Незвичний погляд. Про борщ (Частина 3)

Нарешті, хочу навести кілька власних міркувань щодо того, чому борщ є елементом насамперед української культури. Тут я навіть не зачіпаю його використання як ритуальної страви (на Різдво, на поминальному обіді, на весіллі тощо), бо це безмежна тема, де кожен має власний цікавий досвід. Я хочу звернути уваги на суто мовні ознаки, які навряд чи мають таке поширення в інших мовах тих країн, де готують борщ і знають це слово. Також цікаво буде за кожним пунктом зробити порівняння зі щами.

По-перше, слово «борщ» має багато спільнокореневих слів, що називають як власне страву, так і суміжні з нею поняття: приклади зі словника Бориса Грінченка: борщик, борщичок, борщище, борщисько, борщувати (їсти борщ), борщівниця (жінка, що торгує борщем). Що там зі словотвірним гніздом щів?

По-друге, зі словом «борщ», як каже Вікіпедія, існує близько 150 прислів’їв та приказок, що свідчить про його глибоку вкоріненість у побут українців. І я звернула увагу, що у цих приказках борщ згадано з повагою, без приниження самого поняття (хоча, звісно, борщ може не вдатися або не смакувати): «Байка байкою, а борщ стигне», «Бий, жінко, ціле яйце в борщ: хай пан знає, як хлоп уживає!», «Борщ усьому голова», «Впав у біду, як курка в борщ», «Дала борщу такого, що аж туман з моря котиться!», «Каша – наша, батьків – борщ», «Дурниці вареники й варяниці, інша справа борщ, – хоч поганий, так до біса!», «Кукурудзу посієш до дощу – матимеш сало до борщу», «Набрав, як борщу на шило», «Борщ та капуста – хата не пуста». Із російських прислів’їв про щі наведу кілька: вони показують таку саму притаманність щів російській культурі, як борщу – українській, та сприйняття щів як певного стандарту вправності господині: «Щи да каша – пища наша», «Где щи, там и нас ищи», «Поучи жену щи варить». Водночас в інших прикладах якось не проглядається повага до борщу: «Это тебе не лаптем щи хлебать»,  «Щи – хоть *** полощи».

По-третє, в Україні є населені пункти, в назві яких є корінь «борщ». І якщо повернутися до вище цитованої статті про «300 років борщу», то маніпуляція буде ще очевиднішою: як свідчить Вікіпедія, «село Борщів на Київщині відоме з 1300 року, село Борщовичі на Львівщині – з 1442-го, місто Борщів на Тернопільщині – з 1456-го, село Борщів на Житомирщині відоме з 1606 року. У топонімах збереглися численні Борщагівки. Історична місцевість Борщагівка у Києві згадується з 1497 року». І тут цікаво не стільки те, чи є в росії населені пункти з назвою, пов’язаною зі щами, а як населені пункти, що мають «борщову» назву, пов’язані з місцями розселення українців (часто – примусового).

По-четверте, у нас є прізвища з коренем «борщ»: Борщ, Борщик, Борщенко, Борщиков – а також неперевершені за гумором козацькі прізвища: Вариборщ, Дідоборщ, Замниборщ, Звариборщ, Недайборщ, Недайборщенко, Печиборщ, Плюньуборщ (свідчення все тієї ж Вікіпедії).

По-п’яте, борщ згадано у дитячій пісеньці, яка варта того, щоб навести її повністю: «Іди, іди, дощику, Зварю тобі борщику В полив’янім горщику! Іди, іди, дощику, Цебром, відром, дійницею Над нашою пашницею! Іди, іди, дощику, Зварю тобі борщику!». На мою думку, найвищий пілотаж освоєння якогось поняття полягає в тому, щоб зробити його цікавим для дітей. Це стосується і народних казок, як у моїй попередній статті про ізбушку на курячих ніжках, і цілком серйозних пісень, які виконували роль замовлянь та супроводжували певні обряди. На Чернігівщині, Київщині та Житомирщині зафіксовано обряди викликання дощу: під час посухи кидали до криниці вкрадений просто з печі горщик із борщем, господиня повинна була очистити забруднену борщем воду, і після цього ввечері, як вірили, піде дощ. Але те, що для дорослих було проблемою (посуха, викрадення борщу, очищення криниці після нього), для дітей було розвагою, бо не знаю, хто як, а ми з друзями в дитинстві гасали під дощем по калюжах і на все горло репетували перші два рядки з цієї пісеньки (подальшого тексту, звісно, ніхто не знав).

Нарешті, ще одна історія, пов’язана з борщем, яка завдяки зробленим фото стала всесвітньо відомою. 6 березня 1953 року ресторан «1203» у Вашингтоні запросив своїх відвідувачів насолодитися безкоштовною тарілкою борщу, щоб відсвяткувати смерть Сталіна (на фото вгорі – офіціантка ресторану Ейлін Кінан (Eileen Keenan) біля оголошення на вітрині ресторану). У цій історії важливі кілька моментів. Власник ресторану, Боб Зайдель (Bob Seidel), навряд чи був українцем, тож він, напевно, виражав не національні, а якісь інші мотиви у виборі страви та у визначенні приводу почастувати нею. На думку автора статті, Джона Келлі, яку він опублікував у газеті The Washington Post 23 квітня 2022 року, «багато людей були раді знати, що Сталін пішов». Той факт, що автор цитує редакційну статтю іншої газети і потім розвиває викладену в ній ідею, може свідчити, що наведені ним погляди були досить поширеними: «Як сказав автор газети «Evening Star»: «Незважаючи на численні мрії в некомуністичному світі, жнець давно ловив Йосипа Сталіна». На редакційній сторінці цієї газети зазначалося, що «не слід нічого говорити про мертвих, якщо це не щось хороше», а потім зроблено виняток для Сталіна: «Бо його ім’я вписано в історію літерами, занадто великими та надто жахливими, щоб його ігнорувати, і сама згадка про нього вимагає також згадки про все зло, пов’язане з ним». Це зло включало масове голодування, табори рабської праці, політичні утиски, чистки та страти, релігійні переслідування та поневолення країн-сателітів, які навіть зараз намагаються вирватися зі зловмисної орбіти росії».

А тепер застосуймо принцип «від зворотного». Якщо росіяни так підкреслюють, що борщ і щі – споріднені страви, то чи могли на місці борщу бути російські щі для святкування смерті Сталіна? І на запитання «Чому ні?» набереться більше ніж одна відповідь. Ці відповіді якраз і є тим водорозділом, який розмежовує два народи, дві мови і два світогляди. Тому борщ – це Україна.

Отака історія на сьогодні.