«День Победы, как он был…» (Частина 4)

«НЕПЕРЕМОЖНА І ЛЕГЕНДАРНА?»

Як видно з попередньої частини нашого огляду, на думку Віктора Суворова, причиною невдач РСЧА у вирішальні перші десять днів вторгнення Вермахту на територію совка стала повна неготовність військ до організації оборони. Малося на увазі, що війська не тільки не готувалися до оборонних боїв, а й не мали плану оборони як такого. Подальші коментатори навіть використовували термін «перегони на час», маючи на увазі ситуацію, що обидві сторони не мали плану на випадок, якщо противник почне наступ раніше, і критичним стало те, хто перший закінчить розгортання військ і завдасть першого удару. За Суворовим, саме перший удар, який повалив перший ешелон військ, став фатальним для РСЧА. Мало того, цим пояснюється втрата управління військами на першому етапі бойових дій.

Звісно, така версія набагато правдоподібніша за офіційну, згідно з якою хмари диверсантів, закинуті в тил совкової армії, порушили всі лінії зв’язку і тому було втрачено оперативне управління військами. Справді, офіційна версія має право на життя лише в тому випадку, коли немає можливості одержати картину подій від іншої сторони або просто збоку. Проте жодних підтверджень закидання масових десантів у тил РСЧА немає. Звідси випливає, що або зі зв’язком усе було нормально, або окремі випадки пошкодження ліній зв’язку були справою рук місцевих жителів, які мали такий ступінь «вдячності» совковій владі за півтора року її присутності, що хоча б таким чином хотіли поквитатися, хай і частково.

Версія Суворова каже про те, що навіть за наявності цілком стійкого зв’язку з військами, поки не почався їх масовий відхід, Генштаб просто не спускав жодних вказівок у плані оборони, бо чіткого плану оборони просто не було. Незважаючи на численні запити керівництва з’єднань, що стояли біля кордону, москва не дала вказівок військам про перехід в оборону, за що вони й поплатилися.

Загалом ми згодні з висновками Суворова, проте постає запитання: як, маючи перевагу в живій силі, багаторазову перевагу в кількості і якості техніки та озброєнь, можна було примудритися повністю провалити не просто окремі ділянки фронту, де противник точково створив перевагу, а весь фронт? Адже логіка підказує, що той самий Гудеріан зі своїми танковими групами, обійшовши Брест із півночі та півдня і вклинившись глибоко в тил совкового угруповання, залишив із флангів просто жахливе скупчення військ, яке мало перед собою ослаблений фронт противника, бо принцип концентрації військ на напрямку удару неминуче оголяє сусідні ділянки фронту. Мало того, сам Гудеріан згадував досить ризикований характер власних маневрів, бо в момент глибокого прориву він мав дуже вразливі фланги, які закривалися силами приданої піхоти, що не завжди встигала за танками. Ця ситуація повторювалася кілька разів упродовж перших десяти днів воєнних дій.

Мало того, Гудеріан стверджує, що на відміну від західної кампанії з розгрому англо-французьких військ, на сході було переглянуто тактику використання танкових клинів. Він зазначав, що застосування великих груп танків слідом за піхотою сковувало маневр і зменшувало загальний темп операції, бо танкам доводилося рухатися по забитих піхотою дорогах, де виникав ефект пляшкового горла. Тут уперше практично було застосовано іншу тактику, де танки йшли попереду, а мотопіхота – позаду, і саме на неї покладалося завдання прикриття флангів усього ударного угруповання.

Із цього випливали й нові підходи до організації управління такими угрупованнями та визначення завдань для них. Організаційно саме командуванню танкових груп підпорядковувалися піхотні дивізії, а тому можна було планувати дії у форматі глибокого прориву, коли піхота підлаштовується під темп руху танкових груп. Тому цілі для танкістів ставилися не площові, а точкові, наприклад, захоплення мостів через водну перешкоду, що й було продемонстровано в цьому випадку. У всіх трьох групах армій танкові ударні групи діяли саме в такому режимі, і в перші дні найбільший успіх у темпі просування показувала танкова група Гота з групи армій «Північ».

