подібні до тих, що завдаються зараз, можуть мати сенс, але тільки в першій хвилі.
Адже навіть у совку, 40 років тому, будь-які навчання починалися з того, що військова частина, в моєму випадку – батальйон, при першому ж сигналі військової загрози одразу збирається по тривозі, виганяє всю техніку, вантажить матеріальну частину і йде з ППД у певне місце лісів, де розосереджується на великій площі, щоб ускладнити противнику можливість націлювання своїх засобів ураження. У партизанського, по суті, формування, все це має бути відпрацьовано в набагато вищому ступені, до того ж, крім розосередження, там безумовно застосовуються максимальні засоби маскування та укриття всіх своїх активів. Ну а після того як уже завдано перших ударів, то розосередження й маскування буде реалізовано максимально.
Звісно ж, зараз цей регіон повністю накрито всіма засобами електронної розвідки, і можна не сумніватися в тому, що там сканується буквально все з повітря та космосу, але є нюанс. Під час першої атаки, наскільки можна зрозуміти, американська авіація застосовувала найдешевший засіб ураження – кориговані півтонні авіабомби, кожна з яких коштує пів мільйона доларів. Ракети коштуватимуть ще дорожче. І ось якщо хуситам вдалося значно розосередити свої активи, а кожен удар американського угруповання таки влучає в ціль, то навіть у цьому випадку захід матиме дуже високу вартість на тлі зовсім не порівнюваної шкоди, якої вдалося заподіяти противнику.
Просто зазначимо, що суто теоретично ця операція може мати три цілі або їх комбінації. Перша і найважливіша – змусити хуситів припинити завдавати шкоду судноплавству в районі Баб-ель-Мандебської протоки або місця з’єднання Червоного моря з Аденською затокою. Друга – знищити військовий потенціал та командування хуситів, і третя – спробувати показати публіці, як своїй, так і іранській, рішучість нового президента США. Кожен може самостійно оцінити, наскільки вдалося досягти хоча б однієї з наведених цілей.
Але якщо після всього цього хусити продовжать «кошмарити» судна в Червоному морі, то це вже буде удар по адміністрації Трумпа, бо стане демонстрацією нездатності вирішити поставлені завдання військовими цілями. Адже авіаносна група завжди була «Ultima ratio regum», і демонстрація нездатності досягти необхідного результату цим інструментом стане дуже негарним чинником у тривалій перспективі. Тобто хусити можуть на практиці продемонструвати ліки від «американського молота». Ну, і якщо Трумп сам говорить про те, що це все – привіт Ірану, то відсутність конкретного результату може ще більше переконати рушників у тому, що навіть із такою загрозою можна успішно боротися. Просто треба застосовувати необхідні засоби протидії.
Ситуація перебуває в розвитку, і поки що незрозуміло те, коли командування чи політичне керівництво вирішить, що настав час усе це закінчувати, але наразі немає підстав вважати, що ці удари захопили хуситів зненацька. Ба більше, якщо їм вдасться хоч чимось влучити в авіаносець або корабель ескорту, це матиме взагалі непередбачувані наслідки. Але ж у цьому випадку американська ескадра б’ється з противником явно не своєї «вагової категорії». Це не Китай чи росія, і навіть не Іран, і тому було б бажано прораховувати ходи у стилі «а що, якщо…», але зараз у Білому домі рахувати нема кому.
Там іде суцільний потік свідомості про анексію Гренландії, наприклад. Про що можна говорити, якщо у вихідні Трумп у ході інтерв’ю серйозно заявив про те, що він має намір анексувати Аляску? Діду не було кому підказати, що Аляска давно належить США. Так що прораховувати довгі схеми і грати в стратегію там нема кому. Досить того, що Трумп грає в гольф, а Муск – у косяк. У будь-якому разі подивимося на те, у що все це виллється, але щось підказує, що нічого позитивного для США тут не вигорить.
СИРІЯ-ЛІВАН
Дещо зовсім несподіване, принаймні для нас, відбувається зараз у Сирії. Як ми пам’ятаємо, ізраїльський уряд ухвалив рішення про формування такої собі буферної зони на своєму північному кордоні. Частково вона розташована на території Лівану, а її основна частина – на території Сирії. Залишмо осторонь обґрунтування таких рішень просто тому, що уряд Нетаньяху змінює свої рішення і стратегію просто на ходу. Так, наприклад, війну в Секторі Газа було заточено на повне знищення Хамасу, але тепер це питання так не стоїть. Удари по ліванській Хезболлі теж мали на меті знищення її військового потенціалу, а ізраїльські коментатори після початку сухопутної фази війни з Хезболлою розмірковували про те, де зупиниться ЦАХАЛ – уздовж берега річки Літані чи дійде до Бейрута, як це вже одного разу було.
