Дата виходу статті: Бер 14, 2025.
Автор перекладу: Світлана
Питання перемовин, які зараз ведуть США з Україною та росією, безумовно стосуються всіх нас, але розмірковувати про них можна лише в режимі тих сліпих, яких падишах запросив для того, щоб вони обмацали слона і сказали, що це таке. Скажімо так, зелений уряд ніколи не був відвертим з нами щодо того, про що, з ким і як він домовляється від нашого імені, бо звітувати перед народом для них – нонсенс. Ну, а ми можемо розмірковувати про це тільки на підставі якихось відлунь, відблисків і крихт інформації, яку не було заметено під килимок.
Наприклад, ми не знаємо того бекграунду, який вони вже мають з різними каламутними схемами та договорняками з лаптями, а американці – знають. Просто Байден, хоч і з гидливістю, але залишив це за дужками, а Трамп – узяв у роботу, і тому ми спостерігаємо цілу низку ефектів і рухів, які складно пояснити. Те саме стосується домовленостей у Джидді. На їхню тінь можна дивитися з кількох сторін, і просто дивно, як певним діячам спало на думку співати гімни й кантати зелені, називаючи це геніальним досягненням або чимось подібним.
Єдиний справді позитивний момент у цих перемовинах полягає в тому, що було відновлено постачання військової допомоги для ЗСУ та обмін розвідданими з Америкою. Це саме те, що можна помацати й побачити. Але тут слід бути реалістами і розуміти, що Трумп зупинив не якусь віртуальну допомогу, що йде нескінченним потоком, а хвіст, затверджений адміністрацією Джо Байдена і старим складом Конгресу США. Іншої допомоги немає і з великою ймовірністю – не буде. Ще раз повторю: після того як нам відвантажать останні партії зброї, які не встигли поставити за Байдена, допомога від США закінчиться сама собою, і питання про те, щоб виділити якийсь новий пакет допомоги, навіть не стоїть на порядку денному.
Просто пригадаймо епопею осені-зими 2023–24 років, коли довелося вмовляти спікера нижньої палати Конгресу США Джонсона поставити на голосування питання про затвердження обсягу допомоги Україні. Але цей документ до Конгресу внесла адміністрація Байдена, і навіть він рухався зі скрипом і кілька місяців. А ось нового такого документа Трамп не подасть, і тільки якесь диво може його до цього спонукати. Проте дивами ситий не будеш, тому треба розуміти просту істину: постачання допомоги відновлено, але воно незабаром закінчиться саме собою.
Тобто Трамп спекулював навіть не тим, що він може виділити чи не виділити допомогу, а зніме чи не зніме заборону на постачання того, що було вирішено за Байдена. Залишаться лише постачання того, що було оплачено прямими контрактами на підприємства-виробники, але це вже не буде допомога, а контрактні постачання, і їх небагато. Втім, навіть такий результат слід віднести до графи «плюс», як і скасування заборони на обмін розвідданими. Але ми гадки не маємо про те, чим для цього вони поступилися.
Нам усе подається так, що головною поступкою була згода на 30-денне припинення вогню, але ми вважаємо, що це не можна вважати поступкою, хоча припинення вогню було б вигідно як нам, так і противникові, але про це – далі. Просто ця умова навряд чи була новиною для американців, як це було подано публіці. Причому є логічні пояснення та об’єктивні причини цього. А ось решта – питання. Знову-таки, не спрацьовує логіка і щодо того, що американцям потрібен документ, який відкриває доступ до корисних копалин на території України.
Адже якщо з цим питання вирішено, то його вже напевно підписали б, але американці тримають паузу. То чим вони там ще поступилися? Не знаючи цих «перемог», навряд чи можна взагалі давати якусь загальну оцінку всьому заходу, а тим більше – вискакувати зі штанів і називати це ледь не перемогою чи пасткою для прутіна. Коли читаєш подібні гімни та кантати, чомусь пригадується кондитерський виріб, який докладно описав Митець: «Канхфета ніплахая, Тузік вкусний».
