Автор перекладу: Світлана
Ненависть залишається почуттям, що виражається в гострій непривітності й ворожості тільки тоді, коли вона триває якийсь не дуже довгий час, але коли це перетворюється на тривалий і перманентний стан, то як це не дивно, вона стає товаром. А як відомо, товар як продають, і купують. Також відомо, що якщо вже йдеться про торгівлю чим завгодно, то саме попит породжує пропозицію. «Росію» цілком обґрунтовано можна розглядати як найбільший ринок торгівлі ненавистю. І залежить це не лише від обсягів купівлі-продажу ненависті, а й від того, що в історичній ретроспективі можна вказати лише на кілька вкрай коротких періодів, коли ринок закривався на «переоблік». Але всім було зрозуміло, що це лише коротка перерва, після якої торгівля відновиться.
З цієї причини там вирощено ціле покоління продавців цього товару, які чекають свого часу для того, щоб продати те, що вони вміють найкраще, – ненавидіти. Причому тут можна легко простежити відмінності ненависті, яка часто виникає між двома сусідніми народами, що мають довгий список образ, крові та всякої іншої погані. На жаль, від цього нікуди не дінешся, і ненависть може спалахнути на рівному місці, але з усім зрозумілих причин, а її аргументи будуть постійними. Достатньо поглянути на те, що відбувається навколо Ізраїлю, щоб побачити постійність аргументів ненависті. Хоча за бажання там теж можна знайти 50 відтінків сірого, однак усе буде обертатися навколо одних і тих самих тем.
Те, що називається «росією», – інша справа. Там публіка знає, що ненависть треба мати напоготові, а вже як складеться ситуація в цей конкретний момент, її скоригують у потрібному напрямі. Зрозуміло, що ненависть до своїх сусідів – постійна величина, але там вміють ненавидіти і без урахування відстані до об’єкта. По приклади далеко ходити нема потреби. Можна для прикладу взяти Велику Британію, з якою в росії немає і не може бути спільних кордонів просто з природних причин, а скільки ж разів її ненавиділи люто і від усього серця?
Причому щойно хтось там накопичить більш-менш солідний капітал, аж гульк, він уже завів нерухомість саме на Альбіоні. У цей самий час на його батьківщині Британію ненавидять як годиться – професійно і наполегливо. Це при тому, що ця сама Британія не раз і не два витягувала росію з помийки історії. Ми не раз писали про те, як знаменита імператриця, любителька поїздити на конях, уперше отримавши можливість брати кредити за кордоном, відразу набралася їх для фінансування війни з Туреччиною. Якщо хто не в курсі, цар Петро теж намагався взяти кредити на війну, але його послали, і тому він переплавляв дзвони на гармати.
Але імператриця була впевнена у швидкій та легкій перемозі над Туреччиною, де вона отримає кошти на погашення кредиту. Кредитори теж вважали, що все закриється швидко, але не склалося. Як результат, відсотки по боргах перевищили суму кредиту і продовжили рости. По суті, та сама росія, яку описував Пушкін, була банкрутом, бо не мала нічого, що могла запропонувати на експорт і врешті-решт погасити кредит.
Єдине, чого було без міри, – селяни-кріпаки, з яких можна було сформувати орендну армію, що й було зроблено. Так от, Британія, що практично не мала сухопутних військ на островах, бо все було розкидано по світу у вигляді окупаційних гарнізонів, якраз і погодилася платити за використання російської армії для війни проти Наполеона. По суті, ці гроші змогли протримати росію на плаву і гасити хоча б відсотки по кредитах.
Між іншим, практично ніхто не погоджувався платити російському цареві гроші за такий дивний товар, але, розуміючи відчайдушне становище «імперії», Британія пішла назустріч і дала можливість заробити хоч таким чином. Ще раз повторю: на той момент росія була настільки злиденною та відсталою, що в неї не було жодної іншої можливості розраховуватися з кредиторами. Зараз уже важко собі уявити, наскільки відчайдушним було становище росії в той час і наскільки цінним подарунком була згода Англії взяти в оренду армію. Тому коли хтось намагається розповідати дивні історії про те, чому імператор Олександр кілька разів клявся у братерській любові до Наполеона і стільки ж разів порушував своє слово, аргументи викликають лише сміх.