Якщо зараз послухати ці молодецькі роздуми цих ізраїльських фахівців, то виникає питання щодо їхньої адекватності, бо після чергового та повного провалу їхніх прогнозів вони влаштовують якісь турне з «творчими вечорами», роздають власні книжки з автографами і продовжують віщувати наступні прогнози, які гарантовано не здійсняться. Але тут уже не про журналістику чи «експертів», тут – про бізнес, а його основний принцип – «Попит народжує пропозицію», і якщо ця пуста балаканина непогано продається, то чому б і ні? Кашпіровський теж давав «творчі вечори», а один наш діяч продавав чарівні пірамідки, ось тільки не знаю, з автографами чи ні.
Так от, ці фахівці якраз і розповідали про те, що ймовірність зіткнення ізраїльської армії з підрозділами нового уряду Сирії досить велика і з часом – зростає. Звісно ж, їм видніше, і з урахуванням бекграунду лідерів нинішнього керівництва Сирії такі підстави, безумовно, є. Але не варто забувати про те, що представники нової влади натерпілися від Асада і його поплічників набагато більше, ніж від Ізраїлю, і логіка подій показувала, що саме в тому напрямі відбуватимуться якісь силові акції. Військові сутички в Латакії, населеній алавітами – основою режиму Асада, якраз і вказували на подібний варіант розвитку подій, але щойно стало відомо про те, що і про Хезболлу в Сирії не забули.
І справді, хезболлісти досить упевнено почувалися на території Сирії, вздовж кордону з Ліваном і в тих місцях, які контролювали іранські підрозділи. Тож і на їхніх руках є маса «подвигів», пов’язаних із тортурами та вбивствами сирійців. Тому після падіння режиму Асада вони практично миттєво втекли до Лівану, відчуваючи щось недобре, що з ними може зробити «вдячна» місцева публіка. Але такий відхід дуже дорого коштував хезболлістам. По-перше, вони втратили сухопутний коридор до Ірану, а по-друге, вони активно брали участь у промисловому виготовленні, а потім і контрабанді каптагону – дешевого наркотику, різновиду амфетаміну.
Це важливий момент, який зазвичай виводиться за дужки, а без нього буде складно зрозуміти те, що і як там відбувається. Завдяки своїй дешевизні препарат активно розповсюджується як у регіоні, так і за його межами. І саме Хезболла активно здійснювала саме оптові перевезення препарату. Між іншим, ходять наполегливі чутки про те, що критичну частину промислового обладнання для виробництва речовини було завезено з країни, де виготовляють матрьошки та балалайки. Саме це обладнання і дозволило досягти мізерної собівартості продукту. До речі, Дональд Трумп любить розповідати про те, як він бореться з наркокартелями, а тут він якось не відзначився.
Щоб розуміти масштаби бізнесу, який розпочинався у виробничих приміщеннях у розташуванні танкової дивізії, якою командував брат Башара, чи то Шахер, чи то Махер, слід зауважити, що, за найскромнішими та підтвердженими даними, за межами Сирії у 2021 році було затримано вантажів каптагону на суму 5,7 мільярда доларів. Очевидно, що незатриманої частини було набагато більше. Проте навіть наведена сума в рази перевищила основну позицію офіційного експорту Сирії – продуктового. По суті, Сирія жила з каптагону, і Хезболла брала в цьому процесі найактивнішу участь, і, напевно, саме цей бізнес був основним джерелом її фінансування. І ось ця тема теж – прикрилася.
А все це до того, що причин для антагонізму Хезболли та нового уряду Сирії – хоч відбавляй, і буквально у вихідні сталася різка ескалація цього протистояння. За даними моніторингової групи The Syrian Observatory for Human Rights (SOHR), між членами ліванського клану стався конфлікт із членами «бригади» Алі бін Абі Таліба, пов’язаної з міністерством оборони Сирії. Конфлікт переріс у поножовщину, під час якої було вбито ліванця. Після цього ліванці заманили членів сирійської «бригади» на свою територію, де розправилися з ними. За кілька годин на контрольно-пропускному пункті біля Аль-Касри ліванська армія передала сирійській владі тіла трьох загиблих.
У відповідь сирійці підтягли до кордону з Ліваном свої підрозділи, включаючи ствольну й ракетну артилерію, та розпочали справжній заміс. Ліванські джерела передають, що з території Сирії ведеться безперервний обстріл позицій Хезболли в районі Бекаа, на сході Лівану. Застосовуються як стрілецька зброя, так і міномети і ракетні установки. У Мережі з’явилося багато відео, на яких чітко видно, як у бік хезболлістів працюють сирійські РСЗВ. І це при тому, що офіційний Дамаск не погрожував дійти до Бейрута.
І виходить дивна ситуація. Бібі вже злився з активної фази протистояння з Хезболлою, а нова сирійська влада – навпаки. Причому в хід одразу ж пішла найважча зброя, яка є в їхньому розпорядженні. Це наводить на певні міркування, зокрема про те, як у цьому випадку виглядає формула: «Ворог мого ворога – мій друг»?