Очевидно, що однією з умов, висунутих американською стороною, було виведення наших військ із курської області. У нас завжди був альтернативний погляд на всю цю епопею, і він у жодній точці не перетинається з тим, що нам розповідали про цілі, поставлені перед нашими військовими. Зрозуміло, що в таких питаннях завжди буде і військова, і політична складова, але хоч би там як, військова повинна бути на першому місці, а тут ця публіка зробила як завжди – вперед висунула свої, м’яко кажучи, невмілі та невігласні політичні цілі, а військові…
Скажімо так, навіть мій дилетантський погляд на карту цієї локації прямо говорить про те, що військові цілі політичне керівництво повинно було ставити не такими, як вони фактично виявилися. І якщо їх досягнення тими силами й засобами, які можна було виділити для операції, було неможливим, то слід було утриматися від подібних речей. Тобто військові зробили те, що змогли, і за це їм – шана і повага, а от політичне керівництво ніколи не вміло грати «в довгу». Пригадайте: навіть до рояля воно притискалося впритул. І ось тепер було поставлено умову про вихід. До речі, хоч там що розповідає прутін, самі лапті на місці пишуть про те, що ЗСУ відходять явно за своєю ініціативою, і ті, хто співає пісні про розгром, можуть стулити пельку.
Однак це лише те, що явно помітно, а що там зі старими скелетами в шафі й новою шафкою? Але на все це можна поглянути й з іншого боку. Схоже на те, що наші партнери, насамперед Британія і Франція, не просто доклали руку до того, як налагодити тактику переговорів, а просто дали «дорожню карту», від якої не можна було відхилятися ні вліво, ні вправо. І я так підозрюю, що реалізацію цього плану було покладено на Сибігу як міністра закордонних справ, а не на Єрмака. Його зовнішню політику ми всі бачили в Овальному кабінеті, а глава МЗС, навіть якщо він і не обтяжений особливими талантами, все ж таки може професійно донести все те, що було розроблено та підготовлено заздалегідь. Інша справа – хто це розробляв.
Ну а підготовка цієї фази переговорів, швидше за все, йшла таким чином, що МЗС Великої Британії та Франції активно контактували з Держдепом і напевно узгодили ключові питання. І ось по цій партитурі треба було просто зіграти від початку до кінця. Звідси можна зробити висновок про те, що американська делегація була в курсі всіх ключових моментів, і тому переговори пішли зовсім в іншому ключі, про який ми вже не чули навіть не знаю скільки. Ну й зрозуміло, що питання про припинення вогню було одним із найголовніших навіть не для України, а для Трумпа особисто.
Адже ні для кого не таємниця, що всі його зовнішньополітичні починання або спочатку виглядають дико, або врешті-решт зазнають фіаско. Його заяви про Канаду, Гренландію, Європу, Японію чи Південну Корею вже стали взірцем того, чого в зовнішній політиці не можна робити абсолютно. Щоправда, Трумп не додумався прийти на переговори у треніках, але то таке. І в цій низці провалів йому треба було зачепитися хоч за щось, і згода України на припинення вогню строком на 30 діб просто підірвала республіканську пресу, яка описувала мудрість Трумпа найбільш фігурними дифірамбами.
І справді, нестерпно найкращий президент змушений щодня звертатися в телевізор і розповідати про те, що ось ці потрясіння, що відбуваються за всіма напрямами його діяльності, насправді є процесом лікування від смертельної хвороби. Ба більше, він переконує публіку у простій істині: все, що виглядає гірше, насправді – краще, і якщо хтось вважає, що все вже виглядає погано, то це не так, бо він бачить, як усе добре. Саме в цей момент йому треба було показати публіці, що хоч десь його політика дає раніше заявлені результати.
Саме тому перемовини було побудовано так, щоб він міг покрасуватися негайно, і він це зробив. Ще в Джидді не розійшлися делегації, а він уже заявив про те, як його непохитність дає результати. І треба зауважити, що тут він відіграв карту на 100%, бо його радники повідомляють, що російська армія теж більше ніж пошарпана, і тому Москва навряд чи відмовиться від можливості взяти перепочинок і перегрупуватися. Схоже на те, що Трумп насправді планував домогтися припинення вогню та передати гру Європі, мовляв, я переламав ситуацію, а ви вже там дійте далі.
І наскільки можна зрозуміти, в Європі знали про такий поворот подій, і вся остання активність ЄС та Великої Британії якраз вказує на те, що це був робочий варіант: Трумп здобув би лаври великого переговірника і мав би цілковиті підстави щось робити з санкціями проти росії вже за спиною Європи, а, фактично, смердючу частину переговорів він залишив би союзникам. З погляду політичної доцільності у стилі Трумпа, це був би ідеальний варіант, і тому він публічно попереджав і Україну, і росію, що сприйме як особисту образу, якщо хтось знехтує його зусиллями.
А кілька тижнів тому я писав про те, що загалом оцінюватимуть Трумпа будуть його виборці, а ми – змушені миритися з вибором американців, але важкоатлети політичного пілотажу цілком можуть вибудовувати робочі стратегії навіть з таким президентом США. Просто треба розуміти, хто перед ними, і правильно рухати свою лінію. Не варто використовувати лобові рішення і краще діяти в обхід, часто кажучи те, що він хоче чути, але виводити на потрібне рішення. Так, наприклад, Генсек НАТО заявив про те, що питання про вступ України до НАТО не розглядається.
