Та повернімося до зображення сторінки словника із зеленим тлом. Я вирішила знайти, звідки скопійовано цю сторінку, і натрапила на цікаву статтю на англомовному сайті про Україну. Автор статті наводить цю ж саму сторінку словника, повідомляє про внесення українського борщу до згаданого вище Списку ЮНЕСКО і висловлює думку, яка видається мені слушною: «Це справжня та справедлива перемога для України, адже Росія роками намагалася привласнити цей відомий український кулінарний шедевр. Звідки нам точно знати, що борщ був українською кухнею, а не російською? Сторінка українсько-російського словника 1818 року, використана як ілюстрація до цієї статті, показує, що 200 років тому саме слово «борщ» потрібно було перекласти російською мовою, щоб росіяни зрозуміли його значення. Словник перекладає «борщ» як «щі», що є рідним капустяним супом цієї землі. Однак у ньому бракує кількох ключових інгредієнтів українського борщу. Українці насміхаються з поганих характеристик російських щів, кажучи, що російські щі – це те, що отримують, миючи посуд після українського борщу».
Отже, знайдене мною на просторах Інтернету зображення – це українсько-російський словник 1818 року. І наступним кроком моїх пошуків стали словники, насамперед українсько-російські: чи у всіх словниках перекладають «борщ» як «щі»? Чи вказують українське походження борщу? І на тлі сучасного психозу й бажання москалів зробити борщ своїм було цікаво подивитися, як подається це слово в якомога раніших словниках.
З’ясувалося, що цей словник 1818 року – це «Грамматика малороссійскаго нарѣчія, Или Грамматическое показаніе существеннѣйшихъ отличій, отдалившихъ Малороссійское нарѣчіе отъ чистаго Россійскаго языка, сопровождаемое разными по сему предмѣту замѣчаніями и сочиненіями». Автор видання – Олексій Павловський, надруковано в Санкт-Петербурзі у 1818 році. Автор, крім граматичних питань, навів словник на 1 131 одиницю (цифри збоку від тексту саме й показують відлік у десятках), до якого включив «Простыя слова» (слово «борщ» саме тут), «Слова принадлежащія къ Натуральной Исторіи», а також імена, що надаються при хрещенні, фрази, прислів’я та приклади діалогів.
Через п’ять років після цього словника, у 1823 році, було видано іншу працю – «Собраніе словъ Малороссійскаго нарѣчія» Івана Войцеховича («Сочиненія въ прозѣ и стихахъ / Труды Общества любителей Россійской словесности при императорскомъ Московскомъ университетѣ», ч. ІІІ, М., 1825, с. 284–326). Це був перший український словник, укладений як самостійна праця, а не у вигляді додатка до граматики, як у Олексія Павловського. Він включав 1 173 слова, і слово «борщ» у ньому перекладено так:
Щоправда, варто звернути на пояснення автора про те, які слова він включив до словника. Як можна зробити висновок, слово «борщ» потребувало перекладу:
Таким чином, і словник Павловського, і словник Войцеховича вказують на ті особливості української мови (у граматиці та словнику), які відрізняють її від російської. І слово «борщ» увійшло до переліку таких відмінностей.
Певної інтриги цьому питанню додає той факт, що найраніший словник українських слів – додаток до «Енеїди» Івана Котляревського (Малороссійская Енеида в трех частях: С пріобщеніем значенія Малороссійских слов как содержащихся в оной, так и весьма многих других), виданої у 1798 році, не містить слова «борщ». У цьому словнику вказано, що він містить українські слова з «Енеїди» і не тільки з неї, а також питомі російські (що б це не означало), але такі що не вживаються:
Ось сторінка з цього словника, де слово «борщ» могло б бути після «бондар» перед «брехати»:
Проте борщ у творі Котляревського згадується чотири рази, і різноманіття згаданих у поемі страв робить її «святом живота» і справжньою енциклопедією тогочасної української кухні. Ось цитати тільки про борщ: П’ять казанів стояло юшки, А в чотирьох були галушки, Борщу трохи було не з шість… / Борщів як три не поденькуєш, На моторошні засердчить (у цій навмисно придуманій тарабарщині поет поміняв місцями корені слів: «Як три дні побудеш без борщу, то на серці буде моторошно») / Був борщ до шпундрів з буряками, А в юшці потрух з галушками…/ Не поцурайтесь хліба-солі, Борщу скоштуйте, галушок…»
У 1847 році було видано Словарь церковнославянского и русского языка, составленный Вторым отделением Императорской академии наук. Тодішні академіки так пояснили, які слова було включено до словника:
У цьому словнику наявне слово «борщ», причому зі вказівкою на «малоросійську» належність цієї страви:
Ще одне видання, вже кінця 19-го століття (1891–1895), – Словарь русского языка, составленный Вторым отделением Императорской Академии Наук / [ред. акад. Я. К. Грот]. – [Изд. 5-е]), теж містить слово «борщ» і вказівку на його територіальну належність:
Звісно, цікаво простежити подання слова «борщ» в інших російських словниках, але ці найраніші словники, видані в росії з дозволу цензури, свідчать, що слово «борщ» спочатку було чужим для росіян і тому пояснювалося через їхнє слово «щі», а згодом увійшло в їхню мову, але зберігало територіальну належність до України.
(Далі буде)