Відтоді так і повелося, що всю росію впхнути в Європу було неможливо просто тому, що сама росія ні розмірами, ні менталітетом, ні рівнем технологій і науки просто не влазила в неї, а добірні раби, яких вирощували століттями, не могли, та й не хотіли жити в Європі. Вони навіть не розуміли прагнення своєї верхівки до Заходу. Тобто Петро прорубав вікно в Європу, щоб через нього можна було туди вилазити вельможам, їздити і привозити звідти все нових і нових цариць, які витіснили з крові імператорів навіть мізерну частку мерзенної «російської» крові. Крім того, Петро влаштував це вікно таким чином, щоб туди було зручно стріляти. Вся решта історії імперії складається з хвилеподібних рухів: їзди і стрілянини в Європу.
Щоправда, ще перший імператор виявив неприємну річ: війна коштує грошей. Петровські війни були рішуче неможливі з тим бюджетом, який мала московія, а згодом – і росія. Петро зробив кілька спроб отримати кредити в європейських країнах, але там люди вміли рахувати і розуміли, що з мізерними доходами кредитор буде головним болем, і тоді імператор почав вперше використовувати регулярну фіскальну систему для поповнення бюджету.
Напевно, всі пам’ятають епізод, коли Петро вилучав із церков дзвони для переплавки на гармати. Це було зроблено з двох причин. Перша з них полягала в тому, що він чудово розумів суть цієї організації-повії. Його шлях до престолу був тернистим, і він встиг помітити, що церква дотримується насамперед власних меркантильних інтересів і тому легко ляже під будь-якого правителя, який гарантує їй статус найбільшого феодала, а вже буде цей правитель іншої віри чи язичником – не важливо. Тому Петро не панькався з попами і витрушував їхні заначки з азартом і винахідливістю.
Ще тоді намітилася тенденція, що за відсутності власних фінансів та неможливості отримати зовнішній кредит самодержець переходить до плану Б, до краю посилюючи рабську працю підданих. Нинішній Петербург, як і пізніші будівництва ГУЛАГу, стоїть на кістках рабів, загнаних правителем до смерті. Але час минав, верхівка суспільства все більше поринала в колоообіг смаків та звичок європейського життя, а щоб хоч якось зачепитися за Європу, треба було їй постійно нагадувати про себе.
Тут треба розуміти, що Британія та Іспанія на той час стали глобальними імперіями, маючи гігантські колонії, зіставні з габаритами росії. Мало того, навіть невеликі Голландія і Португалія мали безліч колоній по всьому світу. Але на відміну від росії з її величезною, занедбаною і нікому не потрібною територією, решта колонізаторів мала надбання в теплих і багатих місцях. Причому всі ці територіальні надбання здійснювалися завдяки потужним і сучасним флотам. Щось таке намагався зобразити ще Петро, але це була жалюгідна подоба того, що мали «дорослі хлопці». Він так і не встиг створити флот, на який Європі довелося б зважати. Забігаючи наперед, зазначимо, що цієї мети так і не змогли досягти ні імперія, ні совок, і вже гарантовано не досягне росія. Але сама ідея створення потужного флоту та потужної армії стала ідеєю фікс у всіх послідовників Петра. Це привело до циклічності історичних процесів, які на початковому етапі вели до прирощування територій, а пізніше – до відцентрових рухів.
У 1777 році імператриця Катерина Друга почала нести «русскій мір» на Балкани. Було вирішено, що їх треба терміново звільнити, хоча насправді метою неповноцінної імперії було захоплення Константинополя, або Стамбула, щоб остаточно утвердити свою імперську спадковість не від Орди, але від Візантії, Східної частини Римської імперії. Стамбул і чорноморські протоки були бажаною метою імперії, яка зрештою призвела росію до двох світових воєн. Перша світова війна, що почалася на Балканах, прямо вказувала на інтерес імперії, а Друга світова, в частині війни з Німеччиною, почалася після знаменитого ультиматуму Молотова Гітлеру в листопаді 1940 року, де одним із чотирьох пунктів стояли ті самі чорноморські протоки і Стамбул-Константинополь. Жертви двох світових воєн і всього ланцюга російсько-турецьких воєн старанно складено на вівтар Арея саме за ці дві протоки та одне місто. Охочі можуть дізнатися загальну суму втрат у живій силі, яких зазнали імперія та совок за цю ідею відкріплення своєї історії від Орди й набуття статусу імперії з корінням у Римі.
Але ці жертви – аж ніяк не всі і навіть не найголовніші наслідки. Зрештою, від цього нав’язливого образу Третього Риму можна було б відмовитися, але вже й економіку було підключено до цього ментального образу, що незмінно призводило до чергової війни.
(Далі буде)