Слід зазначити, що у 1813 році Англія не замовила послуг російської армії, і, як слід було очікувати, битва під Ватерлоо, що стала остаточною поразкою Наполеона, обійшлася без росіян. Відомо, що головнокомандувач російських військ Кутузов застосував усе своє красномовство для того, щоб імператор вжив усіх заходів для відновлення фінансування армії, але Олександр нічого не міг зробити без англійських грошей. А не міг він цього зробити через те, що зобов’язався виставити 45 тисяч багнетів, але ніяк не міг цього зробити.

Існує хибна думка, що відступ Наполеона з москви був його розгромом. Навіть вигадали всякі дикі історії щодо цього. Насправді в росії не було нічого такого, що могло б цікавити Наполеона, окрім припинення потоку військ, які посилав Олександр до Європи. Росія в його розумінні була дикою та злиденною країною. Щось із нею робити у плані реформ він не збирався, бо на більш адекватних територіях справ було безліч. А реформувати цю дикість і голоту просто не було сенсу. Нічого цінного в росії просто не було за визначенням. В економічному понятті початку 19 століття це була безплідна пустеля. Тому Наполеон успішно вийшов сам, вивів гвардію та свої основні ударні сили. Втрати, звісно, були, але росіяни, просто переслідуючи Наполеона, не вступаючи у битви, втратили більше військ, ніж французи. Причому втратили від тих самих морозу, голоду та хвороб. Це й було основною причиною того, що в наступному після виходу Наполеона 1813 році Олександр просто не зміг зібрати необхідну кількість військ, і англійці відмовилися від послуг російської армії. Отже, коли хтось натрапить на логічне запитання про те, чому росія воювала з Наполеоном понад десять років, беручи участь майже у всіх великих битвах, і пропустила основну битву під Ватерлоо, нехай згадають те, що ми тут написали.

Тому вікторія над Наполеоном назавжди відійшла іншим полководцям та військам. Але щойно імператор зібрав обумовлену кількість військ і англійці надіслали черговий транш фінансування, армія Олександра, та й сам він, опинилися у Франції у складі окупаційних військ. Тут імператор відчув палке бажання махнутися країнами і залишитися у прекрасному Парижі, повному приємних французів, але не склалося. Він міг дозволяти собі вільності лише в межах англійського фінансування.

Тут важливо вказати, що англійці ставилися цілком лояльно до імперії. Вони чудово розуміли, що Олександру просто нічого більше продати, окрім десятків тисяч своїх солдатів, і купували їх оптом. Мало того, після закінчення французької кампанії Англія та Голландія видали росії бонус у вигляді часткового списання того самого голландського боргу з таким формулюванням відповідної конвенції: «Як винагороду росії за участь її у відновленні європейського миру англійський і нідерландський уряди погодилися взяти на себе сплату частини її голландського боргу». Між іншим, винагорода була дуже солідною і становила 50 мільйонів гульденів, розподілених рівними частинами між Англією та Голландією. Виглядало це так: «Його Величність король Нідерландський бере на себе обов’язок заплатити частину капіталу і не виплачених до 1 січня 1816 року відсотків тих сум, які позичено росією в Голландії через посередництво амстердамського торговельного дому Гопе і Ко, саме ж 25 мільйонів звичайних голландських гульденів… А Його Величність  король Сполученого королівства Великої Британії та Ірландії бере зі свого боку обов’язок запропонувати своєму парламенту про надання йому коштів для сплати такої самої частини цього боргу… »

Можна як завгодно ставитися до англійців, у тому числі й так, як ми вказували в цитаті Отто фон Бісмарка, але підлість тут знайти важко. Як казав Аль Капоне: «Нічого особистого, тільки бізнес». Проте навіть ці широкі жести не покрили борг за кредитом на Середземноморську експедицію, а залишок боргу швидко зростав відсотками і до 1855 року становив 32 100 000 гульденів, плюс нові кредити, на які будувалася залізниця та інші заходи. У черговий термін виплати за кредитом було продано Аляску. На цей рахунок є також маса легенд, але насправді вона пішла в оплату боргу Катьки на військові брязкальця для флоту і сумнозвісні чорноморські протоки.

Один коментар до “Три роки загострення «русского міра» (Частина 4)”
  1. “англійський і нідерландський уряди погодилися взяти на себе сплату частини її голландського боргу”– 🙂

Коментарі закриті.