АНАЛОГІЇ
Тепер від алкашів плавно перейдемо до нашої теми. Але для цього закінчимо як з алкашами, так і наркоманами. Напевно, багато хто має досвід боротьби за близьких людей, яких поглинула ця безодня, і пам’ятає розчарування, яке чекало наприкінці. Я теж стикнувся з таким досвідом і пам’ятаю, як це було. Один із близьких людей бухав по-чорному. Вказані вище варіанти цілком підходили до опису цього процесу, але сталося диво. Прийшовши з армії, я виявив цього персонажа у повній зав’язці. Це тривало кілька років, і складалося враження, що з’явилися нові інтереси та звички. Загалом це тривало шість років. Казали, що він закодувався і щось у цьому сенсі. Але потім усе це злетіло в один момент, і всі новонабуті навички та звички було знесено начисто. Деградація відбулася майже миттєво і до тієї глибини, яка була до зав’язки, разом із тим свинством, яке спостерігати майже неможливо.
Після цього я згадував, що у вигляді цієї людини мене щось насторожувало, і тільки згодом стало зрозуміло, що саме. Смуга тверезості була для нього вкрай некомфортною. Причому класичних порад наркологів було дотримано: ніхто з близьких не вживав і коло спілкування в нього кардинально змінилося. Мало того, вже в досить дорослому віці він здобув нову освіту і знайшов себе у прибутковій та актуальній професії. Тобто зовні все було зроблено правильно, а от внутрішній зміст не давав йому спокою і тягнув до минулого розгульного життя. Якоїсь миті все зірвалося, і вже безповоротно та безоглядно. Як я вже писав вище, відбулася розмова на тверезу голову, де персонаж усвідомлено і впевнено повідомив, що буде бухати (не вживати, а саме нажиратися) тому, що йому це подобається.
Тобто виходить ситуація, що людина відчувала тягар важкої недуги чи навіть вади, яка змітала все її життя до банального циклу: набухатися – вирубатися –похмелитися – набухатися. Він вичавлює все інше з життя повністю і без просвіту. З безлічі шляхів і варіантів, які відкриває нормальне життя, людину не спокушає нічого, крім того шляху, яким вона ішла і який вона чудово знає, як знає й те, чим усе скінчиться.
До речі, це психологія людей, які багато разів сиділи у в’язниці. Мова не про кримінальних авторитетів, а про простих арештантів, які не піднялися вище «мужичків» у табірній ієрархії. Так от, багато хто з них відчуває невгамовну тривогу перед своїм днем звільнення. Їх лякає зовнішній світ, який неминуче змінився за кілька років відсидки. І ось він виходить, здобуває свободу і не знає, що з нею робити. Точніше, не так: він навіть не розуміє її смаку. Напевно, в це важко повірити людям, які не стикалися з цим феноменом, але ось такого персонажа лякає не тільки сама свобода, а й ті, хто знає її ціну і знає, як нею користуватися. Згодом у нього виникає відчуття, що там, на таборі, все було ясно і зрозуміло, і головне – чесніше та правильніше. Він щиро вважає неповноцінними людей із цією необмеженою свободою і, зрештою, хоче повернутися у звичний та по-своєму затишний табірний світ.
Обидва ці приклади вказують приблизно на те саме. Обидва типи людей самі відмовляються від власної свободи, бо вона розкриває безліч шляхів, якими йти страшно. З цих тенет виривається зовсім небагато людей, бо фундаментальна причина рецидивізму злочинного, алкогольного, наркотичного чи іншого лежить глибше за правильне оточення чи якісь штучні мотивації. Вона лежить на рівні відмови від свободи як феномена. Саме це виправити практично неможливо ззовні, але цілком можна прищепити регулярним пригніченням свободи як такої і, головне – пригнічуючи саме прагнення до свободи як до найвищої цінності.
Тобто ми обґрунтовано вважаємо, що алкоголізм – один із проявів психологічного феномену – внутрішньої відмови від свободи. Ставши цей шлях, людина втрачає інтерес до різноманіття життя. Вона перестає з чогось дивуватися і по-справжньому радіти, втрачає можливість любити, а натомість – залишається володіння. Співчуттю нема звідки взятися, бо без свободи там залишається його сурогат. І головне – людина втрачає сенс до чогось прагнути. Вона вже не вчепиться за свою природну здатність співати і досягти в цьому якихось успіхів, не буде писати чи музикувати, не буде творити і вже ніколи не створить нічого нового. Вона сама себе заштовхує в самостійно прийняті нею рамки, які хтось одного разу їй запропонував. Адже якщо ти розумієш ціну свободи, то в тебе її неможливо відібрати, хіба що з життям. Вільна людина, навіть будучи закритою у в’язниці, залишиться вільною, і дочекавшись моменту звільнення, кинеться надолужувати втрачену свободу і намагатиметься реалізувати свій потенціал у відпущений час життя, використовуючи будь-яку можливість.
Що характерно, ця сама містерія самостійної відмови від внутрішньої свободи властива і групам людей або цілим народам, хоча ці групи складаються з носіїв різних психотипів, але в корінному питанні вони показують подібні реакції.
(Далі буде)