Три роки загострення «русского міра» (Частина 3)

Коло замкнулося 2 квітня 1769 року, коли було видано рескрипт, який відкрив фінансування Середземної експедиції. Справа в тому, що до цього моменту росії ніхто кредитів не давав, бо сама імперія та її веселе ординське керівництво ніяк не викликали довіри, а тому гроші виділялися лише за фактом оплати товару. У росії ж на той час був єдиний товар, який мав попит у Європі, – війська. От військами й торгували імператриці, що палали нездоровою любов’ю до гвардійців з великими габаритами та їхніх коней.

Ще в 1747 році імператриця Єлизавета змогла продати послуги з використання свого армійського корпусу для захисту ганноверских володінь британського короля Георга Другого. Тобто імператриця Ліза вже тоді почала бадьоро приторговувати «зеленими чоловічками». Треба сказати, що цей перший досвід виявився цілком успішним і привів до укладення Аахенського миру в боротьбі за спадок австрійського престолу.

Не дивно, що буквально за сім років британці знову запропонували скористатися російськими солдатами за гроші. У 1755 році було укладено субсидну конвенцію, за якою в розпорядження Британії взагалі виділялося величезне стотисячне військо. Нам важливе лише те, що на момент, коли Катерині знадобилася позика, росія вже мала репутацію більш-менш адекватного партнера, і цю репутацію підтверджували британці, які успішно юзали сухопутні війська росії. До речі, розібраний на цитати спадок залізного канцлера Німеччини Отто фон Бісмарка рясніє перлами щодо росії, але саме цей момент він оцінив так: «Політика Англії завжди полягала в тому, щоб знайти такого дурня в Європі, який своїми боками захищав би англійські інтереси». Власне, в найманстві як такому немає нічого нового, і тоді це теж не було новацією. Запорозькі козаки також брали участь у різних конфліктах за гроші, але росія виставляла рабську армію, яка не мала жодного профіту від війни.

Таке становище тривало дуже довго і, звісно ж, і після 1769 року, але на той час росія увійшла до розряду кредитоспроможних країн. І ось під час війни з Туреччиною граф Григорій Орлов, найсвітліший князь Римської імперії (правда ж, як цікаво, знову Римська імперія?), запропонував провести велику військово-морську операцію в тилу турецьких сил. Для цього слід було спорядити п’ять ескадр Балтійського флоту та відправити їх до місця бойових дій у складі Середземноморської експедиції. Передбачалося, що удар по морських комунікаціях турків приведе до повної перемоги та заволодіння протоками і Стамбулом.

Саме під цей захід Катерина вирішила позичити грошей з таким обґрунтуванням: «Найпотрібніше, щоб Середземна експедиція не відчувала нестачі грошей…». Тому вказаний вище рескрипт було видано, і в ньому було сказано: «…амстердамські банкіри де-Смет надісланим листом показують готовність до надання нам у вигляді позики кількох мільйонів. Знаходячи їхню пропозицію корисною за нинішніх обставин і представлені кондиції згодними… щоб тим скоріше диспонувати капіталами». Таким чином, у кредит було отримано сім з половиною мільйонів гульденів, а звістка про те, що голландці дають кредит росії, послужила сигналом і для генуезьких банкірів, які також дали позику Катерині на фінансування військових дій.

Проте саме генуезький кредит нас цікавить менше, бо його погасили одразу після підписання Кючук-Кайнарджійського миру, що став наслідком вдалої для імперії битви під Чесмою. Номінально це була перемога, але фактично не було досягнуто стратегічних цілей. Туреччина отримала важкого ляпаса, але не втратила ні контролю над протоками, ні Стамбула. Щоправда, їй довелося виплатити чотири з половиною мільйони рублів як покриття військових витрат росії. Але цієї контрибуції вистачило тільки для сплати генуезького кредиту й малої частини кредиту голландського.

Опускаючи безліч пікантних деталей подальших подій, лише повідомимо про те, що до 1809 року голландський борг зріс відсотками до суми 82 571 960 гульденів. Тобто половину строку свого існування імперія жила в борг, марно намагаючись виплатити кредит, узятий під військову операцію. Через те що суттєвого збільшення доходів у росії не передбачалося, то латати дірки в бюджеті доводилося звичним способом – здавати в оренду свою армію.

Ланцюжок наполеонівських воєн, у яких росія незмінно зазнавала поразок, що увійшли в історію під гучними іменами «Аустерліц», «Тільзіт» і «Бородіно», був зумовлений не якоюсь ненавистю імператора Олександра до Наполеона і навіть не заздрістю блискучому образу геніального Наполеона, а банальним безгрошів’ям. Грубо кажучи, над російськими імператорами та імператрицями тяжів борг, що мав властивість зростати. Саме це й було основною причиною участі у війнах, які росії були не потрібні. Теорії про те, що росія придушувала революцію у Франції, не витримує критики. Революція закінчилася з приходом до влади Наполеона, і він дуже швидко проголосив себе імператором, тобто повернув Францію до самодержавства, хоч і освіченого. Тож росії просто не було з чим боротися. Інша справа, що Англія мала конфлікт економічних інтересів з Наполеоном і хотіла його повалення, але, як завжди, не мала для цього відповідної сухопутної армії, а тому знову юзала російську армію за гроші.

Капкан ситуації виявився в тому, що Англія справно платила за використання російської армії у своїх інтересах, а в 1769 році Катерина пішла в самодіяльність і спробувала просунути власні інтереси на свій страх і ризик і головне – за свої гроші. І ось тут вона посадила імперію на гачок. Вдалі та вигідні у фінансовому відношенні війни за Англію виявилися вкрай накладними, коли йшлося про війнушку за власні дивні інтереси.

(Далі буде)