Ну, то це й коневі ясно, що доки Трумп у Білому домі, навіть піднімати цю тему немає сенсу. Значить, треба відкласти до його виходу. Якщо, звісно, доти він не розвалить Альянс остаточно або не виникне щось європейське на кшталт НАТО. Ну, а найгірше, що можна вигадати, – публічно виставити його дурнем. Це підтверджує його власна реакція та реакція його дружини на практично одностайний і жорсткий тролінг з боку зірок Голлівуду.
Ледь не щодня вони відпалюють щось талановите, гостре і по-снайперськи точне, що прилітає в Трумпа. Його сім’я, зокрема невістка, сходить піною та жовчю і вже договорилася до того, що американцям треба в ноги кланятися як Трумпу, так і Муску, оскільки вони – генії. Вона дорікає неписьменному мужланству, що воно ніяк не бажає роздивитися велич цих двох брил, на яких тримаються не тільки США і весь інший нікчемний світ, а й увесь Всесвіт, повний чорних дірок та інших неприємних місць, які якраз і прагнуть дослідити ці два космічні навігатори, по брови завантажені «спайсом». Тому вісті з Джидди були чимось на зразок ковтка свіжого повітря в задушливому приміщенні. Але…
Прутін став крутити кормою і де-факто відмовився від того, що Трумп сам назвав своїм успіхом, а саме – від 30-денного припинення вогню. Буквально весь навколопутінський прошарок після зупинки передачі військової допомоги Україні сурмив про те, що нарешті вдалося «нагнути» Трумпа, і тут згода на припинення вогню після поновлення допомоги Україні виглядала б прямо протилежним чином, а саме – що Трумп нагнув Прутіна, і тому той, формально не відмовившись, фактично – видав відмову. І тим самим він завдав дуже потужного удару по тій інформаційній кампанії, яка спрацювала-таки у Трумпа, що агресором є Україна і що їй не потрібен мир, а ось прутін… Ця схема почала розсипатися у всіх на очах, і на цьому тлі дифірамби, які Трумп виспівував прутіну, виявилися «не в ту лузу».
Як будуть розвиватися події далі, сказати важко, але, однозначно, наші партнери, які змогли повернути нашій зовнішній політиці притомність (чи надовго?), тут усе розрахували як треба, і наша делегація вперше не зіпсувала цю роботу. Ну, а на росії зараз намагаються усвідомити, у що це все виллється, і тому на найбільш прокремлівському ТГ-каналі спливла думка втікача Чубайса, який спеціально вийшов на зв’язок, щоб висловити своє попередження. Виглядає воно так:
«Росія перебуває на роздоріжжі: продовжувати війну чи погодитись на нові умови та будувати партнерство зі Штатами. США – це прогрес, у багатьох галузях економіки вони пішли далеко вперед. Я знаю, в якому реальному стані перебуває російська економіка. Люди, які впливають на президента, повинні сказати йому правду. Ельвіра Набіулліна змогла багато в чому втримати ситуацію, але всьому є межа».
Його можна вважати аферистом і казнокрадом, і для цього є всі підстави. Але всі, хто був і залишається біля годівниці в росії, – аферисти й казнокради. Тільки ось дурнем Чубайс ніколи не був. Його передавали з уряду в уряд, як перехідний червоний прапор, саме за те, що він є розумним царедворцем, який має просто завидну чуйку. І от він точно знає, коли час втікати і коли робити інші речі, які збережуть і шкірку, і грошики.
Так ось, перебуваючи далеко осторонь курника, він особливо не відсвічував, а на якісь політичні теми взагалі намагався не висловлюватися. Єдине, що мені траплялося на очі, – то це його хвалебні оди на адресу Ельвіри Наібулліної. Він висловлювався таким чином, що якби кермо Центробанку опинилося в чиїхось інших руках, то невідомо де вже була б економіка росії. І ось він виринув для того, щоб попередити про те, що зараз – вирішальний момент, і якщо просто хочеться побикувати, то треба розуміти ціну цьому бикуванню.
Отже, ми висловили пунктирну думку з цього питання, бо тут навіть не можна говорити про відсотки інформації, яка виходить на публіку. Доводиться оперувати якимись непрямими речами, спираючись на здоровий глузд і якісь історичні аналогії. З іншого боку, ми з самого початку попередили про те, що виступаємо в ролі сліпого, який обмацує слона. Особисто я мацав вухо.