Так, довелося читати думку про те, що Олександр заздрив славі Наполеона або що він був нестійкий до вмовлянь і після «вічного миру», вже укладеного з Наполеоном, його змогли переконати в тому, щоб знову вступити у війну. Були й більш химерні пояснення, а насправді все просто. Кредитори вимагали оплати боргів, а гроші давала лише Британія і лише за армію, оскільки взяти з росії більше не було чого, крім аналізів. А після перемоги у битві під Ватерлоо та остаточного розгрому Наполеона саме Британія стала ініціатором включення росії до переліку країн переможниць, хоча військ росії там не було і розбили війська Бонапарта без них. І це не все. За підсумками цієї війни саме Британія внесла пропозицію списати істотну частину боргів росії.
Тобто Британія була адвокатом росії в Європі, і тільки після цього в Парижі з’явився невеликий контингент «країни-переможниці» та все інше, про що зараз так люблять розмірковувати в москві. Якби не було твердої позиції Британії, сиділа б росія у своїй будці з армією, кілька разів розбитою в пух і прах. Але ні, її за вуха втягнули до переліку країн-переможниць.
Ба більше, просто зараз на Московії люблять розмірковувати про те, що за підсумками Другої світової війни до переліку країн-переможниць незрозуміло як протиснулася Франція. Ми про це писали докладно і вважаємо, що хай би вже Франція була в цьому списку, але перед нею мала б фігурувати Польща, проте запитання до статусу Франції є, і від цього нікуди не дінешся. Щоправда, це вже – надбання історії, а тому якщо вже й торкатися цієї теми, то робити це можна лише в академічному ключі.
Тільки не росії ставити ці запитання, бо в тій далекій війні з Наполеоном росію втягнули до списку країн-переможниць на ще ганебніших підставах. І якщо там з тієї війни зробили культ і тепер щосили вішають локшину про свої «перемоги», яких не було рівно жодної, то за саму можливість перекрутити історію вони повинні до скону дякувати Британії. Тільки завдяки її позиції росія отримала можливість розповідати про ту війну в переможному ключі. Але як заведено, замість подяки там затаїли ненависть, і буквально трохи більше як 30 років по тому війська Британії вступили в бійку з російськими військами в Криму і знову розбили їх. Британія була не сама, а зі своїми союзниками, зокрема Францією, але сам факт цієї бійки говорить про те, що навіть те, що Британія зовсім нещодавно зробила для росії, ніяк не впливає на інтенсивність ненависті до неї в цей конкретний момент.
Наступний момент, який оминала совкова, а тепер – і російська історіографія, стосується Першої світової війни. Ці події пішли в історію ще глибше, ніж Друга світова, але в цьому плані там теж багато цікавого. Тут ми не будемо детально розписувати все, що можна було б, а просто наведемо динаміку вступу країн у цю війну:
- 28 липня 1914 року: Австро-Угорщина оголосила війну Сербії.
- 1 серпня 1914 року: Німеччина оголосила війну Росії.
- 3 серпня 1914 року: Німеччина оголосила війну Франції.
- 4 серпня 1914 року: Німеччина оголосила війну Бельгії. Велика Британія оголосила війну Німеччині.
- 6 серпня 1914 року: Австро-Угорщина оголосила війну Росії. Сербія оголосила війну Німеччині.
- 23 серпня 1914 року: Японія оголосила війну Німеччині.
- 1 листопада 1914 року: Росія оголосила війну Османській імперії.
- 5 листопада 1914 року: Велика Британія і Франція оголосили війну Османській імперії.
- 23 травня 1915 року: Італія оголосила війну Австро-Угорщині.
- 14 жовтня 1915 року: Болгарія оголосила війну Сербії.
- 6 квітня 1917 року: США оголосили війну Німеччині.
Тут просто сухі дати і нічого більше, зате видно, хто кому і коли оголосив війну. Тобто хто і за яких обставин прийняв рішення, з ким і проти кого воюватиме. Ну а щодо Другої світової війни, а точніше, її підсумків – Британія разом із США пустила до переліку країн-переможниць СРСР приблизно на таких самих підставах, що і Францію. Адже совок розпочав війну як союзник Німеччини, і це абсолютно доведений факт хоча б тому, що формально Друга світова війна почалася після нападу Німеччини на Польщу, але ж і совок теж напав на Польщу, а німецькі та радянські війська зустрілися на лінії зіткнення саме як союзники.
