Незвичний погляд. Про борщ (Частина 1)

Авторка: Світлана

Здавалося б, що нового можна сказати про борщ? Але нещодавно в одній зі статей шановного Anti-Colorados було згадано щі, і мої дослідницько-перекладацькі запитання вималювалися в такий набір: 1) Чи є взаємовідповідними їхні «щі» і наш «борщ» при перекладі? 2) Борщ – це українська, російська страва чи вона поза національною належністю? 3) Якщо це українська страва, то чим це можна підтвердити? 

Почнімо з найголовнішого. 6 жовтня 2020 року Експертна рада з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України внесла «Культуру приготування українського борщу» до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Ініціював цю справу Євген Клопотенко, і він описав цю подію так:

1 липня 2022 року на 5-му позачерговому засіданні Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини номінацію «Культура приготування українського борщу» (Culture of Ukrainian borscht cooking) було включено до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, яка потребує термінової охорони (List of Intangible Cultural Heritage in Need of Urgent Safeguarding).

Здавалося б, питання вирішено остаточно. Але Євген у своєму дописі вказав на шалений спротив наших сусідів таким рішенням щодо українського походження борщу, і я вирішила з’ясувати, на що могли спиратися їхні «експерти», оголошуючи борщ російською або міжнаціональною стравою, аби тільки не українською. Крім того, в моїх запасах колись давно з’явилося ось таке зображення, джерело якого я не зафіксувала:

Такий переклад «борщу» як «щів» мене трохи бентежив, бо порівняння опису борщу в українській Вікіпедії та щів у російській Вікіпедії, попри безліч способів приготування та різноманіття складників, приводить до думки, що це все-таки різні страви. Для перевірки своєї гіпотези я переглянула інтерв’ю їхнього історика (так його названо у статті) «Чем борщ отличается от щей» та коментарі до неї і зрозуміла підтексти в дописі Євгена Клопотенка, витонченість маніпуляцій у цій статті та політичну гостроту цього питання. Здавалося б, автор статті об’єктивно вказує: «Борщ и щи – близкие родственники. И то и то – чаще густое варево с крепким бульоном, картошкой, капустой, луком и морковью. Правда, борщ в этом сравнении выглядит понарядней – в него еще чаще всего кладут свеклу. Наличие этого ингредиента для многих является определением того, что в тарелке». А сам історик, який тоді готував кулінарну книгу, починає свою оповідь з певного вагання за принципом «Щоб так, то ні»: «Разница между щами и борщами вроде бы понятна интуитивно, но, если задуматься, прослеживается не очень отчетливо». Занурюючись у різні варіанти борщу та версії їхнього походження, він зрештою робить висновок, який у статті подано жирним шрифтом: «Вообще, опрометчиво думать, что борщ, как и щи, – это конкретно чье-то изобретение. Борщ и щи – ничьи. Они появились гораздо раньше, чем сложились сегодняшние нации на территории Восточно-Европейской равнины». Далі автор для рівноваги каже, що і щі не такі вже й російські, та обґрунтовує це прикладом з Давнього Риму: «Скажем нелицеприятную вещь. Даже русские щи, если они не на квашеной капусте, особой национальной спецификой не обладают. Весьма похожие капустные супы с мясом готовили повсеместно со времен Древнего Рима, добавляя лишь местные травы и специи». А до кінця абзацу наводить приклади того, що борщ є і в Польщі, і в Білорусі, і в Литві. І ще одна ідея, що ставить під сумнів українське походження борщу: «Или вот есть былинный русский борщ, также без свеклы, которого никто сегодня в глаза не видел, – делался он с борщевиком. Но не с тем борщевиком Сосновского, который так опасен, а из борщевика сибирского – безобидного растения с чуть кисловатыми листьями». Якщо борщовик сибірський, то як може бути борщ українським, чи не так? І ніхто ж не буде з’ясовувати, що, за даними Вікіпедії, «борщем» називали не тільки рослину, відому як борщівник, а й акант (Acanthus sativus). Вікіпедія: «У 1781 році російський історик і етнограф Андрій Мейер писав, що в Україні збирають коріння і листя аканта (Acanthus sativus), квасять разом із червоним буряком і «варять свій борщ або бураки». В Росії тим часом вживали в їжу сире стебло цієї трави».

Статтю було опубліковано 26 серпня 2020 року (за півтора місяця до реєстрації борщу як національної української страви). Відчуйте вирування пристрастей у коментарях, причому з обох сторін (написання зберігаю): «Если называешь Украину малоросией, то тогда и Россию называй Московией» / «украина это часть России» / «Автору спасибо, одни слова о том, что борщ и щи – ничьи, великие слова» / «Борщ едят ложкой ,а шти лаптем хлябают» / «С кравчуками и так всё ясно, дикари, одним словом…».

І ще одна стаття, які видається мені прикладом знецінення борщу: в назві та кілька разів у тексті авторка повторює одне й те саме твердження про вік українського борщу (стаття 2005 року): «Украинскому борщу — триста лет. / Украинскому борщу — триста лет. / Историки утверждают, что первый украинский борщ сварили запорожские казаки… С тех пор прошло триста лет». Після прочитання цієї статті величина «300 років» легко вкарбується у пам’ять, проте Вікіпедія каже з посиланням на джерела (у щойно цитованій статті жодних посилань не було): «У 1584 році була задокументована, імовірно – найперша згадка про український борщ у Києві, у щоденнику німця Мартина Ґруневеґа під час його відвідин Києва». Тобто не 300 років, а вже 450, причому не створенню, а документальній згадці про нього. Дрібниця? Це, напевно, схоже на епопею з віком Києва: його теж визначили «на око» і в менший бік.

(Далі буде)