Ми так детально описуємо саме цей момент із однієї причини. Успіх Вермахту в початковому періоді війни з совком зумовлювали саме вдалі та глибокі прориви танкових груп. Цієї обставини не заперечують ні офіційна, ні альтернативна версії викладу подій. Але водночас вона викликає найбільше і найважче запитання. Ось ці танки, що забезпечили успіх, мали невеликий боєкомплект і скромний пробіг на одній заправці. Тобто великий відрив від своїх комунікацій міг бути як неймовірним успіхом, так і повною катастрофою. Достатньо було перерізати шляхи їх постачання, і танкові дивізії просто б зупинилися і перетворилися на хороші мішені та купу металобрухту, як це потім сталося з совковими мехкорпусами, що мали в рази більше танків, в тому числі таких, що перевершували німецькі абсолютно за всіма характеристиками, включаючи бронювання і вогневу міць. Тобто треба просто уявити, що пройшовши пів сотні кілометрів уперед, той же Гудеріан залишав ліворуч і праворуч від себе десятки тисяч військ і сотні танків противника, які мали зім’яти його фланги і залишити його ударне угруповання в мішку. Глибокий прорив фактично є майже повним тактичним оточенням. Щоб його не сталося, повинна бути синхронізація дій сусідів праворуч та ліворуч, які будуть підтягуватися й закривати флангові проломи. Але ми пам’ятаємо, що всі аналітики стверджують, що глибокі прориви було досягнуто саме тимчасовою концентрацією сил і засобів на вузькій ділянці фронту. Це як мінімум означає, що сусіди мали значно меншу щільність військ, бо там жодної концентрації не забезпечувалося. З цього випливає, що вони за визначенням не можуть показувати такий самий темп, як ударні групи Гудеріана, Гота чи інших керівників танкових груп.

Тому їхнє просування вперед буде визначатися виключно тим, що робитимуть сили противника, які їм протистоять. А фактично вийшло, що й на інших ділянках фронту, де близько не було танкових дивізій, Вермахт успішно просувався вперед, маючи перед собою просто неймовірну концентрацію військ РСЧА з танками, артилерією та іншим. Щодо саме танків, то влітку 1941 року совок мав важкі танки з характеристиками, які промисловість Німеччини не змогла видати до кінця війни. Коли на другий день бойових дій пройшли повідомлення про наявність танка КВ, це сприймалося як невдалий гумор. Тільки згодом, коли КВ вдалося підбити і навіть захопити кілька екземплярів, стало зрозуміло, наскільки танки Вермахту відстали від совкових. Втім, зухвалі прориви легких і середніх танків Вермахту виявилися неймовірно успішними. Як так могло статися?

На це запитання у Суворова немає відповіді взагалі. Схоже на те, що офіційні військові історики вловили цей момент і спробували це пояснити засобами, які були їм доступні, з ідеологічної точки зору. Вони виявилися універсальним поясненням краху прикордонного першого ешелону військ. Перше пояснення – раптовість, друге – чисельна перевага, та й, звісно ж – відстала техніка. Що стосується другого питання, Суворов приблизно показав, що переваги Німеччина не мала, і зробив він це досить ґрунтовно, розбивши аргументи совкової пропаганди її ж заявами та повідомленнями в центральній пресі. Щодо технічного відставання вже ніхто мови не веде, бо це суперечить не тільки відкритій статистиці, а й здоровому глузду. А щодо раптовості, то її не було зовсім, і це легко довести.

Таким чином, ніхто так і не надав обґрунтованої  відповіді на запитання про те, чому РСЧА, що переважала за всіма параметрами, не змогла придушити прорив Вермахту ще в перші десять днів його вторгнення, хоча мала для цього всі можливості? Для відповіді це запитання ми наведемо деякі дані іншої сторони, а саме – противника РККА. Це допоможе скласти найбільш повну картину того, що сталося, і вказати на справжню причину того, що тепер називається «катастрофа літа 1941 року».

(Далі буде)