Плюс до того, всім відомо, як товариш Сталін бадьоро телеграфував товаришу Гітлеру вітання з приводу перемоги над Францією. Це і багато іншого, включаючи агресію проти Фінляндії, анексію країн Балтії, Британія погодилася пробачити Росії, як погодилася пробачити частину російських боргів після війни з Наполеоном. Це саме пробачили і США, але саме Британія мала повні підстави пробачати це чи ні, бо після капітуляції Франції вона рівно рік воювала самостійно проти Рейху та його союзників по всьому світу. Як відомо, совок виявився контра Німеччини у червні 1941, а США – у грудні того ж року.
Ба більше, ніякого Нюрнберзького трибуналу в тому вигляді, який ми зараз знаємо, не було б у принципі, якби Британія та США не погодилися не розглядати військові злочини, скоєні совком, у тому числі захоплення чужих територій у початковій фазі війни, і припиняти будь-які наміри підсудних виходити на ці теми. Тобто Британія ще раз дала росії можливість зліпити легенду про те, яка вона воювака. І що у відповідь? А у відповідь – ненависть.
З логічної точки зору природа цієї ненависті не має пояснень доти, доки не буде введено аксіому про те, що ненависть там знаходиться апріорі, але залежно від ситуації, а вірніше – від бажання замовника, яким завжди є правитель, визначається напрям її реалізації. І не важливо, що це вчорашній союзник або добрий сусід, – якщо є попит, пропозиція одразу видасть потрібну напругу ненависті та вектор її поширення.
Все це тому, що ненависть – конвертована валюта на расєї. На ній можна непогано заробити, зробити кар’єру чи взагалі вибитися в еліту, оминаючи соціальні ліфти та іншу нісенітницю. У певні моменти, маючи непохитну й чисту ненависть, можна вирватися «из грязи в князи», без освіти, досвіду, без інтелекту чи навіть зародків корисних знань. Коли прийде замовник, йому знадобляться ті, хто вміє ненавидіти і не рефлексуватиме для застосування своєї ненависті просто де завгодно і стосовно кого завгодно.
Ми вже стільки разів поверталися до теми донських козаків, які являють собою еталон клятвопорушників. Вони присягали цареві, потім – більшовикам, потім – Гітлеру, потім – знову більшовикам, зараз вони присягають прутіну і робитимуть це нескінченно, оскільки присяга для них – це щось на кшталт акцептування бажаної оферти. А бажана вона тим, що замовник – чинний імператор, готовий оплачувати їхню ненависть до тих, на кого він вкаже. Якщо історію цього «козляцтва» розглядати під таким кутом зору, то жодних суперечностей у їхніх діях не буде абсолютно.
І ось зараз виникає рідкісний момент, коли підтвердження викладеної вище теорії можна спостерігати просто в режимі реального часу. Зазначимо, що Британію ми навели як приклад просто тому, що там є довший історичний період, у ході якого спостерігалося це явище, а після Другої світової війни головним об’єктом ненависті були США. І це при тому, що саме Штати створили довоєнну промисловість совка з нуля, про що ми докладно писали.
А зараз вони ненавидять Штати попри те, що ті не дали розвалитися федерації на удільні князівства у 1991 році, коли для цього можна було просто не посилати гуманітарку і не давати грошей у момент, коли розвал уже почався. Штати не зупинили підтримку федерації й після того, як Єльцин вперше спробував утопити в крові Ічкерію. Якби їй вдалося вирватися з Московщини, посипалася б і решта.
Але просто зараз, коли росія виявилася вимотаною трьома роками не тієї війни, яку вони хотіли, їм уже зрозуміло, що продовжувати ненавидіти США саме в цей момент уже стає ризикованим, і тому замовник ненависті почав крутити кормою. Поки що немає нічого конкретного, але на різних рівнях активно циркулює інформація про те, що скоро «все». Вже пройшли вказівки пресі не поливати, як зазвичай, Штати і особливо – Трампа, а «разговорчики в строю» мають приблизно таку тональність:
«СВО закінчиться вже незабаром. Ненавиджу тих, хто говорить інакше». Про це заявив представник команди повпреда президента в Уральському федеральному окрузі Артема Жогі. Так він прокоментував цей пост нашого каналу, де джерело в Міноборони висловило невдоволення тими, хто очікує на швидке завершення СВО.
«Як відомо, ми готуємося до того, що СВО незабаром закінчиться. Чекаємо на повернення військових додому, готуємо для них робочі місця, реабілітаційні центри для тих, хто не знайде себе в мирному житті. А тут такі заяви. Ненавиджу тих, хто так каже», – сказав він. Джерело, яке зараз розробляє заходи щодо повернення ветеранів до мирного життя…»
Але ж носії ненависті зараз чітко розуміють, що замовник починає давати задню, проте крім ненавидіти, вони нічого не вміють, а за три роки війни довели свої навички ненависті до небачених висот, і що ж тепер? Де вони тепер харчуватимуться? І справді, ненависть досить легко підігрівати й розганяти, а ось назад її повертати вкрай складно саме тому, що довкола – мільйони професійних ненависників. Ба більше, частина найуспішніших ненависників, які зробили собі ім’я на цьому вмінні, зараз усвідомлюють, що в разі різкої зміни настроїв замовника вони просто можуть піти під ніж.
І щодня ця публіка отримує вкрай тривожні сигнали. Так, із надр служби виконання покарань надійшло повідомлення про те, що набір «добровольців» з числа зеків зупинено розпорядженням із москви. Мало того, ЗеКа, раніше відправлених до збірних пунктів військового відомства, повернули по зонах. З іншого боку, вже палає з приводу того, що не сьогодні – завтра очікується різке зниження виплат за контрактами, а це була одна з основних можливостей вигідно продати власну ненависть. У зв’язку з цим у їхніх ЗМІ вже виникають такі запитання:
«Усі три роки війни кремлівська пропаганда переконувала росіян, що саме підступні Сполучені Штати – головний ворог, який хоче знищити Росію, а Україна і Європа – лише його маріонетки, чиїми руками він веде з нею війну. А тепер, коли Дональд Трамп намагається цю війну зупинити і, можливо, налагодити економічні зв’язки, перед російською владою постало питання, як до цього поставляться турбопатріоти, які обстоюють війну до переможного кінця».
І тут важливим є не тільки саме запитання, але й те, як і ким воно ставиться. Адже зовсім недавно вони всі ненавиділи проклятий Захід і у своїй ненависті були всі як один, а тепер – проводять межу між собою і «турбопатріотами», мовляв, як вони до цього поставляться? Але поки ще незрозуміло, в який бік схиляться шальки терезів, там обережно посилаються на іноземні джерела, щоб у разі чого зробити круглі очі і сказати чарівну фразу: «Це – не ми». І виглядає це так:
«Багато представників z-спільноти, з якими поговорила The Washington Post (WaPo), заявили, що не погодяться на мирне врегулювання, якщо воно не приведе до зміни влади в Києві та усунення президента України Володимира Зеленського. І це може становити проблему вже для російської влади. «Обов’язково знайдуться незадоволені» нормалізацією відносин із США, визнав високопосадовець Кремля: «Це дуже, дуже переконана частина суспільства…
«Усе обернулося на 180 градусів, – сказав WaPo телефоном колишній боєць ПВК «Вагнер», який втратив ногу в бою. – Але це все політика. Ніхто не хоче сильної Росії, особливо Америка, пам’ятайте про це».
Насправді «переконаною частиною суспільства» тут назвали професійних, спадкових ненависників. За три роки війни вони нагуляли сала на щедрих харчах, а тепер побачили загрозу своєму становищу. І до речі, це помітили не лише окремі, хоч і численні діячі, а й певні структури, які стригли купони не тільки на самій ненависті, а й на процесі її розганяння:
«Дії Кремля також сильно занепокоїли Російську православну церкву, яка оголосила війну проти України, США і «сатанинського» Заходу загалом духовною та боговгодною справою. Для американців це угода, що йде від сатани, а «для нас – війна і жертва заради майбутнього Росії», написав гендиректор телеканалу «Спас» Борис Корчєвніков. Пост широко розійшовся серед православних активістів і каналами, пов’язаними з патріархатом, зазначає WaPo».
Уже подейкують про те, що якщо замовник ненависті – прутін – перестане задовольняти побажання виконавців, його легітимність може опинитися під питанням. Ідеться не про юридичну легітимність, на яку там усім давно начхати за п’ятого терміну «президента», а про понятійну. І ось тут справді можуть виникнути проблеми. Профі від ненависті можуть стати проблемою для прутіна та його оточення, а тому…
Але нам важливо розуміти, що ненависть як основна скрєпа цієї сутності нікуди не зникне при зміні її назви, прапора чи гімну. Вона там буде залишатися, як бактерії сибірки, – роками і десятиліттями, очікуючи зручного моменту. І тому ті, хто має якісь ілюзії щодо того, що там у принципі може щось змінитися, уподібнюються експериментатору, який висмикнув чеку гранати і розмірковує, вибухне вона чи ні.